Шлях військового після поранення: структура проблем

Шлях військового після поранення: структура проблем

Photo: ua.depositphotos.com / .shock
16 Серпня 2023
FacebookTwitterTelegram
2084

Повномасштабне вторгнення росії, вочевидь, багатократно збільшило кількість військовослужбовців  в Україні, а активні бойові дії значно вплинули на відсоток військовослужбовців з пораненнями. Тому проблеми, які існують на шляху пораненого, відтепер стосуються значно більшої кількості українців. До того ж, збільшення кількості поранених у зоні бойових дій призвело до нового навантаження на систему лікування та реабілітації, яка, будучи нереформованою та застарілою, стала причиною виникнення нових точок болю на шляху бійців.

Окрім кількісного аспекту, не можна ігнорувати й етичний фактор значущості даної теми. Військовослужбовці ризикують власним життям для захисту української державності. Водночас у разі отримання поранення вони стають однією з найменш захищених верств населення. Збереження за ними обов’язків військовослужбовця, складна і часто нелогічна бюрократизованість процесів лікування та поранення, відсутність повноцінної комунікації та зрозумілих алгоритмів подальших дій – усе це лягає на плечі людини, яка переживає стрес від поранення, який нерідко супроводжується набуттям інвалідності та втратою чи зниженням функціональності. 

Аби поглибити суспільне розуміння проблем вкрай вразливої і дуже важливої соціальної групи, ми аналізуємо ключові «точки болю» поранених військовослужбовців. Під час якісного етапу дослідження ми провели 10 глибинних інтерв’ю протягом лютого-березня 2023 року. П’ять респондентів – військовослужбовці, які отримали поранення на військовій службі, решта п’ять – представники адміністрації військових частин та лікувальних установ. Під час якісного дослідження ми отримали інсайти, які використали для створення інструментарію кількісного етапу. Головним завданням було з’ясування бар’єрів та потреб поранених військовослужбовців на різних етапах їхнього шляху під час контакту з відповідними службами. Під час кількісного етапу дослідження у квітні-травні 2023 року ми отримали відповіді 436 бійців та з’ясували, наскільки значною є кожна з проблем, виявлених під час якісного етапу. Далі розглянемо ці проблеми детальніше.

Дезорганізованість процесів

Військовослужбовці, які отримали поранення у бойових діях, стикаються з низкою викликів та перешкод у процесі одужання та адаптації до цивільного життя. Однак, наскільки великими будуть їхні шанси на повне відновлення та успішну реінтеграцію в суспільство, залежить  не лише від медичної допомоги, але й від якості організації процесів військової та військово-медичної бюрократії. 

Відсутність загальної та єдиної дорожньої карти взаємодії поранених військових із військовою частиною у Збройних силах та інших силах безпеки та оборони є однією із найбільших точок болю для респондентів як із числа поранених військовослужбовців, так і для представників військових частин, закладів охорони здоров’я та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП). Поширеним симптомом бюрократичної дезорганізованості є занадто часте виникнення проблеми прямого залучення пораненого в роботу інстанцій, що свідчить про низький рівень гнучкості та автоматизації процесів. 

Найбільш поширені проблеми, пов’язані з організацією процесів, – це затягування терміну надання необхідних документів військовою частиною (47%), неможливість подати документ в електронному вигляді (42%), відсутність змоги пройти реабілітацію/недостатній реабілітаційний період (42%). також показово, що найчастіше дані проблеми виникають на етапі проходження військово-лікарських комісій (ВЛК) (рис. 1). 

Рисунок 1. Частота виникнення організаційних проблем

Одним із ключових джерел дезорганізованості бюрократичних процесів є розслідування військової частини щодо обставин поранення. Результати дослідження показали, що у військових частинах немає єдиної практики службового розслідування про обставини поранення через рішення у підрозділах та різне трактування законодавства. Деякі військові частини не проводять такі розслідування. Наразі, згідно підписаним Президентом Закону України від 2 травня 2023 року №3080-IX “Про внесення змін до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України” якщо травма спричинена діями противника, відповідне розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми не проводиться, проте практика досі залишається різною.

Окрім того, близько 40% респондентів зазначили, що значною перепоною на шляху пораненого для швидкого проходження комісій є недбалість, помилки та затримки при оформленні документів, зокрема тих, які видають військова частина та заклад охорони здоров’я (ЗОЗ) – рис. 2. Критичними проблемами є відсутність формулювання про причинно-наслідковий зв’язок отримання поранення під час захисту Батьківщини, а також формулювання діагнозів у висновку ВЛК, які можуть бути некоректними/неповними, що впливає на подальший маршрут військового та обсяг отриманих ним виплат. 

Рисунок 2.

Нестача повноцінної комунікації та оперативного інформування поранених

Вчасне і повноцінне інформування поранених військовослужбовців є дуже важливим аспектом їхнього швидкого одужання та психологічної стійкості. Комунікація, яка забезпечує достовірну і зрозумілу інформацію про стан та хід лікування, не лише допомагає їм відновлюватися фізично, але й забезпечує почуття підтримки, контролю та відчуття безпеки. 

Отримавши поранення й вийшовши фізично за межі підрозділу, військовослужбовець втрачає адекватний контакт зі своєю військовою частиною й тому інформацію про подальші кроки отримує з інших джерел. Найчастіше військовослужбовці намагаються самостійно отримати інформацію про документообіг та процес комунікації з лікувальними установами та військовою частиною в інтернеті та у найближчого соціального оточення – побратимів, військовослужбовців інших підрозділів. Крім того, корисною респонденти вважають інформацію від громадських організацій, військових юристів та волонтерів, ветеранів, які відвідують поранених у шпиталях (рис. 3).

Рисунок 3.

Військові частини, що мали б забезпечити інформування свого особового складу про процедури у випадку отримання поранення, часто не виконують цю функцію. Неналежне інформування щодо процедур також спостерігається в комунікаціях закладів охорони здоров’я, у медико-соціальній експертній комісії.

Під час лікування здебільшого відсутній безпосередній контакт пораненого із військовою частиною та розуміння, як такий контакт налагодити. Тому під час виписки з лікарні військовослужбовець не розуміє, хто має забезпечити його повернення до військової частини. Особливо актуальне це питання у важкопоранених військовослужбовців. 

Крім того, велика частина військовослужбовців та їхніх родин не отримують достатньо інформації про належні їм виплати. Очевидно, що  фінанси під час лікування та реабілітації є критично важливими для бійців та їхніх родин. Як демонструє наше опитування, окрім використання державного фінансування, військовослужбовці з пораненнями також вимушені витрачати власні кошти.

Рисунок 4. 

Основні джерела фінансування лікування/реабілітації/протезування – це власні кошти/кошти сім’ї (68%) та фінансування з боку держави (67%) (26% використовували лише власні кошти) – рис. 4, рис. 5. Основними причинами використання власних коштів є те, що певні послуги неочікувано виявилися платними (41%), а також небажання стикатися з бюрократією при отриманні інших форм матеріальної допомоги (32%).

Рисунок 5.

(Не)Готовність захищати свої права

Частина нашого дослідження була присвячена питанню готовності поранених військовослужбовців відстоювати власні права. Ми виявили, що 57% військовослужбовців, які зіштовхнулися із неправомірним (за визначенням респондентів) рішенням у ВЛК чи МСЕК, не оскаржували його (рис. 6). Половина не вірять, що це матиме значення, а 36% вважають, що для цього потрібна юридична допомога, яку вони не можуть собі дозволити. 

Рисунок 6.

Ефективними інструментами захисту своїх прав українські військовослужбовці називають переведення до іншої військової частини, звернення на гарячі лінії, залучення адвокатів та юристів, звернення до вищого за рангом керівництва. Найбільш дієвими механізмами вважають звернення до адвокатів, юристів або громадських організацій (рис. 7). 

Рисунок 7.

Неготовність військовослужбовців захищати свої права тісно пов’язана з проблемами роботи державних інституцій. По-перше, вона сприяє консервації проблем, а не їх швидкому вирішенню. Але що важливіше, ця неготовність є наслідком демотивуючого бюрократичного лабіринту, до котрого потрапляє поранений військовослужбовець. На думку експертів, саме наявність чітких, зрозумілих та прозорих інструкцій для військовослужбовців, які стосуються їхніх дій у разі виникнення ситуацій порушення прав, є необхідною умовою підвищення загального рівня правової грамотності військовослужбовців та їхньої спроможності відстоювати свої права:

«Я думаю, що мають бути прописані чіткі алгоритми. Наприклад, якщо військовослужбовець не розуміє порядок дій, щоб отримати довідку чи направлення, він ходитиме з кабінету до кабінету, не розуміючи, що від нього хочуть. Він має знати, що потрібно  зробити А, В, С, і тоді буде результат» (Представники адміністрації військових частин та лікувальних установ, респондент 4).

Отже, рушієм змін у сфері прав військовослужбовців не можуть бути лише самі військовослужбовці. Відповідальність за захист прав військовослужбовців та адвокація реформування мають також бути у сфері відповідальності цивільних активістів, громадського сектору, і перш за все представників державних інститутів. 

Потреби зараз і в майбутньому

На нашу думку, повноцінних підхід до втілення змін у сфері прав військовослужбовців окрім оперативного реагування на найбільш кричущі проблеми, також має враховувати ширший горизонт потреб представників групи. Це дозволить розглядати проблеми військовослужбовців у контексті обороноздатності та соціальної політики. Тому в процесі опитування ми звернули увагу як на актуальні причини пригніченого психоемоційного стану, так і на тривоги щодо майбутнього (рис. 8).

Рисунок 8.    

 

Під час проведення глибинних інтерв’ю ми спитали військослужбовців про їхній психоемоційний стан та причини такого самопочуття. Часто вони фіксують надзвичайно пригнічений настрій через надмірно бюрократизовану взаємодію з військовими частинами та закладами охорони здоров’я. Крім того, на психоемоційний стан, настрій, ментальне відновлення поранених військовослужбовців негативно впливають брак психологічної допомоги або сприйняття доступної психологічної допомоги як вкрай неефективної.

У майбутньому значна частина військовослужбовців віком 18-30 років потребуватимуть психологічній реабілітації (рис. 10). А для всіх вікових категорій потрібні будуть медична реабілітація, правова, фінансова, психологічна допомога, допомога з працевлаштуванням та житлом. 

Рисунок 9.

Тривожним сигналом є те, що кожен третій опитаний респондент кількісного етапу дослідження зазначив, що відчуває страх щодо життя після війни. Найнижчий цей показник серед вікової групи 51+. Основною причиною появи страху при думці про життя після війни є те, що держава забуде про військовослужбовців (72% серед тих, хто мають страх щодо життя після війни). Також близько половини серед тих, хто відчуває страх щодо життя після війни зазначили, що бояться не знайти роботу та не призвичаїтися до мирного життя.

Рисунок 10.

Висновки

Наше дослідження показало два блоки ключових проблем пораненого військовослужбовця: вкрай слабка організація військово-медичної бюрократії та відсутність адекватної комунікації з пораненим. 

Разом зі стресом від поранення ці проблеми призводять до неготовності більшості військовослужбовців відстоювати власні права. Водночас захист прав військовослужбовців та відстоювання змін у цій сфері не входять до сфери відповідальності військовослужбовців. За це мають відповідати інституції та діячі у справі створення належних умов для поранених військовослужбовців.

Наявність у військовослужбовців страхів щодо власного майбутнього показує, як важливо тримати в фокусі і більш довготривалу перспективу, яка трансформує проблеми військовослужбовця у проблеми ветерана. Відповідно прогресивні зміни у галузі ветеранської політики матимуть ефект не лише у поствоєнний період, але вже зараз, зменшуючи тривоги військовослужбовців щодо власного майбутнього. 

Автори: Любов Галан, Денис Султангалієв, та Євгеній Лисенко, аналітики правозахисного центру Принцип, та аналітики дослідницької компанії Gradus Research

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний