Спротив російській культурі корупції в Україні: боротьба за верховенство права та емпатію

Спротив російській культурі корупції в Україні: боротьба за верховенство права та емпатію

Photo: ua.depositphotos.com / Kostia777
20 Квітня 2023
FacebookTwitterTelegram
1023

Корупція – це російський колоніальний спадок, який Україна почала долати. Ми віримо в успіх цього процесу, але для цього потрібно постійно докладати зусиль.

Корупція була бичем людства з давніх давен. Можна сперечатися, коли корупція почалася, але, чесно кажучи, не має значення, це були Єва чи змій, які корумпували Адама, чи хтось інший вчинив цей гріх уперше. Важливо те, що цю «хворобу» неможливо викорінити, але її точно можна вилікувати. Тому нікого не здивує розповідь про корупцію в Україні (чи будь-якій іншій країні), але слід зосередитися на тому, як до проблеми корупції ставляться українська влада та суспільство.

Для цього корисно порівняти Росію та Україну. Якщо коротко, Росія має давні багаті традиції корупції. Михаїл Салтиков-Щедрін, відомий російський сатирик XIX століття, який більшу частину свого життя працював державним службовцем, нібито сказав: «Якщо я засну, прокинуся через 100 років і мене запитають, що відбувається в Росії, я одразу відповім: пияцтво і корупція». Пророчий прогноз! У подібному дусі Лев Толстой зауважив: «Корупція в Росії — це не порок кількох окремих осіб, а широко розповсюджений і глибоко вкорінений стан, який пронизує  усе суспільство й увесь уряд». Від урядовців майже очікувалося, що вони братимуть хабарі, і єдине питання полягало в тому, що є відповідним хабарем. Наприклад, у своїй безсмертній комедії «Ревізор» (1842) Микола Гоголь, українець, який став видатним російським письменником, описує, як старший урядовець лає молодшого урядовця за хабарі, невідповідні його рангу. Цей короткий огляд літератури передає дух ендемічної корупції. Вона була настільки повсюдною, що через неї Росія програвала війни (наприклад, Кримську війну 1853-1856 рр.).

Природно, Російська імперія поширювала цю отруту на завойовані землі та народи (а не так давно Росія експортувала не лише енергію, але й корупцію на рівні канцлера Німеччини). Будучи російською колонією, Україна була «заражена» цією культурою. Ми не маємо на увазі, що корупція – це виключно російська риса,  але висока толерантність, і навіть неявна підтримка корупції в російській імперії/СРСР мали явний негативний вплив на усі країни, що були нею уярмлені.  Важливо, що на відміну від російського суспільства, українській громадськості набридло повсюдне хабарництво, й вона намагається йому протидіяти.

Помаранчева революція 2004 року стала відповіддю на «вибори» Віктора Януковича, який був втіленням корупції для протестувальників. Майдан 2014 року знову став відповіддю на поширену корупцію під час президентства Януковича. У суспільстві існує чіткий консенсус щодо того, що корупція є ворогом №1. Крім того, після російської анексії Криму та часткової окупації Донбасу в 2014 році корупція стала загрозою існуванню України як суверенної держави.

Усвідомлюючи цю смертельну небезпеку, Україна стала на шлях реформ, щоб якомога більше мінімізувати корупцію. Прогрес був повільним і з періодичними невдачами, але незаперечним є те, що зараз Україна значно відрізняється від України 2014 року, найгіршого часу для країни за правління Януковича. За допомогою Заходу та чіткого запиту суспільства в Україні створено низку інституцій, завданням яких є запобігання (НАЗК), розслідування (НАБУ), переслідування (антикорупційна прокуратура) та покарання (антикорупційний суд) корупції. Було значно підвищено прозорість: державні закупівлі мають відбуватися через платформу ProZorro, політичні діячі (та їхні сім’ї) повинні розкривати свої доходи та витрати тощо. Патрульну поліцію реформували, щоб усунути дрібне хабарництво. Рух України «геть від Москви» означає, що люди мають не пропонувати і не брати хабарів.

Очевидно, що такі реформи потребують часу, але їхні результати відчутні: реальні вироки високопосадовцям, причетним до корупції, масштабне очищення банківського сектору, електронне відшкодування ПДВ, незалежні наглядові ради тощо. Можливо, стійкість українських збройних сил зрештою є свідченням того, наскільки змінилася Україна. Нещодавні скандали із закупівлею продуктів харчування для армії за завищеними цінами викликали величезне обурення громадськості та спонукали владу подвоїти боротьбу з корупцією. Натомість невдачі російської армії через корупцію майже не викликали дискусій чи протестів у Росії.

Чи виграно війну з корупцією в Україні? Ні, адже ще потрібно впоратися з безліччю проблем у судах і на нижчих рівнях влади, а також у деяких сферах закупівель, які не були реформовані, в управлінні державними підприємствами, олігархами тощо. Тут ми можемо пообіцяти лише «піт, кров і сльози». Але деякі ключові битви виграно. Мабуть, найважливіше те, що українське суспільство сповнене рішучості не лише перемогти російську агресію, але й подолати корупцію. Це свідчить про зміну рівноваги: ​​отримання та пропонування хабарів стають усе більш одіозними й соціально неприйнятними. Справді, частка людей, які вважають, що корупція не може бути виправданою, виросла до 64% ​​з 40% до повномасштабної війни. 

За певний час Україна відзначатиме День Перемоги, щоб вшанувати тих, хто захищав країну від російської навали. Але дня перемоги у війні з корупцією не буде. Натомість це буде вічна боротьба зі злетами та падіннями. Однак оскільки прагнення стати «не Росією» залишається в ДНК України, Україна подолає цю хворобу і назавжди перейде до рівноваги, де корупцію не толерують. Тож якщо ми заснемо й прокинемося через 10 (а не 100!) років, ми можемо здивуватися, дізнавшись, що Україна колись була корумпованою країною.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний