Олександр Талавера: «Економіка і політика в Україні йдуть занадто разом»
Beta

Олександр Талавера: «Економіка і політика в Україні йдуть занадто разом»

Photo: depositphotos / ViktoriaSapata
16 Листопада 2021
FacebookTwitterTelegram

З чого розпочався «Вокс Україна», чим живе економічна наука за кордоном, що відбувається з економікою у світі та як зробити кращим державне управління в Україні — в інтерв’ю з Олександром Талаверою, професором фінансової економіки в Університеті Бірмінгема, членом редакційної колегії та одним зі співзасновників «Воксу».

Олександр Талавера 20 років живе та розвиває економічну науку за кордоном. Разом із цим, місце Україні є не тільки в його серці, а й у фокусі досліджень. «В Україні з’являється все більше цікавих даних, але, на жаль, мало з них доступні іноземним дослідникам. Це — моя основна проблема, — зауважує Олександр. —  Чим більше даних із України будуть доступними, тим більшим буде інтерес і до досліджень, і до держави в цілому». Як зробити дані української економіки доступнішими для досліджень за кордоном, читайте далі.

Олександре, цими днями ми відзначаємо 6 років від дня офіційного заснування «Вокс Україна» у статусі громадської організації, що відбулося у листопаді 2015 року. Проте насправді VoxUkraine, як ми раніше називалися, розпочав писати про українську економіку ще наприкінці 2014 року. Оскільки Ви — один із «батьків-засновників» Воксу, поділіться, з чого все почалося.

Зародження VoxUkraine — «Вокс Україна»

Це був 2014 рік, щойно закінчилася Революція гідності. Ми всі були під емоціями, намагалися щось зробити, допомогти Україні. У нас були спільні інтереси щодо досліджень із Юрієм Городніченком. В одній із розмов він висловив ідею: а що, як писати про українську економіку для іноземної аудиторії? Тому, якщо говорити про засновників VoxUkraine, то серед нашої четвірки (Юрій Городніченко, Володимир Білоткач, Тимофій Милованов, Олександр Талавера — авт.), Юрій Городніченко — головний ідеолог.

Історію «Вокс Україна» можна прочитати тут.

Я пам’ятаю перші елементи VoxUkraine (так раніше називався «Вокс Україна» — авт.) у 2014 році. У нас був безкоштовний вебсайт (BlogSpot — авт.), ми самі верстали тексти, підбирали малюнки на різні теми, щоб не порушувати авторські права, я сам фотографував усе навколо — все було на досить аматорському рівні.

На початку робота для VoxUkraine займала дуже багато часу. Тому що у кожного з нас була головна робота, на якій ми мали викладати, робити свої дослідження. При цьому ми знаходили можливості робити окремі дослідження для VoxUkraine. Приміром, аналізували ціни в Криму до блокади та після блокади або різницю цін на окупованих територіях Донбасу, робили текстовий аналіз доповіді президента. Тобто елементи досліджень, які у той час проводились, ми намагалися адаптувати для українських реалій, і робити невеликі дослідницькі публікації. І це було цікаво.

Усі статті Олександра Талавери можна знайти тут.

В Україні не вистачає журналістики даних

Згодом ми почали думати про те, що могло б зацікавити українську публіку, але разом із тим містило б інформацію з академічних досліджень. Тому що дуже часто в Україні журналісти пишуть не посилаючись на дані. У той час, як за кордоном, у найбільш серйозних виданнях розвинена журналістика даних, комп’ютерні знання. Наприклад, у мене була співпраця з The Times, з їхніми аналітичними компаніями, які працюють над даними. В Україні такого немає, у більшості журналістських статей — опис теми та якісь аргументи.

У VoxUkraine ми починали так: у нас є дослідження, нехай воно буде просте, примітивне, але на основі даних ми зможемо довести свою точку зору. Не те, що ми думаємо, а те, що дані нам говорять. Так ми зайняли свою нішу, нас почали читати все більше, й таким чином організація дійшла до теперішнього рівня.

Ми контактували з людьми, які мали статті, які, на нашу думку, були б цікаві публіці VoxUkraine. Таким чином ми набирати дві-три-п’ять статей на тиждень. Цього було достатньо, щоб показати, що наш сайт живий, оновлюється. Те, що у нас було, ми намагалися просувати в українських медіа, як-от «Українська правда», «Ліга», «Новое время».

Інколи я залучав своїх аспірантів — із Лівану, Кувейту, Китаю, В’єтнаму, Сербії — допомагати VoxUkraine. Для них це теж був досвід: вони потім могли сказати, що вміють не тільки академічні статті писати, але також робити продукти для широкої публіки.

Доказовість — стандарт Воксу

Відразу був встановлений стандарт — все має рецензуватися. Навіть якщо текст був погано  написаний, ми намагалися підняти його рівень через конструктивну критику. Стосовно тем, то це завжди був ліберальний підхід. Хочеш — пиши про банківську сферу. Хочеш — про переселенців. Обмежень не було. Для нас було головне — утримувати певний рівень.

Статті «Вокс Україна» базуються на доказах, підтримуються даними. От я думаю: що треба для туристичної привабливості України? Кожен може думати своє, відповіді будуть різні. А з іншого боку, можна піти на TripAdvisor (американський вебсайт, що дозволяє своїм користувачам спланувати майбутню подорож до будь-якої країни світу — авт.), зібрати там 200 коментарів, проаналізувати їх і зробити дослідження: ось у нас є 200 іноземців, які сказали, чого їм як туристам не вистачає в Україні. Це — вже знання, яке є evidence based, тобто ґрунтується на доказах, а не на припущеннях, абсолютно інший рівень, який цікаво читати. Те, що публікується на «Вокс Україна», — трошки більш академічно, ніж українські медіа.

Яким Ви сьогодні бачите «Вокс Україна»?

Зараз «Вокс Україна» — це вже сформований проект, його знають, його думкою цікавляться, і якість матеріалів підтримується. Бо кожна стаття має бути схвалена двома редакторами, і інколи я — один із них. Іноді статті відхиляються одразу, тому що не мають якогось сенсу. Нам не треба популізм. Нам треба, щоб це був доказовий текст.

Звичайно, за роки діяльності професіоналізм «Вокс Україна» виріс, збільшилася аудиторія, виросло коло авторів. Це — вже не той аматорський проєкт 2014 року. Ми «запустили» машину, тепер просто треба доглядати, чи вона їде у той бік, в який треба.

Над якими дослідженнями Ви зараз працюєте?

Ринки реагують на емоційне забарвлення публічних виступів

Останнє дослідження, яке ми готували, — для політиків: як комунікувати свої рішення. Наприклад, ми всі бачили пресконференції пана президента, як він відповідає на запитання. Будь-яка відповідь на запитання включає три аспекти: що говорить, з якими мімікою та жестами говорить, а також темп і тембр голосу. Якщо ми спілкуємося у чаті, то отримуємо дуже мало інформації, голосом по телефону — дещо більше, бачимо одне одного — ще більше. Було цікаво дослідити, як емоції, які ми отримуємо з голосу, впливають  на те, як доноситься думка, як голосові емоції впливають на якість комунікації.

Одне дослідження здійснюємо разом із Юрієм Городніченком та моєю аспіранткою з В’єтнаму. Ми дивимося, як відповіді  представників Американського центрального банку на запитання під час публічних виступів впливають на фінансові ринки. Ми використовуємо інструменти машинного навчання для оцінки емоцій. На основі відповідей під час пресконференцій ми визначаємо певний індикатор: наприклад, відсоток позитивних відповідей на конференції. Потім ми дивимося, як фінансові ринки реагують на цей позитив і негатив.

Ми знайшли певну залежність. Наразі підходимо до того, що комунікація будь-яких рішень — це не просто сказати певні слова, також важливо, як їх сказати. Наше дослідження ґрунтується на американських спікерах, було б корисно в Україні подібне зробити.

Люди інвестують туди, куди всі

Ще один із мої проєктів — peer to peer lending — людина людині позичає гроші на певній платформі. Завдання — подивитися, чи спрацьовує тут herding — так званий «стадний інстинкт». Ми маємо дані за інвесторами  куди вони інвестують і протягом якого часу це роблять. Наприклад, є запит на  кредит в 1 мільйон. Інвестори бачать, наскільки заповнений той запит, і коли він заповнюється на 100%, то позичальник отримує кредит від маси інвесторів.

У цьому дослідженні ми прослідкували, що чим більше людей інвестує за годину, тим більше окремий інвестор хоче зробити свій внесок. Люди не дивляться, про що та інвестиційна можливість, що там відбувається, наскільки є ризики. Вони бачать, що є можливість, і вона скоро закінчиться — отже, треба інвестувати.

Неймовірно цікаві дослідження. А чи є у Вас проєкти, пов’язані з Україною?

Співпрацюю Національним банком України. НБУ як розробник політик збирає дані щодо кредитів, банків, навіть щодо окремих кредитних ліній. Тут — ціле поле для досліджень: як банки кредитують, кого банки кредитують, які фірми отримують кредити, в іноземній чи в національній валюті, як різні чинники впливають на кредитування в окремих регіонах, як банківська конкуренція в регіонах впливає на прибутковість, чи відстані між центральними відділеннями банків впливають на кредитування в регіонах тощо.

Економіка і політика в Україні занадто пов’язані

Проте у мене зараз в роботі все менше проєктів про Україну. І це призводить до того, що інколи я можу зробити дуже смішну помилку. Наприклад, коли запитають, чи буде в нас, в Україні, іпотека 10%. З моєї точки зору як людини, яка фізично не перебуває в Україні, якщо ставка Нацбанку умовно 7%, 3% банки десь ще додадуть, 10%, може. Але ж я не знаю юридичних деталей. Приміром, якщо банк дає  іпотеку молодій сім’ї з дітьми, то він не має права її виселяти. Тут з’являються інші ризики. І тоді це не буде 3%, це буде добрих 13%.

Хоча в цілому я бачу, що відбувається в Україні. Велика проблема у тому, що політика й економіка в Україні занадто пов’язані. Мені здається, було б легше, якби вони були трошки більш розділені. Але маємо те, що маємо.

Чи є інтерес до України з боку іноземних дослідників?

Щоб цікавитися українською економікою, треба мати зв’язок із Україною. Однак в Україні з часом з’являється все більше даних, які заслуговують на увагу. Україна у 2014 році зазнала екзогенного шоку — втратила багато активів на Сході і в Криму. Цікаво подивитися, як ця втрата впливає на продуктивність, експорт і так далі. Українські дані цікаві. Є проблема — переконати редакторів іноземних журналів, що їхня якість достатня.

Українські економічні дані мають ставати більш доступними

Дані дають можливість дослідникам готувати теми, пов’язані з Україною. На жаль, багато даних залишаються недоступними іноземцям. Моя співавторка з В’єтнаму інколи мала для роботи документи, перекладені через Google-перекладач з української на англійську, й ця документація не завжди якісна. Чим більше даних із України будуть доступними, тим більшим буде інтерес і до досліджень, і до держави в цілому.

Що зараз відбувається з економікою у світі? І як ці події впливатимуть на економічну ситуацію надалі?

Інфляція зараз б’є рекордні позначки: 4-5% на Заході. Нагадаємо, що 4-5% — це те, що НБУ ставить за таргет. В Україні зараз — 10,9% (рік до року). Якщо на Заході зараз 5%, то в Україні буде більше. Тобто ціни зростатимуть. А ціни, як ми знаємо, рухаються тільки в одному напрямку. Тобто є очікування щодо зростання цін. Можна припустити, що національні банки підніматимуть ставки, щоб стримати зростання цін.

Зараз триває краудфандингова кампанія «Вокс Україна» під назвою «Зробимо державне управління кращим». Ми об’єднали зусилля з однодумцями та збираємо кошти, які витратимо на створення продуктів у поміч управлінським реформам. Якою, на Вашу думку, є ключова реформа цього напрямку?

У будь-якому управлінні: де більше нагляду, там менше ініціативи. Якщо застосовувати до людей більш ліберальний підхід, то це мотивує і люди краще працюють. Чомусь кожен новий український керівник намагається побудувати піраміду, щоб робити так, як він хоче. Але це не завжди працює, бо завжди велике запитання: а чи добре так, як ця людина хоче? Люди не люблять, щоб їм вказували, і, відповідно, будь-яка ініціатива на місцях руйнується.

Децентралізація як шлях до кращого держуправління

Саме тому «Вокс Україна» з самого початку говорив про децентралізацію. Децентралізація має бути. Людям потрібно дати можливість вирішувати на своєму рівні замість того, щоб будувати структуру влади, в якій кожна людина — цеглинка у великому апараті. У «Воксі», наприклад, є гнучкість у роботі редакторів. Ніхто редактору не скаже: «ти маєш так робити». Якщо так скаже, то не буде «Воксу». Головне — продовжувати втілювати ідеї децентралізації, давати можливості ініціативам на локальному рівні, покращувати умови для бізнесу та боротися з корупцією.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний