Грошова ілюзія: чи варто гривні позбавитися нуля

Грошова реформа: міфи і реальність. Центральний банк планує швидкий перехід від таргетування обмінного курсу до інфляційного таргетування. В цьому контексті очікування населення та довіра до дій влади має вирішальне значення. Таким чином, разом із такими звичними інструментами як незалежний центральний банк та відповідальна монетарна політика, з метою впливу на психологію людей можна застосувати і незвичайні методи, наприклад реденомінацію.

Реденомінація означає зміну номінальної вартості банкнот або монет грошової одиниці, яка зазвичай призводить до зростання цінності базової одиниці цієї валюти. Реденомінація зазвичай здійснюється після того, як тривала висока інфляція спричинює високі номінальні ціни щоденних транзакцій, що ускладнює їх проведення. Вона також проводиться новоствореними країнами, які хочуть мати власну монетарну політику, або внаслідок входу в монетарний союз, такий як Європейський монетарний союз.

У реденомінації немає прямого економічного сенсу, якщо припустити, що економічні агенти є повністю раціональними та користуються реальними, а не номінальними, величинами. Більше того, деякі країни, що провели реденомінацію протягом минулого століття, були змушені пізніше повторяти цей крок, що означає, що нова стабільність не закріпилась (Бразилія здійснила шість реденомінацій за період від 1942 до 1994 років). В той самий час існують розвинуті економіки (наприклад, Японія та Південна Корея), чия валюта відносно стабільна, незважаючи на те, що один долар США або Євро відповідають сотням або тисячам одиниць грошових одиниць цих країн. Таким чином, наївно припускати, що відкидання декількох нулів з банкнот магічним чином стабілізує валюту. Реальними стабілізаційними чинниками є розважлива фіскальна та монетарна політика.

Опитування з країн, в яких відбулась реденомінація, показують, що однією з найбільш згадуваних переваг є вища вартість валюти (див. тут) та підвищена довіра до державної політики (тут). Це може виглядати дивно, оскільки економічні агенти повинні бути більш зацікавлені реальним доходом, тобто кількістю товарів та послуг, які вони можуть придбати, а не кількістю нулів на банкнотах.

Ця схильність розглядати валюту в номінальних, а не в реальних, величинах відома як «грошова ілюзія». Термін створив американський економіст Ірвін Фішер, який у 1928 році опублікував книгу «Грошова ілюзія» (“Money Illusion” англійською). Ця книга описує не лише реденомінацію, а всі випадки заміни реальних величин номінальними при прийнятті економічних рішень. Якщо у людей є психологічна схильність, що не дозволяє їм розрізняти номінальні та реальні величини, це суперечить одному із основних припущень загальноприйнятої економічної теорії, а саме про раціональність економічних агентів.

Грошову ілюзію можна розглядати як особливий випадок фреймінгу, описаний в одній із найбільш цитованих економічних статей останніх десяиріч авторства Канемана та Тверскі «Теорія перспективи: аналіз рішень в умовах ризику» (“Prospect Theory: An Analysis of Decision under Risk“). Основною ідеєю фреймінгу є те, що уподобання економічних агентів можуть змінюватись внаслідок різних представлень однієї і тої ж ситуації. Наприклад: людей в двох групах попросили уявити, що вони мають рак легенів і повинні вибрати або радіотерапію, або хірургію. Групи отримали дані, що відрізнялись лише тим, як було представлено результати: у вигляді ймовірності вижити або померти. Хоча дані були тими ж самими, вибір суттєво відрізнявся, що показало важливість фреймінгу.

В економічній літературі досліджують переважно розвинуті економіки. Таким чином, існування грошової ілюзії дослідили в основному для країн, що ввійшли в Європейський монетарний союз та прийняли євро замість місцевої валюти. Звичним способом перевірити ефект є розглянути зміну обсягів благодійних внесків (тут, тут і тут). Якщо реденомінація впливає на економічних агентів, реальна вартість благодійних пожертвувань після переходу на євро зміниться. Дослідження виявили статистично значущі зміни, а саме зростання реальної вартості пожертвувань, що свідчить на користь гіпотези про грошову ілюзію.

Ставлення та очікування є дуже важливими складовими будь-якої реформи. Наприклад, однією із найбільш успішних реформ після вигнання Януковича стало створення нової поліції. Підтримка поліції стрімко зросла та залишається на небаченому в Україні рівні, тоді як дані про рівень злочинності та запобігання злочинам поки свідчать про відсутність значного покращення. Таким чином, інколи яскрава презентація може підвищити очікування навіть без негайних значних результатів. Реденомінація може стати таким інструментом.

Вікіпедія наводить 101 випадок реденомінації від 1826 до 2016 року (включає запровадження власної валюти після отримання незалежності та перехід на євро), десятки з яких відбулись в Центрально-Східній Європі та колишніх радянських республіках. Більшість випадків (62) відбулись внаслідок інфляції або гіперінфляції.

Існує декілька аргументів на користь реденомінації:

• Легкість звітності. Якщо номінал більшості популярних банкнот має значну кількість нулів, можна випадково використати банкноти не тієї вартості. Статистичні дані в квадрильйонах також дуже важко сприймати. Наразі цей аргумент не актуальний в Україні, оскільки хоча гривня знецінилась від часу її запровадження у 1996 році, її вартість впала приблизно в 10 разів: індекс споживчої інфляції (звичний показник інфляції) зріс в 11,4 раза, обмінний курс гривні до долара – в 16 разів.
• Конфіскація. Вона здійснюється переважно авторитарними режимами, які прямо чи непрямо обмежують (наприклад, через коротку тривалість реформи) обсяг валюти, яку може обміняти або обміняти за сприятливим курсом одна людина. Наприклад, під час грошової реформи 1947 року в СРСР зарплати та депозити розміром до 3 тисяч рублів було обміняно у співвідношенні 1:1, депозити від 3 до 10 тисяч рубів скоротили на третину, а депозити вище 10 тисяч втратили дві третини вартості. Готівку було обміняно за курсом 10:1. Найбільш нещодавним прикладом є Північна Корея, в якій відбулась деномінація 100:1. Громадяни могли обміняти готівку до 500 тисяч старих вон на людину – що відповідає 200 доларів за неофіційним обмінним курсом. Суми вище ліміту можна було обміняти, розмістивши їх на банківському депозити, хоча суми вище 1 млн старих вон можна було покласти в банк, лише показавши законний спосіб їх нагромадження (тут). В Україні поширені чутки (поки ані підтверджені, ані спростовані) про те, що значна кількість готівкової гривні залишилась в Криму та частинах Донбасу, не контрольованих Україною. Якщо ці чутки відповідають реальності, існує загроза того, що українська економіка може буде «затоплена» цими грошима з метою дестабілізувати ситуацію. Цьому можна запобігти, змінивши дизайн банкнот (з або без реденомінації) та обмеживши період обміну декількома місяцями (крім того, можливо, встановивши ліміт на обмін грошей без показання джерела коштів).
• Фреймінг. Мене неодноразово запитували, яка валюта є найсильнішою у світі та має найвищу вартість – багато хто припускає, що ці питання ідентичні. Насправді ж людей цікавить те, яка валюта дозволить найкраще зберегти вартість їхніх заощаджень. Проте існує несвідоме припущення, що якщо одиницю однієї валюти можна обміняти на багато одиниць іншої валюти, вона є кращою. Насправді це не завжди так, як можна показати на прикладі японської єни в останні десятиліття.
• Новий «якір» (орієнтир). Багато людей розглядають гроші як внутрішньо стабільні, що можна побачити, серед всього іншого, у встановленні очікувань щодо майбутньої заробітної плати на постійному номінальному рівні на декілька років, навіть якщо рівень цін змінюється. У країнах із постійно високою інфляцією люди часто використовують в якості орієнтира не місцеву грошову одиницю, а одну із валют, що використовуються для формування міжнародних резервів. Добре відомо, що, наприклад, ціни на нерухомість в Україні майже завжди повідомляють в доларах США. Схожим чином, під час періоду високої інфляції в Ізраїлі, «звичним було використання долара США як з метою аналізу, так і здійснення угод. Але така заміна, здається, не виключила продовження грошової ілюзії у стосунку до змінної вартості долара» (тут). Рівень доларизації в Україні досить значний. Якщо запровадження нової грошової одиниці відштовхне людей від використання іноземної валюти до користування вітчизняною одиницею в якості засобу заощадження та одиниці обміну, це дозволить центральному банку більш точно впливати на очікування.

Реденомінація сама по собі не може забезпечити майбутню стабільність грошової одиниці, як чітко показали приклади Росії та України. Відразу після реденомінації інфляція дійсно значно сповільнилась: в Україні гривню запровадили у вересні 1996 року, після чого інфляція за наступні 12 місяців становила лише 11,4% на противагу 91,3% за 12 місяців перед запровадженням гривні. Схожі події відбувались в Росії: новий рубль запроваджено в січні 1998 року і в наступні 6 місяців інфляція склала лише 4,1% порівняно із 8,1% за січень-червень 1997 року. Я вказав лише півріччя для Росії, оскільки в серпні 1998 року відбулась фінансова криза, яка дестабілізувала вразливу ситуацію. Фінансова криза 1998 року, що призвела до знецінення валюти та наступної високої інфляції, є чудовим прикладом того, як м’яка фіскальна політика та високі дефіцити, фінансовані короткостроковим внутрішнім боргом, можуть перекреслити монетарну стабілізацію.

Історично, спочатку в СРСР, а згодом і в Україні, термін «грошова реформа» означав запровадження нової грошової одиниці, а не значну зміну політики центрального банку. Навіть недавні неформальні розмови про грошову реформу на окупованих територіях Донбасу та в Росії зосередились на нових монетах та запровадженні нової грошової одиниці, забезпеченої золотом (наприклад, тут, тут і тут) або навіть електроенергією (тут). Хоча ці розмови можна відкинути як белькотіння маргіналів, на жаль, вони не далеко відійшли від розмов про «повернення Криму» або «порятунок російськомовних жителів Донбасу» перед окупацією 2014 року. Інший приклад: коли так звані «народні республіки» східної України обговорювали запровадження власної грошової одиниці, вони говорили про співвідношення 10:1 до гривні, що мало би довести «силу» їхньої валюти. Таким чином, навіть без жодної теоретичної основи розмови про реденомінацію можуть впливати на людей.

Якщо обмежити дослідження наслідків реденомінації лише країнами Центрально-Східної Європи та СНД, що «відкидають нулі» через інфляцію, на відміну від введення євро, складно перевірити, чи призводить більш строга монетарна політика без реденомінації до нижчої інфляції. Проста описова статистика (таблиця 1) показує середньострокове покращення для України та декількох сусідніх економік після реденомінації. Проте воно викликане в основному кращою монетарною політикою, а не «відкиданням нулів» з банкнот.

НБУ може використати реденомінацію як спосіб завоювати більше незалежності для центрального банку. Вона може представити реденомінацію як початок з чистого аркуша, окреслюючи фінансування державного дефіциту центральним банком як пережиток минулого. Центральний банк тоді зможе провадити відповідальну монетарну політику з метою втримати довіру до гривні. Існують численні дослідження, які показують, що за більш незалежного центрального банку довготривала інфляція є нижчою, а фінансова стабільність – вищою. Якщо реденомінація може заохотити економічних агентів мати більше довіри до національної грошової одиниці, слід її провести. Є певні докази з Туреччини (тут), що підтверджують цю гіпотезу.