Тексти, заходи, гірські походи, кіно Балабанова і житія святих: комунікаційна менеджерка VoxUkraine Людмила Галичина.
Спершу вчилася на факультеті менеджменту готельного і ресторанного бізнесу і встигла попрацювати за фахом. Деякий час займалася журналістикою на фрілансі, потім пішла на постійну роботу у видавництво, але швидко зрозуміла, що їй чогось бракує. Тож вона отримала диплом Центру вдосконалення економічної журналістики при Київській школі економіки і з головою поринула у комунікації.
В цій сфері Людмилу приваблює багатоманітність задач: від написання і редагування текстів до організації і проведення заходів. Додайте сюди спілкування з величезною кількістю людей і отримаєте стресову, але надзвичайно цікаву роботу. Кожен раз, коли вдається налагодити спілкування з людиною, яка до того не хотіла йти на контакт, відбувається маленька перемога, яка мотивує працювати далі. Проте справжній ефект від якісних комунікацій можна побачити не відразу – на це потрібні роки наполегливої роботи.
Людмила визнає, що завжди прискіпливо ставилася до місця роботи. Найкраща ілюстрація – той факт, що заради VoxUkraine вона переїхала з Харкова до Києва. «Взагалі все заради Vox», каже вона, бо це потужна організація, яка виробляє якісний продукт. Окрім комунікацій, Людмила також займається проектом VoxConnector, який надає регіональним редакціям аналітику з питань, які є на часі. Людмила шукає інфоприводи, комунікує з авторами та експертами і редагує тексти.
Прихід до VoxUkraine сприяв більш свідомому споживанню інформації, зробив Людмилу нетерпимою до фейків, навчив перевіряти інформацію і дав відчуття причетності до подій в країні. Найголовніше, VoxUkraine змінив ставлення до того, що може змінити одна людина: інформаційна гігієна і відповідальність кожного з нас роблять суспільство кращим. Проте найбільше, що хотіла б змінити – нетерпимість і роз’єднаність людей, непримиренність з тими, хто відрізняється мовою спілкування чи місцем проживання.
Коли думки переповнюють і треба відпочити, Людмила йде гуляти дивними місцями, ви можете зустріти її десь у підліску чи покинутому парку. Під час однієї з таких прогулянок вона магічним чином потрапила до Видубицького монастиря (жоден паркан не постраждав) і неабияк здивувала охоронця своєю появою. Взагалі пасивний і комфортний відпочинок – це не те, до чого Людмила прагне. Вона швидше візьме наплічник з палаткою і спальником і вирушить в гірський похід.
Людмила цікавиться релігійними вченнями, відвідувала служби протестантів і мусульман, спілкувалася з вайшнавами, а останнім часом вивчає православне християнство. Найбільшої втіхи Людмилі приносить читання житій святих, ці тексти вона називає своєрідними «блокбастерами про суперкоучів», а зі світської літератури рекомендує роман «Лавр» Євгена Водолазкіна, так само побудований за формою житія. Кінематографічні уподобання різко контрастують з літературними: фільми «Мені не боляче», «Про виродків і людей» і «Вантаж 200» Олексія Балабанова Людмила називає найсильнішими фільмами, які колись бачила. Також непогано знається на класичному кіно і навіть писала рецензії. А от музику слухає рідко і під настрій, часто це щось спокійне з класики чи регі.
Людмила відповідальна і пунктуальна, часом аж занадто. Наприклад, коли виходить з дому завчасно, щоб точно не запізнитися, і приходить на захід, коли організатори тільки розставляють стільці. Тепер, коли сама організовує івенти і в останні хвилини узгоджує купу речей, розуміє, наскільки це може дратувати. А ще Людмила – оплот фінансової стабільності, бо не піддається паніці через зміну курсу валют і замість бігти до обмінного пункту після кожного стрибка гривні, спокійно прямує купувати подарунки. Просто тому що любить їх дарувати.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
