Після пандемії: уроки для світу

У заключному епізоді першого сезону співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк та аналітикиня Українського центру охорони здоров’я Діана Руснак обговорюють книгу Фаріда Закарії «10 уроків для світу після пандемії».

Павло Ковтонюк: Це останній епізод першого сезону подкаста «Здоровий інтерес». У цьому сезоні говорили про процеси, які спровокувала у світі пандемія COVID-19, та загалом про явища, пов’язані з цією кризою. Намагався зробити так, щоб ми торкалися якихось більш глибоких тем, що ця пандемія зробила з нами усіма як із суспільством. 

Книжка «10 уроків світу після пандемії» Фаріда Закарії, на мою думку, найкраще підбиває підсумки досвіду цілого людства, який пов’язаний з пандемією коронавірусу. Вийшла вона ще у 2020 році, але цього року стала №1 публіцистичною книгою за версією Amazon. В Україні книжка вже вийшла українською. 

Фарід Закарія — інтелектуал, людина, яка дуже цікаво мислить. Він живе і працює у США, хоча має індійське походження. Відомий тим, що веде програму на CNN, яка називається GPS (Global Public Square), я її щотижня слухаю. Також пише колонки і книги. Раніше у нього вийшла інша дуже популярна книга — «Світ після Америки». Але книга про COVID-19 її перевершила. 

Діана Руснак:  У книзі описані 10 уроків для світу після пандемії. Її головна думка – те, що більшість процесів, які відбувалися у світі в економіці, політиці, технологіях, суспільному житті, прискорилися через пандемію.

Ці процеси ми не можемо зупинити, але можемо навчитися їх сприймати, рефлексувати, придумувати план дій, робити з них висновки і, зрештою, готуватися до наслідків цих процесів, а не чекати поки щось трапиться. Розповімо про найцікавіші уроки детальніше.

Один із них називається «Buckle up» — «Пристебніть паски безпеки». Він про те, коли ж буде наступна пандемія. До речі, до цієї теми рекомендуємо послухати четвертий епізод нашого подкасту. 

Під час пандемії ми побачили, як сильно криза вплинула на кожну країну. У цьому світі майже не уникнути наступних криз та пандемій, тому що все розвивається і несеться дуже швидко. Фарід проводить аналогію: весь світ — це наче авто, що мчить на високій швидкості по магістралі і, сидячи в ньому, ми не маємо жодних засобів безпеки — пасків і подушок, тобто немає чогось, що може нас  врятувати чи вберегти від імовірної кризи чи катастрофи. 

Подібні уроки Закарія наводить для зростання економіки та глобалізації. Він розповідає, як зміниться геополітичний порядок, взаємодія людей, регіонів та країн. 

Павло Ковтонюк:. Цікаво, що впродовж останніх пів року, ми часто обирали теми для подкасту «Здоровий інтерес», які, як виявилося, обирав для своєї книги й Фарід Закарія. Це означає, що це дійсно важливі теми. 

Ось, наприклад, моя улюблена — урок, який звучить так: «Важлива не кількість уряду, а якість уряду». Фарід Закарія починає свою розповідь з історії про те, як улітку 2019 року США очолили «Індекс готовності до пандемії» (Global health security index). США вважали країною №1 у світі з готовності до таких лих. Дуже багато країн, включно з Китаєм, копіювали систему громадського здоров’я США, а потім прийшла пандемія. І що ми отримали? Найгіршу у світі відповідь — у Сполучених Штатах. Тобто в країни була величезна інфраструктура, величезний уряд, але ним ще треба вміти скористатися.

Адміністрація президента Трампа скористалася цими ресурсами у найгірший спосіб. Це мало в тому числі й певні ідеологічні причини, адже Трамп прийшов до влади завдяки ідеї про те, щоби боротися фактично з власним урядом. Це ідея «deconstructive administrative state» або ви могли чули такий термін — «deep state». Тобто адміністрація віддалена від народу, а люди, які представляють народ, — Дональд Трамп себе так подавав, — мали б деконструювати її. Але замість деконструкції він просто руйнував інституції. Наприклад, з 2016 до 2020 року Адміністрація Трампа постійно постійно урізала фінансування ключових агенцій саме у сфері громадського здоров’я. 

Трамп коментував це так: «Я не люблю, коли є тисячі людей, тоді, коли ми їх не потребуємо, а коли ми будемо їх потребувати, то ми їх знову знайдемо» (I don’t like having thousands of people around when you don’t need them. When we need them, we can get them back very quickly — це його цитата з одного з інтерв’ю).

Коли прийшла пандемія, виявилося, що таких людей знайти не так просто. 

Діана Руснак: Але це не єдині труднощі у Сполучених Штатах. Була ще одна комплексна проблема — це складна багаторівнева система управління, велика автономія місцевих органів влади в ухваленні рішень. Через це часто ініціативи центрального уряду гальмуються на нижчих рівнях. Фактично США — це велика й повільна система, яка не підходить для реакції на пандемію. 

Павло Ковтонюк: Це правда. Закарія також багато пише про це, але наводить приклад Німеччини, де також доволі великий уряд і децентралізована система, але відповідь на пандемію була ефективнішою, ніж у США. 

В Україні уряд не надто великий і не такий децентралізований. Наша проблема, на мою думку, в низькій спроможності уряду. Оскільки прошарок ключових, дуже фахових, технократичних людей, які є при всіх владах, при всіх політиках, які мають сучасну підготовку і можуть відповідати на такі проблеми, в Україні ледве встиг зародитися й знову розвалився. 

У нас була реформа державної служби, під час якої чимало людей з-поза традиційного світу чиновників прийшли працювати в різні агенції, міністерства. Але після 2019 року дуже багато з них пішли з цих посад, бо у нас була така ж риторика, як у Трампа, про те, що чиновник — це ворог народу і взагалі ми всіх зараз позвільняємо. І позвільняли, поставивши на їхні місця більш лояльних людей.

Мені здається, що Україна зустріла пандемію з людьми, які довго працюють на державній службі, але в них у голові уявлення десяти-двадцяти-тридцятирічної давнини, які абсолютно не допомогли нам організувати швидку і сучасну відповідь у кризовій ситуації.

Діана Руснак: Загалом кволу реакцію уряду «добила» відсутність довіри людей. Ця проблема поглибилася в період пандемії, тому що реакції політичного керівництва країни були непослідовними й суперечливими. 

Наприклад, на початку локдауну, коли були закриті кафе, ресторани та інші заклади, наш президент поїхав до Хмельницького, а ввечері в усіх медіа з’явилися фото, як він сидить в компанії інших представників влади без масок, дистанції та п’є каву. І це в той час, коли сотні тисяч людей сидять закриті вдома і не можуть собі дозволити випити кави у кав’ярні. Яка була реакція на це? Звісно, жорстке обурення! Навіщо мені дотримуватися рекомендацій, якщо сам президент цієї країни їх порушує і вдає, що все гаразд?

У Британії була схожа ситуація з урядовим радником Бориса Джонсона — Домініком Камінгсом. Коли в Британії діяли суворі обмеження, він порушив правила самоізоляції. Хоча його дружина мала підозру на коронавірус, вони втрьох із дитиною виїхали зі свого маєтку. Коли це стало відомо, люди дуже обурилися. Пізніше дослідження показали, що цей вчинок негативно вплинув на рівень довіри до влади громадян Великої Британії. 

Павло Ковтонюк:. Ми і раніше говорили в подкасті «Здоровий інтерес», що довіра — один із ключових факторів, який допомагає долати пандемію. Ті країни, які мали вищу суспільну довіру, були успішніші. 

Давай обговоримо ще один урок. Він називається «Люди повинні дослухатися до експертів. Експерти повинні дослухатися до людей». Він про те, наскільки важлива довіра до експертів і науковців, а в період пандемії — особливо. У країнах, де це раніше працювало, відповідь на пандемію була набагато кращою. Там, де довіра до науки була низька, — найбільш провальні випадки відповіді на пандемію незалежно від того, яка система охорони здоров’я — хороша чи погана — була в цих країнах.

Закарія міркує про те,  що у світі тенденція до глобального знецінення експертизи. Він наводить цитату британського політика Майкла Гоува, одного з ідеологів Брекзиту. Коли його спитали, на поради яких експертів-економістів він покладається, він відповів: «Людям у цій країні вже забагато тих експертів». Це дуже добре демонструє ставлення до експертизи в цілому, яке доволі швидко шириться світом. Це наслідок зростання популярності популізму, про який ми також багато говоримо. 

Популізм ділить людей на дві категорії — на народ, завжди святий і безгрішний, та еліту, корумповану, злу, що хоче всім тільки поганого. Тут дуже важливо, хто куди потрапить. Експерти зазвичай потрапляють в когорту еліти. На цьому активно робив свою кампанію Дональд Трамп. В Україні теж інтелектуалів записують до розумників, які не чують «простих людей», що й призвело до знецінення експертної думки. 

Але що ж заміщує експертизу? На підставі чого ухвалювати рішення? Виявляється, на підставі інтуїції! Так роблять Трамп, Нарендра Моді, Родріго Дутерте, Лопес Орбрадор, про яких ми теж розповідали. Це люди, які інтуїтивно приймають рішення, а потім знаходять тих, хто підганяє факти під ці рішення — їх і призначають експертами. 

Гарний приклад з України — «карантин вихідного дня» взимку 2020 року. Тоді уряд дуже не хотів запроваджувати жорсткий карантин, хоча всі країни навколо це робили. Коли придумали запроваджувати карантин лише на вихідних, то знайшли і людей, і аргументи, щоб це обґрунтувати. Хоча всі наукові середовища, в тому числі і наша команда, були категорично проти. Але уряд обирав ту науку, яка ідеально підходила під його інтуїцію. Тобто науковцем була та людина, яку міністр, прем’єр-міністр або президент вважали науковцем. І це дуже погано, бо наука в таких ситуаціях занепадає. 

Якщо немає попиту на правду, на раціональне розуміння дійсності, але потрібно “подобатися міністру”, то скільки в науку не інвестуй — вона буде занепадати. 

Діана Руснак: Пропоную подивитися на світову науку з позитивного боку. Під час пандемії деякі науковці стали супергероями. Вони почали співпрацювати з колегами з різних країн, з різних лабораторій, які колись конкурували, та робити відкриття неймовірно швидко. Ця кооперація мала історичне значення. 

Науковцям вдалося за лічені дні розшифрувати геном вірусу й буквально наступного дня роботу над вакциною. Зараз у нас відбувається вакцинальна кампанія саме тому, що науковці в лабораторіях працювали дуже багато і розробили для всіх нас вакцини.

Тобто криза дала зрозуміти ще раз, що інвестиції в науку, її підтримка і розвиток технологій — повинні відбуватися постійно і збільшуватися. Без науки реакція на кризи, особливо в охороні здоров’я, просто неможлива. 

Павло Ковтонюк:. Це правда! Співпраця науковців була унікальним явищем. Але я підкину трішечки негативу. Аби ці інвестиції відбувалися далі — наука має бути в пріоритеті, а в суспільстві має бути відповідне ставлення до експертизи і до науки в цілому. Науковці повинні максимально і постійно скорочувати відстань від себе до інших людей. Як пише Фарід Закарія, не лише люди мають слухати науковців, але й науковці, експерти мають слухати людей. В тому сенсі, що вони не повинні одягати на себе цю мантію сакральності — «ми носії таємного знання, яке ви не зрозумієте ніколи».

Я помічав в Україні, що комунікація складних тем дуже часто перетворюється не на розповідь доступною мовою або якимиось загальними сенсами, які можуть сприймати люди, а вульгаризується. Науковці звертаються до широкої аудиторії, як до дітей, як до тих, хто все одно нічого не розуміє, «але їм ми по-простому скажемо». 

Дуже хороший приклад — закриття парків навесні 2020 року. Через певний час ми дізналися, що це було «для психологічного ефекту». Це дуже смішно, але й сумно. Бо уряд вважає, що люди не зрозуміли б причин цього. Але я думаю, що зрозуміли б. Навіщо людей вважати тупими, чому не пояснювати чесно, чому не працювати над тим, щоб донести людям правду?

Діана Руснак: Приклад абсолютно протилежної стратегії показала Німеччина. Там від початку пандемії багато говорили до широкої аудиторії. Це робила як сама Ангела Меркель, так і науковці. Всі рішення та дії, які ухвалював і здійснював уряд, завжди комунікували через призму науки, експертів, які мають знання, через дослідження, розрахунки, моделювання, тобто «зі стелі» ніхто не брав жодного рішення. А найголовніше, що людям пояснювали, що відбувається: чому потрібно висидіти карантин, чому це важливо для кожного і яка роль кожної людини у цій стратегії, що вона допоможе зробити для країни та для медиків. 

До речі, у Німеччині є вірусолог Крістіан Дростен, який спеціалізується на коронавірусах, і в попередні спалахи SARS і MERS-CoV займався розробками діагностичних тестів. У пандемію він запустив подкаст «Das Coronavirus-Update» («Апдейт про коронавірус»), що швидко став дуже популярним. У ньому науковець доступно пояснював складні речі, епідеміологічні стратегії, теорії, які дуже складно зрозуміти самому. Подкаст став дуже відомим, бо люди хотіли розібратися в ситуації. На жаль, в Україні чомусь вирішили, що пояснювати не треба.

Павло Ковтонюк: Тому ми й запустили подкаст «Здоровий інтерес» – щоб розібратися в ситуації самим та розповісти іншим.

Діана Руснак: Розкажу про ще один урок з книги Фаріда. Читаючи його я найбільше замислилась над тим, що відбувається у світі. Він називається «Життя — цифрове» («Life is digital»). Тут Закарія розповідає про звичні для нас речі: онлайн візит до лікаря, дистанційне навчання, перегляд голівудських фільмів на стрімінгових платформах. Поведінка людей і бізнесів у період обмежень, коли потрібно виходити в цифровий простір, дуже змінилася. 

Системи охорони здоров’я також почали використовувати більше технологій. З точки зору епідеміології дуже важливою в цю пандемію була стратегія «testing and tracing». «Tracing» — відстеження інфікованих людей — відбувалося за допомогою цифрових технологій. Звісно, в цей час було дуже багато питань про порушення приватності, захист особистої інформації. Зараз це дуже важливо, оскільки новою проблемою світу стають кіберзлочини. Це зовсім інший вимір безпеки, не для всіх зрозумілий. За 2020 та першу половину 2021 років кібератак було значно більше, ніж за попередні кілька років разом. 

Цифровий світ небезпечний не лише кібератаками, але й дезінформацією та інформаційними атаками. Маю на увазі поширення фейків чи наративів для антивакцинаторського дискурсу. Такі речі, які колись дозовано з’являлися в інфопросторі, зараз стрімко ширяться світом. 

Прискорення розвитку технологій змушує ще раз замислитися над тим, що в певний момент технології та штучний інтелект стануть настільки потужними, що будуть виконувати певні види діяльності значно краще, ніж люди. Отже, цілі професії зникатимуть, чи переживатимуть глобальну трансформацію. 

Просто уявіть, що вам не треба працювати. Ви будете мати стабільний базовий дохід (бо ви просто є), а свій час зможете витрачати на все, що заманеться. Тоді всім нам доведеться переосмислити сенс життя. Трішки моторошно, але це може трапитися насправді. 

Павло Ковтонюк: Думаю, що ми нерідко неправильно уявляємо те, як буде виглядати цифровізація. Зазвичай ми думаємо, що всі будемо сидіти в Zoom, університети закриють, працювати будемо дистанційно й спілкуватися лише через мережу. Таке навряд чи трапиться, але тектонічні зміни стаються в більш глибинних речах. У нас з’являються цифрові аватари, тобто певні віртуальні профілі, і їх стає все більше. У деяких країнах вже є державні профілі людей, в Україні це — додаток «Дія». Ці речі справді незворотно змінюватимуть те, як ми живемо.

Мене особисто лякають системи цифрового спостереження. Деякі країни, особливо Південно-Східної Азії, дуже ефективно використовували їх для відстеження контактів хворих людей. Але ж можна відстежувати контакти й здорових. Наприклад, політичних опонентів чи людей, які вийшли проти уряду. Завдяки цій системі можна відстежувати всі їхні контакти й зробити так, щоб людина більше на протест не виходила. 

Подібні методи частково застосовували під час протестів у Гонконгу. Ми про них швидко забули, коли почалася пандемія, але уряд цієї країни багато місяців по одному знаходив людей, які були на протестах, кидав їх у в’язниці чи застосовував проти них санкції. Такі технології в руках недоброзичливих до людини урядів можуть бути дуже небезпечними.