П’ять причин вірити у ЗСУ
Beta

П’ять причин вірити у ЗСУ

Photo: ua.depositphotos.com / palinchak
28 Березня 2022
FacebookTwitterTelegram
79

Будь-яка перемога — це сукупність проміжних перемог, іншими словами — ударів, кроків, невеликих результатів. За місяць збройного протистояння російським загарбникам Збройні сили України зробили багато для ослаблення ворога, а відповідно — наблизили нашу остаточну перемогу. Розповідаємо про визначні перемоги ЗСУ.

1. Об’єднаний захист

Війна України проти Росії — це виключно народний опір. Незалежно від віку, статі, мови, віри, регіону і країни проживання, українці об’єдналися для оборони своєї держави від російських загарбників. За інформацією Державної прикордонної служби, впродовж 27 березня до України прибули 22 000 осіб. Більшість із них — 19 000 — це громадяни України-чоловіки, «готові поповнити лави захисників Батьківщини», — йдеться у повідомленні ДПСУ. Подібну статистику бачимо щодня.

Загалом від початку війни в Україну повернулися близько 460 тисяч громадян нашої держави. Серед них переважають чоловіки, які приєднуються до підрозділів ЗСУ та Сил територіальної оборони.

Часто біля військоматів утворюються черги, як це було у Києві,  Луцьку, Вінниці, Запоріжжі і багатьох інших містах.

Журналіст Вадим Петрасюк у колонці для «Української правди» поділився своїм досвідом приєднання до тероборони «через дірку в заборі». За словами автора, відбір доволі суворий, береться до уваги вік, стан здоров’я, наявність військового досвіду і подекуди, на жаль, стать, тому багато хто прийшов на війну «по блату». Читачі коментують колонку Вадима Петрасюка, обурюючись, що їх із тих чи інших причин не взяли (скріншот).

Представники влади та очевидці пояснюють, що у перші дні війни до тероборони фактично приймали всіх. А коли з’ясувалося, що охочих багато, почався серйозний відбір.

Разом із українцями на захист України від російських загарбників стали військові-іноземці.  У той час як добровольчий батальйон іноземців діє в Україні ще з 2014 року, інтернаціональний легіон територіальної оборони утворений від 27 лютого 2022 року, тобто на четвертий день повномасштабного вторгнення Росії на всіх фронтах.

11 березня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр повідомила про представників 52 країн світу у складі інтернаціонального легіону. «Люди прибувають із сусідніх з Україною держав: з Польщі, країн Балтії, з далеких країв: зі Скандинавії, багато людей з Великої Британії, а також чимало американців», — зазначила посадовиця.

Ще з 2014 року сформований і діє грузинський національний легіон захисту України. Від 24 лютого 2016  року він інтегрувався у 25 батальйон «Київська Русь» 54-ї ОМБр (3-я рота) ЗСУ. На той час це був перший випадок, коли до складу Збройних Сил Україну офіційно прийняли іноземців. До слова, наразі за Україну воює колишній міністр оборони Грузії Іраклій Окруашвілі.

Також проти путінського режиму в Україні воюють чеченці (батальйони імені шейха Мансура та імені Джохара Дудаєва), білоруси (батальйон імені Кастуся Калиновського — створений після 24 лютого 2022 року і 25 березня увійшов до складу ЗСУ) і, що може здаватися зовсім дивним, — росіяни. Про останніх відомо небагато. 27 березня в ефірі щоденної вечірньої розмови з Марком Фейгіним радник керівника Офісу президента Олексій Арестович лише підтвердив: так, добровольці росіяни на боці України воюють, але треба розуміти, що вони — не за Україну, а за звільнення Росії від путінського режиму. Посадовець запевнив, що росіян ретельно перевіряють, переважно вони входять до складу змішаних підрозділів.

Українські захисники Батьківщини, а також військові з усього світу, які разом дають відсіч російській армії, воюють за свої моральні переконання, за те, у що справді щиро вірять – свободу, демократію та незалежність України (за якою цілком може настати незалежність їхніх країн). Чого аж ніяк не можна сказати про російських солдат. Єднання світу навколо України і проти агресора — значна перемога.

2. Більше танків, ніж на початку

Генеральний штаб ЗСУ щодня публікує оновлені втрати ворога, а внизу завжди додає примітку: підрахунок ускладнюється значною інтенсивністю бойових дій. Справді, в умовах активних бойових дій точно підрахувати втрати сторін неможливо. Однак намагатися зробити це — важливо. Такі намагання ентузіастів є, і вони вже зараз дозволяють простежувати певні тенденції.

Зокрема, нідерландський аналітичний центр Oryx рахує втрачену (зруйновану, пошкоджену, покинуту, а також захоплену) техніку з російської та української сторін, спираючись на наявні у відкритих джерелах фото і відео. Це пояснює, чому цифри Oryx є значно меншими за ті, що повідомляє Генштаб ЗСУ. Приміром, у той час, коли станом на 25 березня Генштаб повідомляв про 561 втрачений росіянами танк, нідерландські аналітики налічували лише 280.

Разом із тим, за даними Oryx, після місяця війни в України виявилося більше танків, ніж станом на 24 лютого. 27 березня на сайті Oryx бачимо інформацію про 300 втрачених російськими окупантами танків, із яких 126 захопили ЗСУ. Україна ж втратила близько 79 танків, із яких росіяни захопили 42 українські.

Схожа ситуація з бронемашинами: їх росія втратила 218, серед яких 82 опинилися на озброєнні в українців. ЗСУ втратили 59 бронемашин, росіяни захопили 35. Таким чином нашим захисникам, попри значні втрати, вдається поповнювати свої ресурси, ворогам — ні.

3. Ліквідація генералів

Станом на 28 березня росія втратила 17 000 військових. Серед ліквідованих — низка представників воєнного командування найвищого рангу, зокрема, семеро генерал-майорів та генерал-лейтенантів.

  1. Магомед Тушаєв — генерал-майор, командир 141 моторизованого полку національної гвардії рф (м. Грозний, так звана «приватна армія Кадирова»); ліквідований 26 лютого під Гостомелем.
  2. Андрій Суховецький — генерал-майор, заступник командуючого 41-ї армії Центрального військового округу (м.Новосибірськ); ліквідований 3 березня.
  3. Віталій Герасимов — генерал-майор, перший заступник командувача 41-ї армії Центрального військового округу росії (м. Новосибірськ); ліквідований  7 березня під час боїв поблизу Харкова.
  4. Андрій Колесніков — генерал-майор, командувач 29-ю армією Східного військового округу (м. Чіта); ліквідований 11 березня.
  5. Олег Мітяєв — генерал-майор, командир 150-ї мотострілецької дивізії; ліквідований 15 березня у Маріуполі.
  6. Андрій Мордвічев — генерал-лейтенант ЗС рф, командувач 8-ї гвардійської загальновійськової армії Південного військового округу (м. Новочеркаськ); ліквідований 19 березня під Чорнобаївкою, Херсонська область.
  7. Яків Рязанцев — генерал-лейтенант, командувач 49-ю загальновійськовою армією Південного військового округу рф (м. Ставрополь); ліквідований 24 березня під Чорнобаївкою, Херсонська область.

Кореспондент BBC із питань безпеки Френк Гарднер написав, що останній із ліквідованих генералів, Яків Рязанцев, мав найвищий серед усіх чин. Також журналіст поділився думкою про те, що причиною смертей багатьох командирів може бути потреба підійти ближче до своїх військ, що «загрузли». Військовий експерт, полковник запасу Олег Жданов згодний з іноземним колегою. На його думку, російський генштаб  змушує органи управління дивізією висуватися якомога ближче до військ, щоб бачити реальну картину справ. Також вище командування повинне силою наказу примушувати особовий склад до участі у бойових діях, отже — генерали мають бути близько до місць бойових дій. А там вони потрапляють під вогневе ураження ЗСУ.

Зі слів Олега Жданова можна зробити висновок: усунення генералів рф — перемога для ЗСУ. Адже це розхитує і без того низький моральний дух ворожого війська. Навіть якщо на місце вбитого командира буде призначений новий, він не користуватиметься таким самим авторитетом і не матиме таких ділових якостей, як попередник, він керуватиме дивізією (близько 15 000 осіб) на свій манер, що погано позначатиметься на управлінні військом та виконанням ним бойових завдань.

4. «Бермудський трикутник» Чорнобаївки

Як ми згадували вище, двоє російських генерал-лейтенантів загинули у боях під селом Чорнобаївка, що на Херсонщині. Зважаючи на те, що станом на 27 березня боїв там було 11 (27 лютого, двічі 7 березня, 16 березня, двічі 18 березня, 21, 22, 23, 24, 27 березня), можемо тільки уявити, скільки загалом російська армія втратила особового складу у цьому «бермудському трикутнику».

Для армії ворога Чорнобаївка — стратегічна ціль. Розташований у селі міжнародний аеропорт «Херсон», за планом росіян, мав би стати твердим майданчиком для їхньої техніки — гелікоптерів і танків зокрема. Як зазначив у коментарі «Укрінформу» полковник Олег Жданов, у степу техніку просто більше ніде ставити. Разом із тим, Чорнобаївка у руках ворога могла б відкрити шлях до наступу на Вознесенськ, Одесу та Миколаїв.

ЗСУ знову і знову розбивають армію рф на підступах до Чорнобаївки. За словами блогера та військового експерта Кирила Данильченка, «тепер окупантам буде ще складніше просунутися далі. Будь-яка спроба обернеться колосальними втратами».

За прогнозами експертів, росіяни гнатимуть своїх солдат на Чорнобаївку і далі, бо це для них критично важливо. І це — перемога для ЗСУ у будь-якому випадку: ворог або буде ще неодноразово розбитий, або йому набридне гинути, що врешті може призвести до бунту.

5. Перехід у контрнаступ

На брифінгу 27 березня радник керівника Офісу президента Олексій Арестович повідомив про те, що наші війська почали «маленькі тактичні контрнаступальні дії» на чотирьох напрямках (Харківська, Сумська, Херсонська та Київська області), звільняючи села.  Візьмемо для прикладу перелік звільнених сіл за останні дні.

22 березня

Київська область: ЗСУ вигнали окупантів із селища Макарів.

24 березня

Запорізька область: звільнене село Малинівка.

Київська область: звільнене село Лук’янівка.

26 березня

Сумська область: звільнені від окупантів Краснопілля, Славгород, Тростянець.

Запорізька область: звільнене село Полтавка.

Харківська область: звільнені села Мала Лохань, Вільхівка.

27 березня

Харківська область: звільнене село Гусарівка Балаклійського району.

28 березня

Київська область: звільнене місто Ірпінь.

Крім того, українські військові відігнали окупантів від Києва на понад 70 кілометрів, а в окремих районах — на 35 кілометрів

Так, звісно, що до остаточної перемоги ще далеко. На вже згаданому брифінгу Олексій Арестович застеріг суспільство, повідомивши, що наступні кілька тижнів ми отримуватимемо зведення про непросту ситуацію у зоні бойових дій. Однак контратаки і, хай невеликі, але просування вперед, наших військ підкріплюють віру у перемогу.

Висновки

Найбільші перемоги Збройних Сил України — попереду. Але вже й сьогодні наші захисники та захисниці суттєво ослабили армію ворога. Росіяни вже втратили близько 17 000 особового складу, щонайменше сімох  офіцерів вищого рангу, що заважає злагодженим наступальним діям із їхнього боку, також їм бракує винахідливості у веденні війни (згадаймо Чорнобаївку). Тим часом ми переходимо у контрнаступ, заручившись підтримкою всього світу.

Автори
  • Юлія Гуз, журналістка, комунікаційна менеджерка

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний