Нещодавно представник путінської опозиції Леонід Волков (який звільнився з посади керівника Фонду Навального після публікації його підпису під листом із закликом до зняття санкцій з окремих російських олігархів), опублікував статтю в журналі The Economist, у якій аргументував новий дизайн індивідуальних санкцій для представників так званих російських еліт (олігархів, керівників держпідприємств, депутатів тощо).
Коротко, його аргументація така:
- мета санкцій – змусити російські «еліти» відвернутися від Путіна й таким чином підважити його здатність вести війну;
- отже, персональні санкції мають пропонувати «вихід» за певних умов, включно із засудженням путінського режиму та переказом «значної частини» своїх статків Україні як компенсації;
- в іншому разі російські «еліти» сконсолідуються навколо Путіна, а також оспорюватимуть санкції, застосовані урядами країн Заходу, в судах.
Цей аргумент не лише нагадує шантаж, але також є логічно суперечливим, аморальним та несправедливим.
По-перше, погроза «консолідації російських еліт навколо Путіна» – це абсурд. Щоб зрозуміти це, розглянемо питання – чи мав сенс підкуп Фердинанда Порше чи Гюнтера Квандта, щоб вони скинули Гітлера та його режим? Ні, оскільки вони заробили неймовірні статки завдяки нацистському режимові. Вони були невід’ємною частиною системи. Аналогічно російські олігархи, на яких наклали санкції, не жертви, вони серцевина путінської системи. Отже, імовірність заколоту в Росії надзвичайно низька. Навіть якщо ФСБ замінить Путіна на когось іншого, і олігархи підтримають цього нового «царя», фашистська природа Росії не зміниться. В такому разі, чому у російських еліт мають залишатися ресурси для підтримки статус кво?
По-друге, ті нечисленні представники російської «еліти», яких можливо було б похитнути, тримаються вкупі за допомогою страху, а не грошей. На початку 2000х Путін (та його «група підтримки» в ФСБ) показово розправилися з Ходорковським та Березовським, щоб продемонструвати, що трапляється з «елітами», які намагаються опонувати режиму. Цей меседж додатково посилили демонстративні убивства, наприклад, Литвиненка чи Скрипалів. Отже, представники російської еліти дуже добре знають, що спроби справді вийти з системи чи опонувати їй, скоріше за все, закінчаться смертю. Дуже сумнівно, що прості грошові стимули можуть підважити підтримку росіянами війни (хоча секторальні санкції можуть допомогти знизити спроможність Росії вести війну).
Мета персональних санкцій – обмежити можливості для підсанкційних осіб допомагати російській державі вести війну проти України (включно з підкупом симпатиків Росії чи таких політиків як Орбан). Ще одна важлива ціль санкцій – надіслати недвозначний сигнал про те, що Захід більше не є тим місцем, де російські еліти можуть сховатися від автократичної реальності, яка веде Росію в минуле, яку вони допомогли створити. Той факт, що вони або члени їхніх родин все ще можуть вільно подорожувати на Захід та жити там, – це зневага до українців, які змушені боротися за виживання своєї країни.
Нарешті, «очищення» особи в обмін на засудження Путіна й певну суму грошей дуже нагадує середньовічну торгівлю індульгенціями. Іронія полягає в тому, що російські пропагандисти уже ганять західні демократії як «продажних капіталістів», що згодні обміняти цінності на гроші. Тож запровадження «санкційних індульгенцій» підтримало б цей наратив та зіграло б на руку Росії та іншим тоталітарним режимам, які прагнуть знищити демократії.
Окрім морального аспекту, є багато практичних запитань до грошового боку проблеми. Наприклад, враховуючи, що більшість російських капіталів сховані в офшорах, хто має визначити обсяг коштів, який має заплатити особа? Чи існує «обмінний курс» (наприклад, один українець вартий Х доларів компенсації)? Відверто кажучи, вся сума статків російських олігархів навіть не наблизиться до повної компенсації збитків та страждань українців, які стали можливими «завдяки» їм.
Більш того, що буде з тими прихильниками режиму, хто не має багато грошей, але тим не менш брав участь у воєнних злочинах (наприклад, російська «омбудсменка з питань прав дитини» Львова-Бєлова) чи допомагав російській економіці впоратися з санкціями й таким чином продовжував війну (наприклад, Ельвіра Набіулліна, голова російського центробанку, та Антон Силуанов, міністр фінансів)? Чи буде лише їхнього вибачення достатньо для зняття санкцій? А як щодо інших брутальних режимів? Чи буде політика «індульгенцій» поширена на Стражів Іранської революції (які можуть контролювати до 50% іранської економіки) чи Талібану (який, видається, отримує прибутки від торгівлі опіумом)?
Історичні прецеденти свідчать на користь кримінального процесу, а не індульгенцій. Вальтер Функ, міністр економіки, а пізніше голова Райхсбанку при Гітлері, був засуджений під час Нюрнберзького трибуналу, а пізніше засудили ще 21 міністра. Декількох топ менеджерів великих підприємств (Krupp, Flick, IG Farben), які заробили величезні прибутки під час нацистського режиму, також засудили, й вони відбули ув’язнення.
Ми б хотіли завершити глибшим питанням: хто відповідальний за російську агресивну війну? Може бути надто спокусливим оголосити, що в усьому винний лише Путін. Але чи Путін особисто убивав, ґвалтував та катував українських цивільних та полонених? Чи лише Путін особисто нажив статки на війні? Закликав до денацифікації, перенавчання, депортації українців? Підтримував анексію Криму? Путін не здійснював усі ці злочини самостійно. У нього було багато поплічників, які пізніше можуть стверджувати, що вони мусили виконувати накази Путіна (Нюрнберзький трибунал свідчить, що це не надто вдалий аргумент для захисту) або що їх неправильно зрозуміли. Чи буде відновлено справедливість? Ми не знаємо, але сумніваємося, що цинічна «угода», описана Волковим, сприятиме справедливості.
Автори: Юрій Городніченко, Університет Каліфорнії, Берклі, Анастасія Федик, Університет Каліфорнії, Берклі, Джеймс Ходсон, фонд AI for Good, Ілона Сологуб, Вокс Україна, Тетяна Дерюгіна, Університет Іллінойса, Урбана-Шампейн
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
