Світ Дихотомій: Нові Історичні Міфи в Українському Дискурсі

VoxUkraine публікує відповідь на  статтю Валерія Пекаря “Україна – від епохи Середньовіччя до Нового світу”, в якій стверджувалося, що Україна за своїм типом економіки та політики, цінностями та ідентичностями більшості населення відноситься до пізнього Середньовіччя, в якому досить яскраво проявляється меншість, орієнтована на Модерн. Тимофій Брік розвінчує присутні у статті Валерія Пекаря історичні міфи та кидає світло на найбільші помилки, які кореняться в  «надмірному спрощенні» економічної та соціальної історії західних суспільств. 

Валерій Пекар опублікував свій неортодоксальний, якщо не ексцентричний погляд на історію світу зі ствердженням, що Україна отримала унікальну можливість покращити сучасний світ. Він веде свій блог на головній онлайн-платформі України – «Українській правді». По суті це огляд публічної промови, з якою він виступав на міжнародній конференції в Києві. Автор стверджує, що перехід від середньовіччя до Нової історії (у західній історіографії прийнятий термін «сучасна епоха») – це «найцікавіша» зміна подій в історії. Він пише, що Україна нагадує досить середньовічне суспільство. Цей аналіз приводить автора до висновку, що Україна має зробити стрибок із недорозвиненого етапу в «новий світ» (у таке собі постмодерне суспільство), оминаючи сучасний етап. Така спекуляція ґрунтується на історичних міфах і неправильному тлумаченні наукових досліджень. Таким чином, висновок є сумнівним.

Цей блог має на меті кинути світло на найбільші помилки, які, на мою думку, кореняться в  «надмірному спрощенні» економічної та соціальної історії західних суспільств.

Середньовіччя проти Нового часу (сучасної епохи)

По-перше, достеменно не зрозуміло, що хоче донести Валерій Пекар, використовуючи термін «перехід». Коли він починається і коли закінчується? Довгий час історики не мали одностайної відповіді на це запитання, стверджуючи, що середньовічна епоха тривала до початку XV або XVIII століття. Разюча різниця у 300 років в історичній інтерпретації піддає певним сумнівам той факт, що взагалі можливо встановити часові рамки цього «переходу». Сучасні історики притримуються загального консенсусу, що Нову історію можна розділити на ранній (часи географічних відкриттів і наукових революцій) та пізній новий період (починаючи з Великої французької революції). Однак, навіть цей трюк із розподілом нам не допоможе, тому що різні країни входили в епоху модернізації в різний час.

Екстрактивна система проти інклюзивної

Пекар пише, що перехід від середньовіччя до Нового часу (сучасної епохи) – це «перехід від екстрактивної до інклюзивної системи з точки зору Аджемоглу і Робінсона». Це не так. Аджемоглу і Робінсон ніколи не висловлювали такої думки. Тоді що ж вони стверджували? Насправді, у їхній книжці «Чому нації зазнають поразки?» у першому розділі «Такі близькі і такі різні» вони порівнювали періоди іспанської та англійської колонізації Північної та Південної Америки. У певний період часу ці дві імперії по-різному підходили до методу створення своїх колоній, які, відповідно, вплинули на розвиток Мексики та США в довгостроковій перспективі. Іспанці насолоджувалися золотом і сріблом, всіляко експлуатуючи корінне населення. Англійці переживали важкі часи й зазнали численних втрат у завоюванні недружніх земель. Ось чому вони були вимушені якось стимулювати людей, які вирушали за океан, і гарантували їм право власності на землю. Ця різниця між іспанськими та англійськими методами пояснювалася з погляду екстрактивних проти інклюзивних суспільних інституцій.

Тут є дві важливі речі. (1) Усі складові цієї історії відбувалися в сучасну епоху. Іншими словами, ніякого переходу від середньовічних екстрактивних до сучасних інклюзивних інституцій взагалі не було! Справжня ідея цього розділу полягає в тому, що сучасні суспільства розвиваються по-різному. Не завжди сучасні суспільства кращі за середньовічні; насправді, протягом усієї історії перші (сучасні) суспільства часто деградували, те саме демонструє нам і приклад іспанської колонізації. (2) Ні соціальні інженери, ні урядовці не несли відповідальність за появу інклюзивних інститутів. Вони були побічним продуктом історичних збігів і неприємних сюрпризів. Англійці хотіли досягнути таких самих результатів, як і іспанці. Вони жадали золота, срібла, земель і дешевої робочої сили. Але північноамериканської землі не були настільки багатими, як того хотілося англійцям. Саме тому англійська монархія була змушена вдаватися до певних тонкощів і лазівок для заохочення колонізаторів.

Щоб зекономити час, пропустимо період Громадянської війни та індустріалізації в США. Хоча варто зазначити, що справжня інклюзивна система (відповідно до концепції Аджемоглу і Робінсона) з’явилася через довгий час після першої хвилі колонізації.

Економічна стагнація проти розвитку

Крім того, автор стверджує, що середньовічні часи характеризувалися стагнацією економічного розвитку (або, як він каже «коливанням навколо горизонтальної лінії»), тоді як сучасні часи – це період прогресу й стабільного зростання (з деякими рідкісними економічними потрясіннями). Наскільки це твердження є правдивим? Таке припущення завдало чимало клопоту економічним історикам.

Нещодавня книга «Зростання британської економіки в 1270–1870 роках», авторами якої є Броудберрі, Кемпбелл, Кляйн, ван Леувен та Овертон, пропонує різносторонній погляд на економічний розвиток у Європі часів середньовіччя та сучасної епохи. На графіку 1 зображено рівень ВВП на душу населення в семи європейських країнах. Знову ж таки, передусім ми повинні окреслити часові рамки Нового часу (сучасної епохи). Якщо візьмемо до уваги ранній період, стає зрозуміло, що стагнація була звичним явищем у сучасних європейських країнах. Наприклад, Англія та Італія переживали стагнацію в період з 1460 по 1620 роки. Економіка Іспанії перебувала в стагнації майже 400 років! Можливо нам варто почати з кінця XVIII століття? Італія все ще перебувала в стагнації у пізній період сучасної епохи. Що ж із середньовіччям? У ті часи економіка Голландії чи Англії була в дуже доброму стані.

Графік 1. ВВП на душу населення в семи європейських країнах у 1260–1860-ті (у міжнародних доларах 1990 року; логарифмічна шкала)

Джерело: «Зростання британської економіки в 1270–1870 роках».

Дуже важко досліджувати економічні показники минулих часів. Показники ВВП і ВВП на душу населення обчислюють, беручи за основу рідкісні/неповні дані, які недостатньо демонструють якість життя звичайних людей. Роберт Аллен пропонує альтернативний спосіб вимірювання економічних досягнень в історії різних суспільств. На графіку 2 показано співвідношення прожиткового мінімуму для робітників у шести містах. Просто кажучи, це співвідношення показує, чи могли робітники певного міста дозволити собі потрібні для виживання продукти.

Графік 2. Співвідношення прожиткового мінімуму за Робертом Алленом

Знов-таки, на малюнку показано економічне зростання в середньовіччі, а ранній  етап сучасної епохи був періодом довгострокових стагнацій, навіть катастроф. Крім того, Відень та Флоренція залишалися на такому ж низькому рівні як азійські Пекін і Делі, що спростовує припущення Валерія Пекаря, ніби країнам Західного світу жилося краще, ніж країнам Азії. У період пізнього етапу сучасної епохи поліпшилося життя лише робітників Лондона, як результат Промислової революції та панівних позицій Великої Британії в міжнародній лібералізації торгівлі. Тут можна зробити щонайменше два висновки. (1) Припущення Пекаря не підтримуються відповідними даними. У деяких країнах було значне економічне зростання в середньовічний період, тоді як сучасна епоха характеризувалася повною стагнацією. (2) У Західному світі події істотно варіювалися. Пекар намагається показати, що був монолітний сучасний світ, і Україна в нього не вписується. Насправді, Україна досить подібна до таких сучасних країн, як Італія чи Іспанія.

Імперії та колонії

На мою думку, найбільш ексцентричною частиною статті, яка розглядається, є твердження, що середньовічні держави були «імперіями та їхніми колоніями і напівколоніями…». Середньовічні часи, у багатьох планах, почалися з падіння Риму. Середньовіччя славилося не імперіями та колоніями, а королівствами і герцогствами. Натомість колоніалізм – це невід’ємна частина і, як деякі вважають, двигун сучасної епохи. Сучасний капіталізм почався з епохи Великих географічних відкриттів і процвітав завдяки завоюванню далеких земель зі значними ресурсами й дешевою робочою силою. Іншими словами, Пекар всього-на-всього переплутав епохи.

Валерій Пекар наголошує на тому, що сучасний капіталізм опирається на розумне управління, прогрес, технології та соціальний капітал. У своїй спробі ідеалізувати сучасну епоху автор повністю ігнорує безжальний прагматизм великих торговельних націй, що призвів до тарифних війн, протекціонізму і морських блокад XVIII–XIX століть. Не згадуючи вже про відомі опіумні війни або трансатлантичне рабство. У таблиці 1 подано приблизну кількість рабів, завезених до сучасних країн Заходу з 1501 по 1866 роки.

Таблиця 1. Кількість завезених рабів (1501–1866 роки)

Джерело: http://www.slavevoyages.org/

Захід та Схід

Одним з ключових моментів у тексті є твердження Пекаря про два типи модернізації: західної та азійської. Західна модернізація – це метод повільних і довгострокових висхідних змін, а азійський спосіб – це низхідний підхід, де потужніша держава запроваджує соціальні інститути та просуває соціальні практики. Це не має жодного стосунку до правди. Пекар пропонує класичний приклад анахронізму, приписуючи позитивні досягнення сучасних західних суспільств (економічний розвиток та права людини з істотним впливом громадянського суспільства) західним суспільствам минулих часів. Насправді ж модернізація майже всіх великих європейських держав бере початок у великій міжнародній співпраці уряду й бюрократії. Хіба що хтось справді вірить, ніби, наприклад, План Маршалла або Бреттон-Вудську систему розробили та втілили якісь неурядові організації.

Висновки

Валерій Пекар запропонував розглянути деякі класичні історичні приклади, щоб розширити горизонти й встановити відповідний порядок денний для сучасних змін в українському суспільстві. Крім того, він захищав свої ідеї на міжнародній конференції та популярному веб-сайті. Але його знання та обізнаність з історією виявилися досить схематичними та перекрученими. Це породжує певне занепокоєння, що його висновки про сучасну українську дійсність дещо недостовірні та не зовсім доречні.

Доволі тривожним видається аргумент Пекаря, що Україна може продемонструвати нову модель модернізації, базуючись на громадянському суспільстві. Такі країни, як Іспанія та Португалія вже пройшли цей етап після розпаду своїх авторитарних режимів.

Наука забезпечує знання та інструменти для того, щоб покращувати цей світ. Незнання та необізнаність штовхають нас назад у минуле. Ми просто не можемо собі дозволити ще більше історичних міфів, ніж уже маємо.