Міграційна відповідь на імміграційний шок: дослідження наслідків російської агресії проти України

У розрахунку на душу населення приплив українських біженців найбільше зачепив переважно посткомуністичні країни, як-от Чехія, Естонія, Латвія, Литва чи Польща (рис. 1). Ці країни не є звичними напрямками міграції. Навпаки, після падіння «залізної завіси» вони пережили масову еміграцію, особливо високоосвічених громадян. Раптовий приплив українців потенційно може посилити конкуренцію на їхніх ринках праці, що призведе до зростання еміграції. Однак дослідження ефекту від напливу українців до Польщі після російської агресії 2014 року вказує на те, що в посткомуністичній країні з надлишком високоосвічених громадян імміграційний шок може призвести до зменшення еміграції.

Ми досліджуємо довгостроковий ефект спричиненої війною імміграції на міграційну поведінку місцевого населення в приймаючих громадах. Дослідження зосереджене на припливі тимчасових працівників із України до Польщі після 2014 року. Анексія Криму та тривалий конфлікт на Донбасі призвели до дестабілізації української економіки, змусивши багатьох українців шукати роботу за кордоном. Раптове зростання інтересу до роботи в Польщі, проілюстроване різким збільшенням кількості Google-пошуків в Україні за запитом «робота в Польщі», відображає різку девальвацію української гривні внаслідок російської агресії у 2014 році (рис. 2).

У період напливу українців Польща переживала масову проблему еміграції освічених громадян. З 2004 по 2014 рік країну залишили близько двох мільйонів поляків, переважно молодих та освічених. Причина: після Холодної війни значно виросла кількість випускників університетів, оскільки польське населення сподівалося на кращі можливості для кар’єрного зростання. Проте польський ринок праці швидко наситився, тож молоді й високоосвічені поляки були змушені шукати роботу за кордоном.

Цю тенденцію може ще більше посилити потенційне зростання конкуренції на тлі масового напливу українських працівників. Однак замість зростання еміграції після 2014 року в Польщі спостерігалося її зменшення, особливо серед високоосвічених громадян. Насправді після припливу тимчасових працівників з України Польща вперше після падіння «залізної завіси» мала позитивне сальдо постійної міграції.

Встановити причинно-наслідковий зв’язок між приїздом українців та змінами міграційної поведінки поляків непросто, оскільки розташування українців у Польщі не було випадковим, а корелювало з характеристиками місцевих ринків праці. Наприклад, частка українців у певному місці корелює з нижчим безробіттям та вищими зарплатами. Однак наявність української етнічної меншини в Польщі дозволяє оцінити причинно-наслідковий ефект.

Більшість українців, які проживали в Польщі, після Другої світової війни були переселені до Совецького Союзу.  Однак близько 140 000 українців Польська народна армія у 1947 році примусово відселила на північ і захід Польщі – якомога далі від їхніх історичних поселень на території сучасної південно-східної Польщі. Наявність української мережі, яка постала після примусового переселення та пережила придушення української національної ідентичності, дозволяє нам виокремити причинно-наслідковий ефект для тих українців, які ухвалили рішення про місце проживання у Польщі під впливом мережі етнічних українців у Польщі. Отже, хоча кореляцію між часткою українців та міграційною поведінкою поляків не можна інтерпретувати як причинно-наслідковий зв’язок, оскільки на неї впливають характеристики місцевого ринку праці (наприклад, українські працівники їдуть до місць із вищими зарплатами й водночас еміграція із таких місць нижча), я оцінюю причинно-наслідковий зв’язок, спричинений тими українськими працівниками, які вибрали місце проживання у Польщі під впливом історичної мережі українців.

Результати показують, що приплив українців на місцеві ринки праці зменшує зовнішню міграцію. У середньому приплив близько 1000 українських працівників до певного міста зменшує еміграцію приблизно на 5 жителів, і масштаб цього ефекту стабільний в часі (рис. 3).

Крім того, результати дослідження показують зменшення зовнішньої та внутрішньої міграції. Остання свідчить про те, що локальний наплив українців витісняє внутрішню міграцію, тобто міграцію з інших польських повітів. Однак доказів витіснення міжнародної імміграції немає.

Загальний масштаб ефектів та отримані дані щодо механізмів вказують на розширення місцевих ринків праці з більшою присутністю українських працівників. Крім того, отримані описові дані свідчать про взаємодоповнюваність українських працівників та польських емігрантів. Хоча українські працівники не обов’язково мають нижчу кваліфікацію, вони переважно виконують роботу, яка потребує низьких або середніх навичок і таким чином обіймають посади, які доповнюють висококваліфіковані посади. Тому високоосвічені поляки (потенційні емігранти) знаходять своє місце на більших локальних ринках праці, займаючи посади, які доповнюють посади, зайняті українцями.

Загалом результати показують, що в Польщі – посткомуністичній країні перехідної з надлишком високоосвічених громадян – імміграційний шок зменшив еміграцію із приймаючих громад. Це вказує на потенційні переваги відкритих кордонів та забезпечення доступу до ринку праці навіть для країн без усталених імміграційних структур.