Beta

НЕПРАВДА: Примусове носіння масок ніяк не допомагає зупинити COVID-19

29 Листопада 2020
FacebookTwitterTelegram
233

Перевірка фейків у рамках партнерства з Facebook

У мережі поширюють матеріал, у якому з посиланнями на вибіркові дослідження та аналізом даних про розповсюдження коронавірусу SARS-CoV-2 йдеться, що примусове носіння масок ніяк не допомагає зупинити COVID-19. 

Пояснюємо, чому докази автора маніпулятивні та недостатні.

Хибна теза 1. Незалежно від того, наскільки суворі закони про масках і наскільки охоче населення їм підпорядковується, кількості випадків COVID зростає і падає приблизно в один і той же час.

Це неправда, що кількість випадків захворювання на COVID-19 зростає і падає в один і той же час у різних країнах. Різні країни можуть мати дуже різну динаміку поширення вірусу. Частина країн мають переважно висхідну динаміку (США, Грузія, Швеція); інша частина країн мали спалахи на початку пандемії, але потім змогли стримати поширення (Сингапур); ще частина – змогли стримати поширення на самому початку і не мали повторних спалахів (Нова Зеландія, Китай, В’єтнам). 

Хибна теза 2. Масковий режим – це спосіб політиків відступити, не визнаючи, що їхні локдауни були політичною катастрофою.

Автор стверджує, що політики використовують масковий режим, щоб не визнавати, що суворі локдауни виявилися політичною катастрофою та демонструвати показне викорінення пандемії в політичних цілях. Утім, це не відповідає дійсності. Незважаючи на негативні ефекти для суспільства та протести населення проти локдаунів у низці країн, вони показали свою ефективність для стримування поширення вірусу.

Потрібно також враховувати, що ефективність локдаунів залежить від низки інших факторів, ефективності інших заходів, які впроваджує уряд та їхнього дотримання з боку населення. Так у країнах, де жорсткі локдауни ввели вже після значних спалахів, або де населення менше дотримувалося правил дистанціювання, спостерігається гірша епідеміологічна ситуація (Італія, Іспанія, США). У низці країн, де жорсткі локдауни ввели на початку пандемії, населення дотримувалося правил, а виграний час уряди витратили на підготовку систем масового тестування та відслідковування контактів, вдалося досягнути кращих результатів (Південня Корея, Китай, Нова Зеландія). Також варто зазначити, що поширення вірусу залежить від низки інших факторів, які впливають на епідеміологічну ситуацію та необхідність чи відсутність необхідності у надто жорстких адміністративних обмеженнях. Серед таких факторів – вікова структура та стан здоров’я населення,  мобільність населення та соціокультурні особливості, що на неї впливають, спроможність медичних систем, клімат,  здатність держави забезпечити виконання правил соціального дистанціювання, рівень соціального капіталу і довіри населення до інституцій, що впливали на дотримання правил дистанціювання незалежно від їхньої формальної суворості тощо. 

Хибна теза 3. Провідні наукові дослідження заперечують ефективність масок.

Наприклад, автор цитує липневу статтю оксфордського дослідника Тома Джефферсона, у якій той розглядає 6 рандомізованих досліджень ефективності масок і робить висновки, що вона є досить низькою. Утім, Джефферсон вказує на застереження щодо цих висновків: жодне з розглянутих дослідження не було проведене під час пандемії і не стосується коронавірусу SARS-CoV-2; результати приймають різний формат, через що їх складно порівнювати тощо. Тимчасом, як автор не повідомляє про ці застереження і трактує результати однозначно.

Використовуючи інше дослідження, автор стверджує, що маски з тканини стримують лише 3% вірусних частинок. Утім, забуває процитувати іншу частину висновків про те, що медичні хірургічні маски, на відміну від тканинних, стримують 66% вірусних частинок. Також, автор статті не згадує про те, що це дослідження не стосується коронавірусу SARS-CoV-2 і що автори самого дослідження публікували застереження до людей, які використовують їхні висновки у період пандемії COVID-19. А саме, вони вказують, що їхні висновки лише свідчать про відносно меншу ефективність тканинних масок, але самі вони вважають, що в умовах пандемії люди не повинні працювати без захисних масок. 

Також автор цитує низку інших досліджень, що показують низьку або недостатньо доведену ефективність масок, усі з яких були проведені до пандемії COVID-19 і стосуються переважно вірусу грипу чи інших інфекційних захворювань. 

У той же час, автор чомусь ігнорує численні дослідження та метадослідження, проведені вже в умовах пандемії COVID-19. І ці дослідження підтверджують ефективність масок у стримуванні поширення коронавірусу – про них ми детальніше писали тут

Хибна теза 4. Оскільки наукові дослідження не дають переконливих доказів ефективності масок, потрібно дивитися на дані, які підтверджують, що вони неефективні.

Автор вказує, що наукові дослідження не дають переконливих доказів того, що загальне носіння масок є ефективним, тому пропонують дивитися на дані. А саме:  розглядає динаміку поширення вірусу у різних країнах до і після введення маскового режиму. Звертаючи увагу, що у низці країн поширення вірусу збільшувалося навіть після введення загального маскового режиму, автор робить висновки, що маски неефективні. 

Наприклад, автор наводить графіки захворюваності лише тих країн, де спостерігалося значне поширення вірусу і другі хвилі захворювання після введення маскових режимів (в той час, як існують країни, де внаслідок комплексних заходів вдалося значно стримати поширення вірусу і вирівняти епідеміологічну криву).

Щоб показати відсутність ефекту масок як такого, автор порівнює країни, у яких діяли загальні вимоги до носіння масок, з країнами, у яких такі вимоги не діяли: 

Насправді ж такий підхід нічого не доводить і не слугує доказом неефективності масок. Оскільки зростання кількості заражень залежить від низки факторів (і лише частково від присутності чи відсутності масок). Потрібно не просто дивитися на динаміку поширення захворювання в країні до і після введення маскового режиму, а, наприклад, порівнювати ситуацію серед схожих регіонів однієї країни, одна частина з яких ввели масковий режим, а інша – ні. Тобто, автор не враховує, що на статистику захворюваності впливають численні фактори, а не лише носіння масок, і що при дії інших факторів зараження можуть зростати, навіть якщо маски ефективні і дозволяють уникнути частини заражень.

Також, недостатньо просто порівнювати країни, у яких було введено загальний масковий режим із тими, у яких така вимога не вводилася, оскільки в різних країнах на динаміку поширення вірусу впливають різні фактори. Потрібно за інших рівних умов порівнювати регіони, у яких був введений загальний масковий режим з регіонами, у яких така вимога не вводилася. 

Для цього потрібно не просто аналізувати кореляції чи співпадіння в даних, а проводити більш комплексні дослідження, у яких виконується принцип “за інших рівних умов” або “Ceteris paribus”. Тобто, вимірюється вплив маскового режиму на розповсюдження вірусу за припущення, що всі інші умови залишаються ідентичними.

Такі дослідження проводилися і значна їхня кількість (наприклад, з США, Канади, Німеччини) показує, що у низці країн загальний масковий режим дозволив знизити поширення вірусу до 40%, а також, що ця політика повинна використовуватися в комплексі з іншими протиепідеміологічними заходами.

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі