Цього літа виповнюється 100 років Громадянській війні в Ірландії та 75 років розділу Британської Індії. Обидві ці жахливі події почалися зі спроб заспокоїти заворушення шляхом нанесення нових кордонів на мапу. Вони слугують приводом для заворушень ще й сьогодні.
Мирні угоди не завжди приносять мир. Іноді вони лише змінюють форму війни. Оскільки світ із надією очікує на припинення російського вторгнення в Україну, а деякі спостерігачі припускають, що мир може настати за рахунок територіальних поступок України, важливо не забувати, що короткочасна радість, яка майже напевно супроводжуватиме мир, може бути всього-на-всього прелюдією до років чи десятиліть кровопролиття у разі, якщо такий мир не буде справедливим і стабільним.
Подивімося на Ірландію. Передбачалося, що Війна за незалежність Ірландії в 1919-1921 роках (Cogadh na Saoirse) завершиться укладанням угоди в 1922 році. Однак за цією угодою Ірландія мусила піти на територіальні поступки на користь Сполученого Королівства, втративши шість північних графств. Замість миру домовленості спровокували запеклу Громадянську війну в Ірландії (Cogadh Cathartha na hÉireann) – солдати, які пліч-о-пліч боролися за незалежність, тепер вбивали один одного через незгоду щодо угоди. У боях через угоду загинуло приблизно стільки ж людей, скільки й у війні, яку ця угода мала завершити.
Офіційно громадянська війна закінчилася в 1926 році, коли деякі з представників основних сил, що виступали проти угоди, погодилися піти шляхом політичного вирішення проблеми. Проте це не був кінець історії чи кривавих подій. Протягом наступних кількох десятиліть спорадичні бої тривали по обидва боки кордону.
Півстолітня гегемонія юніоністів на півночі (переважно протестантських груп, які воліли бути частиною Сполученого Королівства) призвела до того, що націоналісти (головно католицькі групи, більш тісно пов’язані з Ірландією) вийшли на вулиці на ненасильницькі марші за громадянські права наприкінці 1960-х років. Однак відповідь Британії та юніоністів на ці заклики спричинила ще кілька десятиліть насильства, аж поки Страсноп’ятнична угода 1998 року не принесла хитке перемир’я. У період Смути (Na Trioblóidí) в Північній Ірландії загинуло приблизно стільки ж людей, скільки загинуло у Війні за незалежність та Громадянській війні разом узятих.
Наразі перемир’я під загрозою зриву, оскільки Brexit, схоже, унеможливлює вільне пересування через кордон для двох частин Ірландії (одна з умов перемир’я 1998 року), оскільки одна частина є членом Європейського Союзу (ЄС), а інша ні. Нині ця колізія ставить під загрозу співпрацю між Великобританією та ЄС у багатьох інших важливих питаннях, у тому числі пов’язаних з обороною України.
Тож через століття після того, що багато хто вважав мудрим компромісом, територіальні поступки, які становили основу цього компромісу, досі викликають проблеми, які можуть вилитися в насильницькі дії в будь-який момент.
Випадок із розділом Британської Індії дуже схожий (і включає кількох тих самих гравців). Індії вдалося підійти до отримання незалежності без війни, однак Британія спробувала владнати розбіжності між індуїстами й мусульманами шляхом швидкого поділу нової нації на дві частини за нав’язаними нею лініями замість того, щоб дати можливість розвиватися внутрішньому процесу. Вони сподівалися досягти миру через розділення. Коли лорда Маунтбеттена запитали про можливість виникнення заворушень у процесі поділу, останній британський віце-король відповів:
«Принаймні в цьому питанні я відповім вам з повною впевненістю, що я подбаю про те, щоб кровопролиття чи бунту не відбулося. Я військовий, а не цивільний. Тож, коли поділ буде прийнятний в принципі, я видам розпорядження про те, щоб ніде в країні не було громадських збурень. Якщо ж виникне щонайменше хвилювання, я вживатиму найсуворіших заходів, щоб знищити проблему в зародку».
Маунтбеттен помилявся. Поділ став однією з найбільших трагедій 20го століття. Нові лінії спричинили масову міграцію та поширення насильства на релігійному ґрунті. У процесі розділення близько 15 мільйонів людей стали біженцями і близько 2 мільйонів загинули.
Три чверті століття й одну-дві війни потому дві ядерні держави нервово стоять одна проти одної з невеликими шансами на деескалацію.
Чи справді світ був би кращим, якби Індію та Ірландію не розділили? Ніхто не може сказати напевно, оскільки ми не можемо «переграти» історію, щоб дізнатися. Я також не можу сказати, що Україна та її союзники повинні боротися нескінченно та ніколи не йти на компроміс.
Однак, щоб бути дієвими, компроміси мають бути чимось більшим, ніж лініями на карті, що добре виглядають здалеку. Ігнорування вимог націоналістів у Північній Ірландії або індуїстів, сикхів і мусульман, які жили «не по той бік» нових кордонів, не сприяло миру в довгостроковій перспективі. «Немає справедливості, немає миру» — це більше ніж гарне гасло, яке скандують демонстранти. Це також попередження від історії учасникам переговорів.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний