Beta

НЕПРАВДА: СРСР першим у світі запровадив 8-годинний робочий день та ліквідував безробіття

31 Березня 2021
FacebookTwitterTelegram
13

Перевірка фейків у рамках партнерства з Facebook

У мережі поширюють інформацію про досягнення СРСР у соціально-економічній сфері. Нібито СРСР першим у світі створив 8-годинний робочий день, обов’язкове працевлаштування, оплачувану відпустку, житло без оплати, доступну освіту для всіх, безоплатну медицину, а також повністю ліквідуваві безробіття. 

Інформація, яку поширюють у Facebook 

 

Однак не вся вказана інформація є правдивою, далі пояснюємо чому.

Восьмигодинний робочий день

Першою країною, яка запровадила 8-годинний робочий день, була Мексика. Вона закріпила цю норму у 123 статті конституції у лютому 1917 року (тоді СРСР навіть ще не існувало – договір про об’єднання в одну союзну державу підписали 30 грудня 1922 року). РРФСР запровадила 8-годинний робочий день 29 жовтня 1917 року. Кодекси законів про працю РРФСР 1918 та 1922 років закріпили цю норму, яка потім поширювалася і на інші радянські республіки.

Ще до введення норми про 8-годинний робочий день у Мексиці деякі країни впроваджували цю норму для окремих верств населення:

  • Австралія з 1856 року – для каменярів; з 1916 року – для громадян двох штатів; 
  • Нова Зеландія з 1873-1881 рр. – для жінок та дітей; з 1901 р.  – для всіх фабричних працівників;
  • Велика Британія з 1908 р. – для шахтарів;
  • США з 1914 р. – Генрі Форд починає впроваджувати 8-годинний день на своїх фабриках;
  • Уругвай у 1915 р. – для працівників, які зайняті на роботах, що виконуються державою.

Оплачувана відпустка

СРСР дійсно вперше в історії запровадив оплачувану відпустку 14 червня 1918 року (жодної країни, яка запровадила оплачувану відпустку раніше VoxCheck не знайшов). Умова для отримання двотижневої відпустки – пропрацювати на підприємстві, установі не менше 6 місяців. На міжнародному рівні норма про відпустку з’явилась у конвенції 1936 року Міжнародної організації праці. Згідно з 2 статтею, працівник після року безперервної роботи мав право на оплачувану відпустку строком, як мінімум, на 6 днів.

Безробіття та обов’язкова зайнятість

Хоча офіційна радянська статистика стверджує, що безробіття у країні не було – начебто його ліквідували у 1930-х роках, – у СРСР існувало приховане безробіття, яке статистика не фіксувала.  Джерела цього безробіття – звільнення з роботи (для пошуку нової роботи; для навчання; догляду за дітьми і т.ін.), а також нестача вакансій для людей без досвіду роботи. 

Наприклад, у 1983 р. американські дослідники провели опитування радянських мігрантів щодо їх досвіду працевлаштування в 1974-1979 роках. 8,2% опитаних (з 2793 респондентів) мали досвід незайнятості більше одного місяця за вказаний період. Згідно з американським підходом до статистики, ці люди вважались би безробітними. Радянська статистика просто не враховувала подібні випадки. І хоча американські дослідники оцінюють рівень безробіття в СРСР як низький (1,2%), сам факт існування безробіття не заперечується.

Також незрозуміло, чому в країні, що «перемогла» безробіття та забезпечила повну зайнятість, вели боротьбу з людьми, що ухилялися від «суспільно корисної праці» (боротьба з «дармоїдством»), вводили кримінальне покарання за жебрацтво та бродяжництво. 

Безробіття буде існувати навіть в країні, що забезпечить повну зайнятість. Випускники університетів шукають роботу, працівники залишають старе місце роботи для пошуку нового, фахівці не встигають пройти перекваліфікацію та не відповідають новим вимогам роботодавців. На ринку в цей момент немає дефіциту робочих місць, економіка не знаходиться в рецесії. В економічній теорії такий вид безробіття називають природним рівнем безробіттям.

СРСР запровадив обов’язкове працевлаштування у Конституції 1936 року, у якій стверджувалось, що праця – обов’язок кожного працездатного громадянина. Вводився принцип “хто не працює, той не їсть”. Проте це не відповідає сучасному розумінню прав людини. Людина має право на роботу, на вільний вибір місця роботи, однак вона не має обов’язку працювати. Будь-яка форма примусової чи обов’язкової праці є порушенням прав та свобод людини.

Житло

У СРСР дійсно надавав радянським громадянам житло на безоплатній основі. Однак політика в перші роки радянської влади полягала не в наданні у користування нового житла, а в забороні приватної власності та перерозподілі існуючого фонду житла. Таким чином, порушувались права власників житла на користь тих, хто не має такої власності.

Переважною формою житла для містян стали комунальні квартири, гуртожитки. Наприкінці 1930-х років тільки 25% робочих проживали в окремих квартирах. Проблему нестачі житла визнавав і сам СРСР у 1957 році: “ […] проблема житла все ще залишається однією з найгостріших проблем. Населення багатьох міст, робочих поселень, сел відчувають потребу в упорядкованому житлі. Значна кількість родин все ще проживає у ветхих будинках”. Масове будівництво житла та масова видача нових квартир почались лише з другої половини 1950-х років. Забезпеченість житлом поступово зростала – наприкінці 1980 року близько 80% містян проживали в окремих квартирах.

Крім того, «безкоштовне житло» не було приватною власністю, а власністю держави. Приватизація квартири для громадян України стала можливою лише у 1992 р. Окрім державного фонду, існував ще кооперативний житловий фонд та індивідуальний житловий фонд (житло в особистій власності), однак це житло не надавалось на безоплатній основі. Причому квартирна плата та плата за комунальні послуги залишались в СРСР як на ранньому (1920-і рр.), так і в на завершальному етапі його існування (1980-і рр.).

Медицина

РРФСР першою у світі впровадила загальнодоступну та безоплатну медицину для громадян. У 1918 р. були проголошені основні принципи медицини та створене міністерство – Народний комісаріат охорони здоров’я на чолі з М. Семашком.

Утім, сьогодні система Семашка не вважається найбільш ефективною моделлю охорони здоров’я. Гроші в такій системі витрачалися неоптимально – лікарні отримували кошти за кількість лікарняних ліжок, квадратних метрів інфраструктури, а не за кількість та якість наданих послуг. Крім того, система страждала від недофінансування, наслідком чого стали зниження якості послуг та відсутність економічного стимулу для лікарів. Детальніше про перехід від радянської моделі до сучасної української системи охорони здоров’я VoxCheck писав раніше. 

Освіта

До СРСР декілька країн впроваджували безоплатну освіту, однак тільки у початковій школі:

  • 1842 р. – Швеція вводить безоплатне навчання в початкових школах (обов’язковість шкільної освіти – лише з 1882).
  • 1881 р. – Франція вводить безоплатне навчання в початкових школах.
  • 1918 р. – Велика Британія вводить безоплатне навчання в початкових школах (частково безоплатне з кінця ХІХ ст.);

СРСР дійсно фінансував освіту за рахунок державних коштів, однак освіта була не завжди безоплатною:

  • 1918 р. – введення безкоштовної шкільної освіти (на всіх рівнях); безкоштовної вищої освіти у РРФСР .
  • 1923-1927 рр. – шкільна освіта, вища освіта існують як на бюджетній, так і на платній основі. Шкільна освіта фінансується виключно державними коштами з 1927 року.
  • 1930-ті рр. – вводиться безкоштовна вища освіта.
  • 1940 р. – старші класи в школах, середня спеціальна та вища освіта знову стають платними.
  • 1956 р. –  плата за навчання скасовується.

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний