На користь національним громадам та в інтересах держави: аналіз змін до закону про нацменшини

На користь національним громадам та в інтересах держави: аналіз змін до закону про нацменшини

Photo: ua.depositphotos.com / estherpoon
26 Жовтня 2023
FacebookTwitterTelegram
624

21 вересня Верховна Рада оновила законодавство про національні меншини (спільноти). За порадами Венеційської комісії розширено використання мови нацменшин, наприклад, представники таких спільнот зможуть просити про спілкування їхньою мовою у випадку надання екстреної допомоги, надання допомоги та захисту жертвам домашнього насильства, при догляді в будинку-інтернаті для громадян похилого віку тощо, якщо така мова є зрозумілою для сторін.

Які зміни впроваджує законопроєкт 9610 «Про внесення змін до Закону України «Про національні меншини (спільноти) України»?

1) Оновлюється визначення терміну «національні меншини (спільноти)». Тепер для того, аби вважатись національною меншиною, групі осіб не обов’язково проживати на території України «традиційно», тобто тривалий час.

Національна меншина (спільнота) України (далі – національна меншина (спільнота) – це стала група громадян України, які не є етнічними українцями, традиційно проживають на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, об’єднані спільними етнічними, культурними, історичними, мовними та/або релігійними ознаками, усвідомлюють свою приналежність до неї, виявляють прагнення зберегти і розвивати свою мовну, культурну, релігійну самобутність.

Зауважимо, що Рамкова конвенція про захист національних меншин не надає визначення національних меншин, тобто кожна країна може застосовувати своє визначення. Стосовно терміну «спільноти» Венеційська комісія зауважила, що він не суперечить міжнародному законодавству, але загальновизнаним є термін «меншини».

2) Школярі, які належать до національних меншин, та викладачі будуть безкоштовно забезпечені підручниками для середньої школи. Порядок такого забезпечення повинен буде розробити Кабінет Міністрів. Із тексту закону незрозуміло, якими саме підручниками пропонується забезпечити безоплатно: це підручники державною мовою чи мовою відповідних національних меншин. До того ж, закон «Про освіту» вже визначає право всіх здобувачів освіти на забезпечення безоплатними підручниками, тому така норма закону навряд чи щось змінить. Іншими словами, вона буде виконана, якщо Кабмін у своєму положенні передбачить ресурси на розробку та друк таких підручників.

3) Змінено умови надання супроводу державною мовою для публічних заходів. Раніше закон передбачав, що публічні заходи, які організовані та проводяться особами, що належать до нацменшин, можуть проводится мовою відповідної нацменшини. При цьому будь-хто може подати організаторам заходу прохання про супровід (переклад) державною мовою за 48 годин до початку заходу. Новоухвалений закон змінює цю норму у відповідь на зауваження Венеційської комісії щодо принципу пропорційності. Тепер прохання про супровід державною мовою мають подати щонайменше 10 відвідувачів (глядачів) такого заходу не пізніше, ніж за 72 години до початку заходу.

4) Зміни також забезпечують право національних меншин використовувати свою мову у сфері реклами. А саме, в населених пунктах, у яких традиційно проживають нацменшини або в тих, де вони становлять значну частину населення, нацменшини можуть поширювати рекламу своєю мовою, якщо вона буде продубльована державною. При цьому текст, написаний мовою нацменшин, не може бути більшим за обсягом і шрифтом за текст державною мовою. Законопроєкт не пояснює, що таке «значна частина» населення. Проте вказує, що Кабінет Міністрів має визначити перелік населених пунктів, де традиційно проживають особи, які належать до національних меншин (спільнот), або в яких такі особи становлять значну частину населення. 

5) При цьому законопроєкт уточнює критерії, за якими Кабінет Міністрів має розробити методологію для використання мов національних меншин у поселеннях, де проживає значна кількість їхніх представників. Зокрема методологія повинна забезпечувати можливість для національних меншин використовувати свою мову у взаємовідносинах з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Методологія має базуватись на основних положеннях Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

6) Передбачається, що представники національних меншини зможуть просити про спілкування їхньою мовою у випадку надання екстреної допомоги, надання допомоги та захисту жертвам домашнього насильства, при догляді в будинку-інтернаті для громадян похилого віку тощо, якщо така мова є зрозумілою для сторін. Раніше громадяни мали право звертатися мовою своєї національної меншини лише по екстрену допомогу, якщо «це буде прийнятним (зрозумілим)» для сторін. Венеційська Комісія попросила замінити слово «прийнятним», адже воно сприймається неоднозначно і може породжувати потенційні конфлікти. Тому в законопроєкті №9610 ВР замінила цю фразу на «якщо така мова є зрозумілою для сторін».

7) У законодавстві з’являється поняття «спеціалізованої книгарні, утвореної для реалізації прав нацменшин». Це спеціалізований магазин для торгівлі видавничою продукцією, друкованими медіа, який створюється з метою задоволення культурних та мовних потреб національних меншин. Автори деталізують, що на діяльність спеціалізованих книгарень не поширюються вимоги Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», тому вони не зобов’язані дотримуватися законодавчо передбаченої квоти щодо поширення україномовної продукції. 

Потрібно деталізувати статус  та порядок утворення подібних «спеціалізованих книгарень». Це важливо, оскільки приватні книгарні можуть почати зловживати цим статусом, щоб уникнути обов’язку дотримання вимог мовного законодавства.

8) Також законопроєкт розширює перелік цілей Державної політики у сфері національних меншин. Згідно зі внесеними доповненнями, держава гарантує підтримку мовам національних спільнот, яким загрожує зникнення. Перелік таких мов розробить Кабмін. 

Згідно з цією нормою, держава буде враховувати специфічні потреби кожної нацменшини. Так, наприклад, через російське вторгнення національна меншина греків, яка компактно проживала на півдні України, втратила єдиний простір для спілкування. ЮНЕСКО визнала мови греків такими, що зникають, тому для їхнього збереження потрібна системна державна політика. 

9) Законопроєкт додає, що на осіб, які ідентифікують себе з державою-агресором, не поширюватимуться положення частини 2, 3, 11 статті 10 цього закону, які стосуються права нацменшини проводити публічні заходи та поширювати рекламу мовою відповідної нацменшини. Це обмеження триватиме впродовж воєнного стану, а також протягом п’яти років після його припинення.

Остання редакція законопроєкту врахувала більшість рекомендацій Венеційської комісії, зокрема моменти, що стосувалися положень про «спеціалізовані книгарні», особливостей використання мов національних меншин під час діалогу з органами влади тощо. Окремі рекомендації «Венеційки» Верховна Рада не врахувала. Це рекомендації, які є контраверсійними для українців та перетинаються з іншими законами. Наприклад, Комісія вкотре закликала зменшити мовні квоти на телебаченні, бо це «обмежує свободу вираження поглядів» національних меншин згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини (проте квоти необхідні для зміцнення становища української мови). Також Венеційка закликала українську владу дозволити кандидатам від політичних партій поширювати матеріали передвиборчої агітації лише мовою національних меншин без дублювання на українську. Це у наших реаліях може означати поширення «агіток» мовою держави-агресора під час наступних виборів, тому зрозуміло, що Верховна Рада не врахувала цю рекомендацію. Крім того, Венеційська Комісія закликала українських парламентарів дозволити національним меншинам не дублювати вивіски українською в місцях, де традиційно проживають нацменшини, бо це може стати «важким тягарем для всіх охочих спілкуватися з громадськістю» й відповідно — зашкодити реалізації права на свободу слова. На практиці це означатиме дискримінацію українців, які не володіючи мовою нацменшини, не зможуть прочитати оголошення. Ще однією показовою рекомендацією стала критика того самого мовного закону, а саме його частини 2 статті 22: «Наукові видання публікуються державною мовою, англійською мовою та/або іншими офіційними мовами Європейського Союзу». Венеційка вважає, що оскільки положення не дозволяє науковцям публікувати свої роботи мовою нацменшин, які не є офіційними мовами ЄС, то воно обмежує академічну свободу та свободу слова. Фактично, тут йдеться про захист російської, білоруської мови та ідишу, які Комісія окремо виділяє у своєму висновку. Загалом у висновках Венеційської комісії було декілька сумнівних рекомендацій, тому зрозуміло, що парламент не міг врахувати їх усі.

Законопроєкт №9610 розширює права національних меншин та підвищує державний захист та підтримку їхніх мов. Але самого законопроєкту недостатньо — потрібно втілити ці норми на практиці, на чому наголошує Венеційська комісія у своїх рекомендаціях. Упродовж шести місяців після ухвалення закону Кабінет Міністрів має підготувати для цього нормативні акти. 

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний