Після підвищення комунальних тарифів пішла у небуття ера, коли люди могли взагалі не знати, скільки вони платять за електроенергію, опалення чи газ.
Зараз рахується кожен кубометр води та кожна калорія тепла – але часто мешканці міст відчувають себе неспроможними вплинути на величину своїх рахунків – вони живуть у багатоквартирних будинках, і можуть навіть не знати, хто і де приймає рішення, наприклад, про увімкнення чи вимкнення опалення у їхньому будинку.
На біржовому сленгу це називається “прайс-тейкер” – той, хто вимушений погоджуватися платити усю суму, якою б вона не була. Але чи дійсно ми маємо погоджуватися та не маємо важелів впливу на розмір власних рахунків? Чому одні платять за тепло 10 грн/*метр, а інші – 40 грн/метр?
Чому економити не завжди вдається і що може зробити громада у кожному місті та кожне окреме домогосподарство, щоб зекономити на комуналці?
Цьому є кілька пояснень.
Люди економлять не енергію – люди економлять гроші. Треба зрозуміти: споживач ніколи не впливає на тариф. Споживач впливає виключно на свій рахунок об’ємом споживання. При цьому люди економлять не електроенергію чи тепло – люди економлять гроші. І поки ми не переведемо зекономлену електроенергію у рахунок, поки ми кожну квартиру і кожен будинок не забезпечимо лічильником, до того часу у нас зрушень не буде.
Економлять не постачальники, економлять споживачі. Функція економити – це не є завдання теплокомуненерго. Теплокомуненерго завжди захоче продати більше тепла, так само як кондитерський цех завжди захоче виготовити і продати більше булочок. Київенерго, Сумиобленерго, Харківобленегрго завжди буде вигідно, коли ви спите з відкритими вікнами. Вони не будуть вам ставити лічильники.
Тому, коли ми говоримо про те, як вийти з цієї ситуації, то ми говоримо про те, що держава, як держава, повинна формувати ринок, правила та інструменти роботи на цьому ринку.
Але споживачі далеко не все можуть зробити самі – їм потрібні кроки від влади. І їм владу треба змусити до дій, бо економія у якійсь конкретній оселі меру напряму не цікава, як не цікава ЖЕКу чи теплокомуненерго, а цікава вона насамперед споживачеві.
Що треба вимагати від своїх мерів?
- Вимагайте створення центру підтримки ОСББ. Якщо у вас багатоквартирні будинки – місто може створити і надавати поради: де взяти список усіх мешканців, як його зареєструвати, як готувати документи та ін.
- Вимагайте обліку. Місто повинно забезпечити можливість для того, щоб усі багатоповерхові будинки мали облік. Як мінімум побудинковий облік тепла і води. Місто має викручувати руки теплокомуненерго для того, щоб цей облік був поставлений. Якщо у місті немає достатнього рівня обліку – це означає, що місцеве теплокомуненерго носить чемодани кешу у міську раду і всі депутати з цього живуть приспівуючи. Це треба припинять якомога швидше. Облік повинен бути встановлений всюди – люди мають розуміти скільки і за що їм платити. Потрібно, щоб у максимальній кількості багатоквартирних будинків були встановлені лічильники та регулятори батарей. Хто це має робити? В складі міськвиконкому має бути енергоменеджер – це людина, яка 100% свого часу має займатися тим, щоб допомагати вам економити ваші гроші.
- Вимагайте прозорості. Вимагайте у вашого водоканалу та теплокомуненерго публікації складу тарифів на воду і тепло. Це супроводжуватиметься скандалами, але люди принаймні розумітимуть, в якому стані знаходяться їхні мережі, де вони втрачають 40%, а де вони втрачають 70%.
