Путін, росіяни, демократія та генна модифікація… Чим російська «суверенна» демократія відрізняється від української?

З перших років незалежності Україна значно віддалилася від Росії у своїх політичних уявленнях та інститутах (рис. 1). З часом бажання впровадити в країні західний тип розвитку набирало сили, тоді як більшість українського населення сприймала продемократичні настрої та цінності. Процес демократизації в Україні розгортався за загальноприйнятими засадами, які теорія визначає як основи демократії – вільні та чесні вибори, плюралізм, свобода слова тощо. Коли влада намагалася фальсифікувати вибори у 2004 році, українці захистили свій вибір за допомогою масових протестів відомих як Помаранчева революція.

Водночас Росія, після короткого періоду відносної свободи на початку 1990-х років, повернулася до більш авторитарного способу управління. Безперервне путінське правління перетворилося на новий режим – представлений як демократичний, але заснований на дещо «специфічному» бачені та розумінні демократії. Чинна влада означила ці погляди як власний «російський ген» демократії.

Це дослідження зосереджується на аналізі російського “гену демократії.” Які цінності та норми  визначають російське розуміння демократії? І головне – чим українська демократія відрізняється від російської? Для відповіді на ці питання я використовую дані World Values Survey, проведеного в Україні та Росії в 2011 році. Вибірка включає 1500 респондентів для України та 2500 респондентів для Росії. Ми обрали цей ранній період, щоб  виключити вплив війни на демократичні цінності в Україні. Науковці стверджують, що війна могла консолідувала українське суспільство та суттєво змінити бачення українців щодо демократії. Обрані для аналізу питання наведені в Таблиці 1 та на Рисунку 2. 

У 2011 році дуже схожі частки українських та російських респондентів вважали, що політична система має бути демократичною. Те саме можна сказати й про хвилі опитування 2006 та 2017-2020 років (рис. 1). Натомість майже вдвічі більше українців (80% проти 45% росіян) погоджувалися з цим твердженням у 1995-1996 роках. Отже, можливо, головна різниця між країнами полягає у різному розумінні демократії. Розглянемо дані детальніше.

Схожі (й доволі високі) частки респондентів уважали, що люди повинні обирати свого лідера чи надавали перевагу сильному лідеру (див. рис. 2). Водночас значно більший відсоток росіян стверджували, що люди повинні підкорятися своєму лідеру та поважати владу (52% і 62% відповідно проти 38% і 49% в Україні). Отже, незважаючи на визнання важливості демократії для країни, росіяни були набагато більш схильні мати «царя», а не жити в демократії. 

Цей висновок стає ще більш очевидним, коли доходить до практики – значно більша частка українців бере участь у виборах, а також у міжвиборчих демократичних заходах, таких як демонстрації, страйки, бойкоти чи підписання петицій.

Переконання українців також більш сумісні з демократією: більша частка із них порівняно з росіянами відчували себе членами своїх громад, називали себе громадянами світу чи автономними особистостями. Більше українців, ніж росіян, вважали, що свобода слова є важливою (можливо, цим пояснюється їхня більша довіра до ЗМІ) і що держава має перш за все дбати про економіку. Натомість удвічі більше росіян (31% проти 15% українців) вважали, що влада має піклуватися насамперед про армію (ця точка зору, як і довіра до армії, змінилися з початком війни в 2014 році). Значно  більший відсоток росіян – 60% проти 50% українців – стверджували, що чоловіки стають кращими лідерами, ніж жінки (знов-таки, останнім часом Україна зробила великий крок до гендерної рівності).                     

Поруч із сексизмом, російська «специфічна» демократія пов'язана з нетерпимістю до інших національностей. Так, лише 43% росіян довіряли людям інших націй у порівнянні з 54% українців, а расистська поведінка в Росії спостерігалася набагато частіше, ніж в Україні.

Прагнення Росії до «сильної руки» можна частково пояснити поширеністю таких «традиційних» поглядів, а частково - вищим рівнем злочинності. Зокрема, випадки продажу наркотиків, вживання алкоголю на вулицях та пограбувань були більш поширеними в Росії, ніж в Україні, незважаючи на інтенсивніше залучення поліції у першій (13% росіян і лише 8% українців повідомляють про часте втручання поліції на вулицях). Ці результати підтримують поширену думку про те, що поліція в Росії піклується перш за все про обмеження вуличних протестів, а не про захист громадян від злочинності. Останніми роками це викривлення набуло крайніх форм, таких як ув’язнення за «лайки» чи порожні аркуші паперу.

Загалом, російська «особлива» демократія насправді є військовою диктатурою. Її “особливості” стали очевидними вже у 2011 році (а можливо, й раніше). Росіяни були значно менш політично активними, мали значно нижче відчуття належності до своєї громади та світу. Порівняно з українцями менша частка вважала себе автономними особистостями. Водночас їхні прагнення до «сильної руки» та сильної армії, незважаючи на визнання необхідності демократії, були значно вищими, ніж серед українців.

Це свідчить про те, що російська «спецоперація» з нав’язування своєї «демократії» українському суспільству навряд чи матиме успіх. Вона лише призведе до величезного опору в Україні, оскільки російські погляди, розуміння та цінності не є демократичними й тому протилежні українським уявленням про демократію.