НЕПРАВДА: У законопроєкті №4142 узаконили «спірні» повноваження МОЗ та переслідування опозиції
Beta

НЕПРАВДА: У законопроєкті №4142 узаконили «спірні» повноваження МОЗ та переслідування опозиції

29 Вересня 2022
FacebookTwitterTelegram
565

Перевірка фейків у рамках партнерства з Meta

12 вересня український антивакцинатор Сергій Гула прокоментував законопроєкт №4142, прийнятий Верховною Радою 6 вересня. Він розповів, що до ухвалення цього законопроєкту питання, чи може МОЗ встановлювати обов’язкові щеплення для певних категорій працівників, було спірним, а тепер стаття 8 законопроєкту усуває цю суперечність. А стаття 20 про відповідальність для людей, через яких почалося поширення хвороби, дозволить переслідувати усіх «неугодних».

Однак Сергій Гула неправильно переказує нововведення в українському законодавстві. Так, МОЗ мало повноваження затверджувати обов’язкову вакцинацію для певних категорій працівників ще до законопроєкту №4142. Також немає жодних підстав вважати, що законопроєкт використають для переслідування неугодних.

Згідно з законопроєктом, МОЗ справді може затверджувати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інфекційних хвороб. Утім, це не нововведення в українському законодавстві: МОЗ і раніше мав повноваження формувати такі переліки. Це закріплено у статті 12 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб». Саме на цю норму МОЗ посилалося, коли вводило обов’язкові щеплення від COVID-19 для певних працівників.

До повномасштабного вторгнення рф курс повної вакцинації мали пройти медики, освітяни, працівники комунальних підприємств, місцевих державних адміністрацій, центральних органів виконавчої влади тощо. Дію наказу про обов’язкову вакцинацію для цих категорій призупинили до завершення воєнного стану в Україні.

Обов’язкова вакцинація та повноваження МОЗ не суперечили закону ні до, ні після прийняття законопроєкту №4142.

Положення про епідеміологічне розслідування та відповідальність за порушення санітарного законодавства, що призвело до поширення інфекційної хвороби, викладені у статті 19, а не 20. Якщо встановлено вину особи, то вона має відшкодувати витрати на проведення епідеміологічного розслідування, ліквідацію наслідків поширення хвороби та збитки, спричинені іншим людям. До речі, схожа норма вже існує в статті 9 закону «Про захист населення від інфекційних хвороб»: 

«У разі якщо епідемія чи спалах інфекційної хвороби виникли з вини встановленої юридичної або фізичної особи, витрати з Державного бюджету України та місцевих бюджетів на локалізацію та ліквідацію зазначених епідемії чи спалаху інфекційної хвороби можуть бути відшкодовані за рахунок винної особи в порядку, встановленому законом». 

Це положення було навіть в першій редакції закону у 2000 році. Немає доказів, що ця норма коли-небудь використовувалась або буде використовуватися для переслідування «неугодних».

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний