Студентська міграція в західні університети: скільки українців виїхали протягом 2008-2023 років і куди

Я вивчаю студентську міграцію вже понад 10 років, тож спробую відповісти на кілька ключових питань про її обсяги, географію та майбутні тренди. У цій статті я використовую власноруч зібрані дані з 34 країн. Наприкінці статті я наводжу файл із цими даними, щоб усі охочі могли їх проаналізувати, а також джерела даних та їхні обмеження.

Загальний тренд

За останні 15 років кількість українців, що навчаються в західних університетах (Європи, США, Канади й Австралії), виросла більш ніж уп’ятеро: з 21 тис. осіб у 2008/2009 навчальному році до 115 тис. осіб у 2023/2024 навчальному році (рис. 1). У відносних величинах це зростання з 2% до 11% від загальної кількості студентів в Україні, що навчаються на денній формі, зокрема й через те, що кількість студентів в Україні за цей час знизилася на понад 21%.

Від 2008 року до часу російської агресії проти України у 2014 році кількість українських студентів за кордоном зростала на кілька тисяч осіб щороку. Це можна охарактеризувати як типову освітню міграцію, коли частина української молоді шукала освіту кращої якості та кар’єрні можливості в інших країнах. Спочатку зростання було на 2-3 тис. осіб щороку, але вже у 2011-2013 роках темпи зростання кількості українців, що навчаються за кордоном, підвищилися до 5-7 тис. осіб на рік. 

Напад росії на Україну у 2014 році різко прискорив темпи освітньої міграції. Кількість українців, які навчались у закордонних університетах, у 2018/2019 навчальному році порівняно з 2013/2014 майже подвоїлась. В окремі роки кількість студентів зростала на 10 тис. осіб. Можливими причинами міграції, окрім війни, є погіршення економічної ситуації та зростання почуття нестабільності в Україні. Також можна припустити, що студенти частково переорієнтувалися з російського напрямку на європейський. 

З 2018/2019 до 2021/2022 навчального року, через економічну стабілізацію, а згодом пандемію, яка стримувала міграційні процеси, кількість наших студентів за кордоном залишалася відносно сталою — 70-75 тисяч. 

Повномасштабна війна росії проти України дала новий потужний поштовх міграції. Мільйони українців вимушено виїхали з країни, а серед них і молодь. Кількість українських студентів у західних університетах за рік виросла наполовину й досягла 109 тис. осіб, після чого темп зростання знизився. У 2023/2024 н.р. (останні доступні дані) їх було 115 тис. осіб.

В Україні загальна кількість студентів становила 754 тис. осіб у 2021/2022 навчальному році, 807 тис. осіб у 2022/2023 та 899 тис. осіб у 2023/2024. Отже, до початку повномасштабної війни частка тих, хто навчався за межами країни, становила 9%, у 2022 році цей показник виріс до 11,9%, а в 2023 дещо зменшився — до 11,4%.

Зміна країн призначення

Протягом 15 років топ-10 західних країн, куди найчастіше їхали українці здобувати вищу освіту, практично не змінився. Проте зміни відбувалися всередині цієї десятки (таблиця 1). 

У 2008/2009 році беззаперечним лідером була Німеччина, де навчався 8121 український студент. Вона майже втричі випереджала Польщу (2831), а далі йшли США, Франція та Чехія. Такий вибір свідчив про переважну орієнтацію на країни Західної Європи та Північної Америки, що традиційно асоціюються з високою якістю та престижем університетської освіти.

Станом на 2013/2014 ситуація почала кардинально відрізнятись. Польща вже навчала 15123 українських студенти, відчутно випередивши Німеччину. З 2014 року Польща стала новим центром тяжіння для українських студентів і відтоді постійно нарощувала їхню кількість — до майже 40 тис осіб станом на 2018/2019 навчальний рік. З одного боку, цей зсув був зумовлений посиленням позитивного іміджу географічно, культурно та мовно близької Польщі як такої собі “близької Європи”, яка економічно зростає, дає привабливі можливості та вигідно відрізняється вартістю проживання. Можливо, свою роль зіграли також спільне проведення Євро-2012 та безвіз. З іншого боку, польські університети, особливо приватні, виявили для себе нерозкритий до того потенціал українських платоспроможних вступників. 

Також набирали обертів чеські та словацькі університети, особливо останні, адже кількість українських студентів у Словаччині виросла від 176 осіб у 2013/2014 до 5555 осіб у 2021/2022 році та 10197 осіб у 2023/2024. Кількість українських студентів стрімко збільшилася й у Канаді — у п’ять разів до 10905 осіб станом на 2023/2024.

Вимушена міграція після початку повномасштабної війни посилила домінування Польщі (46210 осіб станом на 2023/2024 або 40% усіх студентів з України, що навчалися за кордоном). 

Наскільки відчутною є кількість українських студентів для різних країн

Часто важлива не лише абсолютна кількість українських студентів, а й те, наскільки багато їх серед загалу іноземних студентів у певній країні. Ця величина дозволяє зрозуміти, наскільки вони є стратегічно важливими та, зрештою, наскільки місцеві університети залежать від доходів, що прямо чи опосередковано приносять українські студенти.

Наприклад, попри значну кількість українських студентів у Німеччині та Канаді, у цих країнах вони становлять 2,5% та 1% від усіх іноземних студентів відповідно. Обидві ці країни мають значно більшу частку студентів із Китаю. Подібна ситуація в усіх західноєвропейських країнах, США та Австралії, адже вони є глобальними гравцями та займають сильні позиції на ринку іноземних студентів.

Традиційно українці становили значну частку студентів у Польщі, а після 2022 року в силу масштабу міграції українські студенти стали помітними і в країнах-сусідах Польщі. Так, у 2023/2024 н.р. у Словаччині українці становили 53.5% від усіх іноземних студентів, у Польщі — 43.1%, значні частки також в Литві (16.7%), Чехії (12.2%), Болгарії (11.2%) та Естонії (9.9%). 

Вплив повномасштабного вторгнення

За даними Євростату, в 2022 році понад 4 мільйони українців, переважно жінки та діти, вимушено виїхали до країн ЄС у пошуках безпеки. Серед них була значна кількість молоді шкільного та студентського віку, яка, опинившись у нових країнах, отримала можливість продовжити або розпочати навчання в місцевих університетах (рис. 2).  

У 2022/2023 навчальному році кількість українських студентів за кордоном виросла на 35 тис. осіб або на 47% у порівнянні з попереднім роком. Основними реципієнтами цієї нової хвилі студентської міграції стали Польща, Канада, Словаччина, Німеччина, Чехія, Франція, Литва. На ці сім країн припадає понад 80% всього приросту. При цьому в Польщі, Німеччині та Чехії, які й раніше були популярними серед українських студентів, кількість студентів з України виросла на 30-40% порівняно з попереднім роком, а в Словаччині — на 80%.

У березні 2022 року влада Польщі надала українських студентам, що прибули через війну, право навчатися безкоштовно в державних університетах польською мовою. До цього така можливість була у тих, хто володів польською на рівні C1 або ж мав карту поляка (тобто доведене польське коріння). Важко сказати, скільки саме українських студентів скористалися цим правом, але станом на 2022/2023 рік серед усіх українських студентів у Польщі (включно з тими, хто вже навчався станом на 24 лютого 2022 року) третина навчалася в державних університетах. У 2022 році 8 тис. українських студентів скористались правом на разову матеріальну допомогу.

Деякі країни вже змінили умови для українців. Наприклад, Литва спочатку надала всім українським студентам право навчатися безкоштовно, але згодом була змушена змінити ці умови. Починаючи з вересня 2024 року новоприбулі студенти змагаються за безкоштовні місця в загальному конкурсі з литовськими громадянами.

Гендерний розподіл

До 2022 року жінки становили близько 60% українських студентів, які навчалися за кордоном. Жінки переважали майже в усіх країнах, зокрема у Польщі в різні роки їхня частка була від 54 до 57%, а в Німеччині, Італії, Іспанії, Франції та Австрії в окремі роки сягала 70-75%. Важливо підкреслити, що така перевага характерна лише для українських студентів за кордоном. В Україні гендерний розподіл студентів був і залишається приблизно 50/50. Тобто жінки в Україні частіше були схильні їхати здобувати вищу освіту за кордоном, ніж чоловіки. Цьому могли сприяти перш за все менша дискримінація жінок на ринку праці в країнах ЄС, тобто кращі професійні перспективи, а також краще знання іноземних мов. 

Цей традиційний розподіл змінився з початком повномасштабного вторгнення. Мій аналіз базується на даних 17 країн, для яких є можливість зробити поділ за статтю (всього у вибірці 34 країни). Практично в усіх країнах частка жінок дещо знизилась(рис. 3). 

У 2022/2023 навчальному році частка чоловіків відчутно виросла – до 50%, а в 2023/2024 році знову дещо скоротилася – до 46%. Цікаво те, що чоловіки переважають у найближчих до України країнах, а жінки у країнах далі на захід. У перший рік після повномасштабного вторгнення серед українських студентів чоловіки переважали в Латвії (69%), Словаччині (60%), Литві (60%), Румунії (56%), Польщі (53%). І хоча в наступному навчальному році (2023/2024) у тій же Польщі жінки знову почали переважати, цей регіональний розподіл здебільшого зберігся. Якщо взяти до уваги, що в цих країнах доступ до вищої освіти для українців загалом простіший (тобто легші іспити й нижча плата за навчання), ніж у країнах Західної Європи, то можна припустити, що чоловіки, які виїжджають через острах мобілізації, більше схильні обирати такі країни через легший вступ до їхніх університетів.

Скільки вступників щороку виїжджає з України?

Однозначну відповідь на це питання могла би дати Держприкордонслужба. За відсутності доступу до їхніх даних залишаються лише опосередковані оцінки. 

Оцінити мінімум та максимум цієї кількості дозволяють дані про кількість вступників з українським громадянством, які опублікували Польща та Німеччина. Для Польщі це дані про вступників на перший курс бакалаврату (включно з об’єднаними програмами магістратури з медицини та ветеринарії), тобто в них не відображені вступники на магістерські програми. А для Німеччини ми використовуємо величину “im ersten Hochschulsemester” (в першому семестрі закладу вищої освіти), до якої додаємо тих, хто був зарахований в в літньому семестрі (останніх значно менше, адже традиційно більшість розпочинає навчання в жовтні, тобто в зимовому семестрі). 

На ці дві країни припадає 26,1 тис. та 22,7 тис. вступників у 2022/2023 та 2023/2024 н.р. відповідно. До цього сумарно до цих країн щороку вступали від 13 до майже 15 тис. українських вступників. Залишається нерозкритим питання, чи це ті, хто приїхав задовго до вступу й завершив місцеву школу, чи це вступники, які прибули до країни безпосередньо перед вступом. Тут деяку підказку дають вищезгадані дані з Німеччини, які розрізняють перших і других. Людей, які вступали з німецькими документами про середню освіту, в 2022/2023 році було 8,7% загальної кількості українських вступників, а в 2023/2024 році 7,8%. Тому принаймні у випадку з Німеччиною можна припустити, що майже всі з понад 4 тис. вступників — це ті, хто виїжджав з України для вступу до закордонного університету, а не ті, хто завершив школу в Німеччині. 

Водночас, швидше за все, дехто з них виїздив за рік чи навіть два роки до випуску, навчався в українській школі дистанційно, а далі пробував вступати до місцевого університету. Причому для Німеччини характерним міг бути шлях, коли школярі  спочатку дистанційно навчаються рік в українському університеті, щоб мати змогу вступати до німецького університету. Адже Німеччина вважає 11 років української школи та один рік в університеті рівними 12-ти рокам німецької школи та дозволяє вступати, якщо абітурієнт володіє німецькою мовою на рівні C1.

Даних про кількість вступників для всіх країн немає, але дані з Польщі та Німеччини можна використати для екстраполяції. Ці дві країни завжди акумулювали більше половини всіх українських студентів на Заході, а в деякі роки їхня частка становила понад 65%. Окрім того, ці дві країни представляють різні типи освітньої міграції. У Німеччині аж до 2022 року кількість українських студентів трималася приблизно на одному рівні – 8-9 тисяч. Натомість у Польщі з самого початку спостереження (з 2008/2009 року) кількість студентів постійно зростала. Поєднання цих двох динамік дозволяє оцінити кількість вступників з України до західних ЗВО щороку.

Оцінка базується на коефіцієнті притоку студентів, який я рахую як співвідношення кількості нових вступників до загальної кількості студентів у певному році. Я міг би зробити його трохи складнішим та врахувати відсів протягом навчання. Але такі дані є лише для Польщі. До слова, протягом останніх 10 років відсів зростав: якщо у 2014 році до випуску доходило приблизно 75% від набору, то у 2021 році таких було 46%, а в  2023 році – лише 40% [1]. Це може говорити як про зростання вимог під час навчання, так і про зниження середньої якості студентів. На основі попередніх досліджень я схиляюсь до думки про зниження якості набору у зв’язку із кардинальним збільшенням його обсягів. Коефіцієнт притоку студентів для Польщі коливався в районі 30-35% зі стрибком до 40-45% після 2022 року, а для Німеччини — 18-23% зі стрибком 36-39% [2]. 

Коефіцієнти Польщі та Німеччини будуть нашими крайніми (максимальною та мінімальною) межами. А центральну оцінку я порахую за допомогою зваженого коефіцієнта:

Використовуючи консервативну, тобто нижню, межу, можна зробити висновок про те, що обсяг щорічного виїзду за кордон з 2008/2009 року до 2021/2022 навчального року більш ніж потроївся з 4,5 тис осіб до 14,7 тис осіб. Після повномасштабного вторгнення кількість нових українських вступників у західних університетах становила 42 тис. у 2022/2023 та 41 тис. у 2023/2024 роках. Для порівняння, в українські університети у 2021 році вступило 213 тис. осіб, у 2022 році — 274 тис осіб, а у 2023 році — 288 тис. осіб [3]. Тому до війни за кордоном опинялися щонайменше 6,5% абітурієнтів, а після повномасштабного вторгнення цей показник виріс удвічі до 13,5% у 2022 та дещо знизився до 12,5% у 2023 році. Імовірно, кількість вступників за кордоном, як і в Україні, виросла через можливість отримати відстрочку.

Яким буде ефект випуску українців з місцевих шкіл?

До повномасштабного вторгнення в іноземних університетах переважали українські студенти, які вступили до них після української школи. Значно менше було тих, хто давно проживав у країні призначення та завершив там школу. За даними Євростату, після 2022 року в країнах ЄС опинилось до 1,4 мільйона дітей (осіб до 18 років), із яких від 300 до 340 тис. осіб підліткового віку (14-17 років) (кількість останніх може коливатися від місяця до місяця). Скільки з них уже в недалекому майбутньому зможуть стати студентами університетів у відповідних країнах? Щоб відповісти на це запитання, я розраховую відношення кількості осіб віком 14-17 років у жовтні 2023 року до кількості студентів у 2023/2024 н.р. для 23 країн Європи, для яких є обидва набори даних. Чим вище це відношення, тим більший потенціал зростання кількості українських студентів (таблиця 2).

Проте цей потенціал не обов’язково буде реалізований. Адже на кількість студентів впливає освітня та міграційна політика певних держав, наприклад, дозволи на навчання, умови вступу, способи фінансування, рівень конкуренції тощо.

Країни дуже високим індексом (Ірландія, Фінляндія, Швеція, Норвегія) мають значний “резерв” українських підлітків. Проте у цих країнах практично відсутні можливості безкоштовного навчання для громадян України, а ціна платного навчання доволі висока (від 7-8 тис. євро на рік), тому навряд чи такий високий потенціал буде розкритим за нинішніх умов. 

Німеччина має найбільшу кількість українських підлітків, тож навіть попри значну кількість українських студентів індекс вийшов високим. Німецькі університети вигідно відрізняються можливістю для українських громадян навчатися безкоштовно за умови гідного володіння німецькою мовою. Водночас у шкільній системі Німеччини школярів розподіляють за напрямками вже після початкової школи (у віці 9-10 років). Традиційно до університетів вступають після гімназії, в яких програми більш академічні, а тривалість навчання, як правило, на два роки довша, ніж в інших видах шкіл [4]. 

Гімназії завершуються екзаменами (Abitur), які дають право вступати до університету. У 2021 році серед усіх, хто здобув середню освіту в Німеччині, 34% мали Abitur, решта завершувала заклади, що ведуть або в професійну освіту або до раннього виходу на ринок праці. У 2023/2024 навчальному році 133 тис. українських школярів навчалися в різного типу закладах середньої освіти (тобто після початкової школи), з них у гімназіях — 35 тис. осіб, тобто 26,5%. Для порівняння, серед німців цей показник становить 43%. Тобто українські діти значно рідше навчаються у гімназіях та відповідно отримують доступ до університетів. 

Серед усіх українських вступників у Німеччині, вперше зарахованих здобувати вищу освіту, німецькі документи про середню освіту в 2022/2023 та 2023/2024 роках мали 8-9%. Це не дивно, адже масова хвиля українських дітей, які добре інтегрувалися в німецькі гімназії та після їх завершення вступатимуть до німецьких університетів, почне відчуватися дещо пізніше — у 2026-2027 роках. Мені бракує даних про точний розподіл українських дітей в гімназіях за класами, але якщо припустити, що ці 35 тис. дітей розподілені за класами рівномірно (що навряд чи так), то можна очікувати, що 3-4 тисяч українських підлітків щороку будуть успішно завершувати гімназії та складати Abitur. Тож це принесе відчутне збільшення кількості українських студентів у німецьких університетах.

Польща дещо схожа своїми умовами здобуття вищої освіти з Німеччиною. На українських біженців від 2022 року поширюється право безкоштовно здобувати вищу освіту польською мовою в державних університетах. Щоправда, віднедавна для вступників з іноземним атестатом запровадили обов’язковий поріг володіння польською мовою на рівні B2. До цього чимало університетів (особливо приватних) взагалі не вимагали сертифікатів, а для значної кількості державних університетів вистачало сертифікату B1.

Індекс у табл. 2 визначив для Польщі низький потенціал, оскільки велика кількість студентів, які вже там навчаються, дещо нівелює внутрішній резерв. Однак глибший аналіз становища українських дітей у польській шкільній системі показує, що вони, подібно до того, як у Німеччині, не так часто потрапляють в ліцеї, у порівнянні з місцевими дітьми. Зрештою, польський уряд зобов’язав українських дітей відвідувати польські школи лише у вересні 2024 року — до цього проблемою був брак персоналу в школах та досвіду інтеграції такої великої кількості іноземних дітей. 

Деякі дослідження показують, що найбільшою проблемою українських підлітків усе ще залишається мовний бар’єр. За статистикою, більшість українських підлітків (71%) навчається у професійно-технічних навчальних закладах, які готують кваліфікованих робітників для ринку праці й не ставлять собі за мету готувати учнів до вступу до університету. Випускні (матуральні) екзамени в таких закладах зазвичай складають гірше, ніж в ліцеях. Тому цілком очікувано, що у 2025 році серед 676 українців, які складали матуру, 30% не змогли її скласти (загалом у Польщі цей показник становить 20%).

Наступного року очікується значно більший випуск — понад 7 тисяч українських дітей. Якщо зробити консервативне припущення, що хоча б 30-40% із них успішно складуть матуру і частина з них після цього вступлять до польського університету, це принесе додаткові 2-3 тисячі українських вступників із “внутрішнього притоку”, а в наступні роки до 5-6 тис.

Нагадаю, що мова лише про тих, хто вже в цих країнах, без врахування нових хвиль, що будуть їхати безпосередньо з України. 

Для Словаччини схоже, що основним джерелом українських студентів, є приїзд саме абітурієнтів. Це єдина країна, де кількість українських підлітків віком 14-17 років менша, ніж кількість українських студентів. Тож дуже вигідні умови (вступ без іспитів, безкоштовне навчання словацькою мовою в державних університетах і помірні ціни за навчання у приватних університетах), напевно, здебільшого скеровані саме на тих, хто їде безпосередньо з України.

Нарешті, варто відзначити, що кількість підлітків віком 14-17 років, яку фіксує Євростат, зростає (рис. 6). Якщо припустити, що природній рух «через» цю вікову категорію приблизно однаковий як на вході, так і на виході, то можна припустити, що відбувається постійне поступове зростання кількості підлітків за рахунок приїзду українських дітей до країн Європи. Помітне зростання влітку, тобто між навчальними роками, коли люди ставлять собі питання, що робити далі, особливо коли завершують своє навчання в школі.

Це зростання вказує на те, що в майбутньому буде досить довгий тренд, в якому значна частка вступників-українців у західних університетах складатиметься не з тих, хто виїхав напередодні вступу, а з тих, хто довгий час навчався в місцевій школі та показав відносно високі результати, щоб вступити до місцевого університету. Лише за рахунок випускників німецьких та польських шкіл у наступні роки можна очікувати щорічний притік 5-10 тис. українських студентів у Польщі та Німеччині.

Подальші дослідження

Надалі варто глибоко вивчити ситуацію окремо в кожній країні з найбільшою кількістю українських студентів: Польщі, Німеччині, Словаччині, Канаді та Чехії, щоб оцінити, наскільки місцеві умови сприяють доступу до вищої освіти зараз та в майбутньому, а також дослідити те, від чого залежатиме повернення українських підлітків. Також варто більше уваги присвятити тому, що може більш ефективно стримувати молодь в Україні від виїзду до закордонних університетів.

Дані

Я даю доступ до усіх зібраних даних в окремому файлі. В ньому є шість окремих вкладок з даними, а також графіками, які використані в цій публікації. Сподіваюсь, що дані у відкритому доступі стануть корисними для інших дослідників. Принагідно нагадую, що за умов використання цих даних або публікації обов’язковим є посилання.

Методологія збору даних

Автор цих рядків вже понад 10 років здійснює моніторинг кількості українських студентів, які навчаються в університетах за кордоном. Аналізи та масиви з даними до 2017-2018 навчального року свого часу публікувались на сайті аналітичного центру Cedos, дані з тих публікацій будуть використані і в цій статті.

За роки існування дослідження утворилася база даних, яка охоплює 34 країни світу, у першу чергу Європи, у період з 2008/2009 до 2023/2024 навчальних років. У кожній з цих країн я збираю інформацію з відкритих офіційних джерел та контактую з державним органом, який відповідає за збір та обробку статистики щодо іноземних студентів та студенток в цій країні.