Рада брехні Путіна. Аналіз засідання Радбезу РФ

Попри те, що засідання нібито мало відбутися у режимі реального часу, є кілька доказів того, що нам показали записане заздалегідь відео. Годинники деяких спікерів показували зовсім інший час (близько 13:00 замість 17:00, коли була «прем’єра»), а під час деяких виступів було видно і чути склейки кадрів. 

Утім, неважливо, це був запис чи прямий ефір — головне, що півторагодинне засідання Радбезу РФ було наскрізь просочене багаторічними фейками російської дезінформації. Ми згрупували їх за основними тематичним блоками: про Революцію Гідності, Мінські домовленості, провокації на сході України, закон про мову, постачання зброї, санкції проти РФ, зовнішнє управління, Крим та НАТО.

Революція гідності

Це міф, його раніше неодноразово спростовували. Зокрема у Музеї Революції Гідності. 

Основними ознаками державного перевороту є неконституційність, насильницький характер, незначна кількість організаторів та учасників і захоплення влади як основна мета.

Зібрання громадян у листопаді 2013-го – лютому 2014 року відбувалися в цілковитій відповідності до Конституції України та не суперечили жодній із її статей.

Насильницькі дії проти протестувальників застосовували силовики. Протестувальники ж використовувати засоби самозахисту, здебільшого саморобні щити, каски, кийки, «коктейлі Молотова». Натомість державний переворот передбачає використання зброї як основний інструмент захоплення влади.

Згідно із соціологічним опитуванням, проведеним у жовтні 2014 року Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, в мирних акціях узяли участь близько 20% населення України, а це понад 8,5 млн осіб. Натомість державний переворот передбачає участь у ньому незначної кількості змовників. 

Євромайдан, метою якого на першому етапі було підписання Угоди про асоціацію з ЄС, після трансформації в Революцію Гідності взяв за основну мету перетворення України на демократичну європейську державу, а не захоплення влади. Після Євромайдану Україна провела чесні президентські та парламентські вибори, яких Росія не бачила уже багато років.

«Республіки» на Донбасі не були незалежними з самого початку — вони перебувають під контролем Росії. Втручання Росії у війну доведене неодноразово. Наприклад, коли українські військові намагалися звільнити захоплену бойовиками територію та відновити контроль над українсько-російським кордоном — потрапили під обстріли з РФ. Регулярна російська армія під кодовою назвою «ихтамнет» брала участь у боях проти ЗСУ і влітку 2014 року, і взимку 2015, і весь час потому, а також відповідальна за збиття рейсу MH-17.

Формування «республік» було не волевиявленням мешканців цих територій, а російською провокацією. Недарма «керівниками» цих територій з самого початку є призначенці Москви, громадяни РФ. Про це казав зокрема сам Бородай, тобто місцевим не дали навіть стати на чолі сепаратиських рухів.

Крім того, у 2014 році під час мітингу про відокремлення від України в Донецьку бойовики підняли російський прапор, а не власний. Незаконне формування одразу створювалось під гаслами подальшого приєднання до Росії, а не самостійного існування. Приєднання, яке самій РФ не потрібне — їй потрібна дестабілізація інших країн «народними» республіками — за грузинським сценарієм.

Мінські домовленості

Більшість пунктів Мінських домовленостей не виконувала саме Росія, тим самим продовжуючи конфлікт. РФ блокувала спостерігачам ОБСЄ доступ до певних районів та не забезпечувала постачання гуманітарної допомоги на основі міжнародних механізмів. Росія не виконувала і безпекові положення Мінських угод: припинення вогню, повне виведення підрозділів проросійських бойовиків, російських військових та озброєння з території України. За це проти РФ було продовжено європейські санкції. 

Україна намагалася виконувати безпекову частину «Мінську», якої не дотримувалася Росія. Проте політичні пункти угод явно суперечили інтересам нашої країни.

Натомість Росія намагалася примусити Україну до виконання «Мінська» на своїх умовах. По-перше, Україна мала ухвалити особливий статус для Донбасу, що надало б регіону значні привілеї та поставило б у нерівноправне положення решту областей України. По-друге, Україна мала погодитися на те, що їй повернуть контроль над окупованими територіями лише після проведення там місцевих виборів. Але ці вибори мали б пройти за українським законодавством, що в умовах фактичної окупації цих територій було неможливо. Крім того, за останні роки понад 600 тисяч українців на окупованих територіях отримали російські паспорти. Водночас кількість тимчасово переміщених осіб, переважно з ОРДЛО, становить 1,4 млн, і більшість із них не змогла б взяти участь у виборах. 

Провокації на сході України

Україна не нападала на Донецьк та Луганськ, не обстрілювала територію Росії та не вчиняла диверсій. Україна не воює проти цивільного населення і не шукає приводів для вторгнення, як це робить Росія. Бойовики здійснюють провокації, ховаючись серед будинків мирних мешканців в ОРДЛО, однак українські військові не відповідають на ці провокації та намагаються максимально зберегти життя цивільним на окупованих територіях. 

Росіяни стверджують, що Україна 19-20 лютого 107 разів порушила режим припинення вогню та використовує зброю, заборонену Мінськими угодами. Це — фейк. Насправді ж бойовики 19 лютого 108 зі 122 обстрілів вели зі зброї, забороненої Мінськими угодами, 20 лютого — 72 з 80, 21 лютого — 64 з 84.

Бойовики та Росія неодноразово звинувачували Україну в обстрілах, наприклад, прикордонного пункту, населених пунктів у Ростовській області чи  дитячого садочка на території «ЛНР». Проте всі ці звинувачення — вигадки російської пропаганди. Розглянемо кілька прикладів детальніше.

Дитячий садок  у Станиці Луганській (Луганська область) розташований на території, підконтрольній Україні. 17 лютого його обстріляли з непідконтрольних територій (постраждали три працівниці), а російські ЗМІ намагалися звинуватити в цьому  ЗСУ. 

Також російські ЗМІ звинувачували ЗСУ в знищенні прикордонного пункту біля села Щербаково Ростовської області. Проте його не могло бути. Адже ЗСУ не могли наблизитись до села Щербаково ближче, ніж на 30-50 км, оскільки населені пункти в Україні перед Щербаково — окуповані. Крім того, будівля, яку намагаються зобразити як прикордонний пункт, взагалі не схожа на адміністративну будівлю. До неї навіть немає протоптаної стежки. 

Аналітики Центру протидії дезінформації при РНБО створили карту ймовірної траєкторії ведення російськими окупантами провокаційного вогню по території РФ. Виявилось, що єдиний населений пункт уздовж усієї лінії розмежування, з якого могли здійснити таку провокацію,  — це населений пункт Паньківка (зараз тимчасово окупована територія Луганської області).

Фейк про обстріл станиці Мітякінської Ростовської області спростовували в Центрі стратегічних комунікацій та в InformNapalm. Тоді російські ЗМІ стверджували, що Україна з «Градів» обстріляла Ростовську область. Утім, підрозділи ЗСУ перебувають у районах відведення на відстані понад 21 км від лінії зіткнення, тоді як максимальна дальність стрільби «Градів» та 122-мм гармат, які є на озброєнні в ЗС України, менша. В InformNapalm виявили, що обстріли велись із населеного пункту Суходіл Луганської області, який зараз знаходиться під контролем російських окупаційних сил.

Україна неодноразово заявляла, що наші військові не проводять наступальних операцій на Донбасі. Бойовики не могли знищити українських диверсантів, захопити їх у полон чи знищити техніку, бо їх не було на кордоні з РФ.

Відсутність електроенергії, води та газу — наслідки провокацій бойовиків та російської армії. Наприклад, через обстріли окупантів місто Щастя на Луганщині залишилось без води, світла та тепла.

Подібні повідомлення зі звинуваченням ЗСУ в наступі створювали якраз для того, щоб організувати потрібний фон для екстреної розширеної Ради безпеки РФ. Росія хотіла виправдати введення військ «захистом місцевого населення» від нібито жорстоких дій українців.    

Закон про мову

По-перше, не «закон про скасування російської мови», а Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Тобто в першу чергу це закон про українську мову. По-друге, Закон встановлює умови функціонування української мови у сферах культури, послуг, освіти, медіа, видання книг тощо. Наприклад, російську мову не забороняють на телебаченні та радіо, але встановлюють квоти на її використання. А ще закон взагалі не обмежує мову побуту, хоча саме цим найбільше залякує російська пропаганда.

Постачання зброї

Про держави, які допомогли Україні у цій ситуації, ми писали у своєму Facebook.

Насправді в Україні, як і в багатьох інших країнах, зокрема і Росії, є представники крайніх правих, однак ці організації нечисленні й далеко не мають такої підтримки в суспільстві та органах управління, як це намагаються змалювати прокремлівські медіа (про це свідчать хоча б результати виборів, на яких націоналістичні партії набирають близько нуля). Російські ЗМІ постійно перебільшують впливовість та значущість ультраправих організацій в Україні. Для порівняння, на сайті EUvsDisinfo Європейської служби зовнішньополітичної діяльності зібрано щонайменше 400 фейків російської пропаганди про нацизм в Україні. 

Зараз Росія намагається виправдати бойові дії на сході України, зокрема, діяльністю нацистських угруповань. Утім, більшість із пошкоджених шкіл, лікарень, дитсадків, інших об’єктів інфраструктури — це результат провокацій російських бойовиків, а не напади ЗСУ. Про це вище у блоці «Провокації на Сході України». 

Санкції проти РФ

По-перше, РФ запровадила санкції проти українських громадян та компаній. 

По-друге, Україна не купує газ у РФ з 2015 року. Газ, який нині купує Україна, не є російським. Газ розрізняють не за країною походження, а за власником, тому газ перестає бути російським щойно його купують європейські компанії. До того ж газ, який купує Україна, не є суто російського походження, адже у магістралях змішується газ із різних країн. Ринок газу ЄС працює за прозорими цінами, які, на відміну від цін «Газпрому», не є політизованими. Тому Україні значно вигідніше купувати газ у європейських компаній. 

До речі, Росія втрачає не лише через санкції. Раніше на Facebook ми писали, які втрати зазнали російські компанії, банки та рубль через зростання ризику розгортання повномасштабної війни. 

Зовнішнє управління

По-перше, жодного безкоштовного газу не було. Схожу тезу ми спростували і у виступі Путіна. 

У контракті з Газпромом був принцип «бери або плати»: з 2010 року Україна мала купувати в Росії не менше 52 млрд м3 газу і незалежно від обсягу закупівель оплачувати не менше  41,6 млрд м3 газу. Більше того, було заборонено реекспорт цього газу, а базову ціну заклали на рівні $450. Через такі «преференції» з 2010 року Україна платила за газ значно дорожче, ніж Європа, і переплатила «Газпрому» за поставлений газ $16,8-28,8 млрд. Більше того, в угоді про транзит газу контрактні ставки було занижено і Україна недоотримала від «Газпрому» за транзит близько $17 млрд. 

По-друге, заяви про втручання США у вибори в Україні або Революцію Гідності (її Матвієнко назвала «зміною режиму») — безпідставні. Жодних реальних доказів так званого «зовнішнього управління» не існує. Українські органи влади самостійно відповідають за внутрішню та зовнішню політику. Західні країни, зокрема США, надають нам підтримку, проте не змушують запроваджувати ті чи інші зміни. США ніколи не заявляли про якісь свої витрати на «зміну режиму» й не обирали Ющенка. Третій тур виборів призначив Верховний Суд України після масових протестів проти грубих фальсифікацій виборів у 2004 році.

По-третє, щодо виборів, то напевно Матвієнко просто не знає, що в українському парламенті є партія «ОПЗЖ», депутати якої їздять в РФ на дружні зустрічі з колегами, фінансують бойовиків на сході України та щоденно ретранслюють російську пропаганду в український інфопростір. 

І, по-четверте, не конфлікт, а війну на сході України «організувала» Росія, яка окупувала наші території у 2014 році. Військові США ніколи не брали участь у бойових діях на сході України. США лише надає Україні фінансову підтримку, а з моменту нарощування російських військ біля кордонів — ще й військову техніку, зброю та боєприпаси. 

Крим

Так званий «референдум» не має нічого спільного з «вільним вибором».

Рішення про проведення «референдуму» ухвалили на засіданні Верховної Ради Криму 27 лютого 2014 року. Будівля парламенту вже була захоплена військовими без розпізнавальних знаків, яких Путін пізніше визнав російськими. До зали журналістів не пустили, тож невідомо, чи був кворум для ухвалення такого рішення і як депутати голосували під дулами автоматів, пишуть Крим.Реалії.

У 2015 році один із керівників операції із захоплення Криму Ігор Стрєлков (Гіркін) зізнався, що 27 лютого депутатів доводилося «зганяти» на голосування. 

На сам «референдум» виносилося два запитання: «Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?» та «Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року та за статус Криму як частини України?». Жодне з них не передбачало можливість зберегти status quo.

Конституція Криму 1992 року передбачала широкі права автономії для півострова. Немов це окрема держава зі своїми державними органами, яка «здійснює на своїй території всі повноваження за винятком тих, які добровільно делегує Україні». 

«Референдум» є незаконним і з точки зору українського законодавства, як пояснив експерт Регіонального центру прав людини Микола Кіккас у коментарі для VoxCheck. Відповідно до ст. 73 Конституції України, питання про зміну території вирішуються лише на всеукраїнському референдумі. Чи бути Криму в складі України, мали вирішувати всі регіони — голосування самих лише кримчан недостатньо для такого рішення.

Крім цього, кримський «референдум» відбувався без міжнародних спостерігачів, які могли б фіксувати порушення. При цьому кримські журналісти та учасники голосування неодноразово заявляли, що бюлетені масово видавали одним і тим самим людям, їх також видавали людям із російськими паспортами.

Ні Україна, ні Європейський Союз, ані США не визнали результати голосування на кримському «референдумі». Рада Безпеки ООН 27 березня 2021 року видала резолюцію на підтримку територіальної цілісності України. Європейський Союз дотримується жорсткої політики невизнання результатів незаконного «референдуму». Економічні санкції, накладені ЄС на Росію після анексії Криму та війни на Донбасі, не скасовували з 2014 року.

НАТО

Про фейкове «волевиявлення» кримчан і севастопольців ми писали трохи вище. Не лише Україна наполягає на тому, що Крим — це наша територія. Належність Криму до Росії не визнала жодна держава світу, крім самої Росії та її країн-сателітів.  

Партнерство України з НАТО не передбачає зобов’язання Організації втручатись у війну. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг зазначив, що Альянс зосередиться на наданні допомоги, але не буде розміщувати свої війська на території України.

США та НАТО справді не погодились із вимогами Росії не приймати Україну до складу НАТО. Україна як незалежна держава може сама вирішувати, до яких союзів їй вступати, а до яких ні. Росія хоче розширити свій вплив на Україну та інші країни колишнього СРСР, а тому протистоїть євроатлантичній інтеграції України. Для того, щоб не допустити вступу України до НАТО, Росія адресує свої вимоги Заходу. Проте не враховує того, що 62% українців підтримують вступ України до НАТО — і це найвищий показник з 2014 року.

Росія забуває, що США вийшли з договору РСМД через порушення РФ умов договору. Росія розгорнула декілька ракет 9М729 відомих НАТО як SSC-8. Саме тому США припинили виконання зобов’язань за Договором та встановили шестимісячний період для виходу з Договору. 

Розсекречені документи підтверджують, що в НАТО не планували розширюватись «на схід», щоб протистояти Росії, а навпаки, планували запропонувати Росії статус «асоційованого члена» НАТО. Це мало б припинити поглиблення історичного протистояння Сходу і Заходу. Проте Росія своїми агресивними діями налаштувала східноєвропейські країни проти себе та змусила їх шукати захисту під «парасолькою» НАТО. Адже вони надто добре пам’ятають, що таке російська окупація.