Це не Путін, це Росія

Коли у 2014 році росія окупувала Крим та частини Донецької й Луганської областей, рейтинг схвалення Путіна сягнув небувалої висоти (рис. 1). Росіяни з радістю погодилися витримати [дуже м’які] західні санкції заради відчуття перемоги та “величия”. За вісім років Росія перетворила квітучий український півострів та міста, де вирувало життя, на занепалі території, схожі на Абхазію чи Придністров’я, які вона також “звільнила”. Якщо ви ніколи не були там, порівняйте стан природи та інфраструктури у Фінляндій та Карелії (анексованій росією у 1940), на Курильських островах, які належать Японії, та окупованих росією, або територію Калінінградської області (колись Кенігсберг) та сусідніх країн, щоб зрозуміти, як росія “розвиває” окуповані землі.

Після того, як Путін розпочав повномасштабну війну в Україні 24 лютого 2022 року, його рейтинги знову виросли. Різні опитування дають трохи різні цифри, але в середньому близько 70% росіян підтримують російське вторгнення в Україну. Подивившись на їхні соцмережі, можна побачити, що за деякими винятками, більшість хвилює неможливість розплатитися карткою чи купити гамбургер, а не те, що їхня країна вбиває українських дітей. Ба більше, вони вірять, що “українські нацисти за підтримки НАТО втягнули росію у війну, а ми лише захищаємося”. Як це співвідноситься з тим, що російська армія вбиває українців на українській землі, неясно. Але як казав Геббельс, чим неймовірніша брехня, тим скоріше у неї повірять. Російська пропаганда дуже ефективна (рис. 2). Частково її ефективність пояснюється тим, що вона резонує з “глибинними” віруваннями росіян. Адже ще десь тиждень тому вони мали доступ до всіх українських та світових ЗМІ, багато з яких мають російськомовну версію. Проте вони обрали вірити своєму ТБ та “лідерам думок”. Частка росіян, які не підтримують війну, мала, а кількість активних протестувальників узагалі мізерна порівняно з населенням росії.

Примітка. Лінії показують різницю між часткою тих, хто позитивно ставиться до певної країни, та тих, хто ставиться негативно. Якщо лінія нижче нуля – це означає, що негативне ставлення переважає. Рисунок показує, що ставлення до США, Грузії та України стало різко негативним у 2008 році, коли росія напала на Грузію, а ставлення до США, ЄС та України різко погіршилося у 2014, коли росія напала на Україну. Такі зміни показують ефект пропаганди.

Російська пропаганда роками культивувала ненависть до українців та інших націй, не гребуючи будь-якими засобами. Наприклад, у вересні 2004 року я була в Криму й дивилася російське ТБ – бо іншого не було. У той час терористи захопили в заручники близько 400 дітей у школі в Беслані, а Путін наказав її підірвати. Російські новини показали лідера Українського народного руху, який сказав “народ перемогти неможливо”, з коментарем, що так він висловився про події у Беслані. Він справді це сказав – але у липні 2004 року, і стосувалося це українських виборів.

Втім, прирівнювання “українських націоналістів” до фашистів почалося значно раніше – щонайменше з Другої світової, коли УПА воювала одночасно проти Гітлера та Сталіна. Справді, у 1941 році деякі українці сподівалися, що німецька армія звільнить їх від жахів большевизму, але вони дуже швидко усвідомили свою помилку. Однак, радянська, а згодом російська пропаганда ретельно змальовувала українців як нацистських колаборантів, незважаючи на те, що у лавах Вермахту та СС служили близько мільйона росіян порівняно з кількома тисячами українців. Ще один стовп російської пропаганди – це ідея Москви як Третього (і останнього) Риму, яка народилася у 1510х роках, – ідея месіанства росіян та їхньої вищості над іншими націями. Цей наратив у його різних версіях притаманний росіянам та нав’язувався іншим народам Російської імперії/СРСР за допомогою багатьох інструментів – примусової русифікації, явної чи неявної дискримінації (наприклад, національні квоти на вступ до ЗВО), придушення національних мов та культур одночасно з насадженням наративу про те, що російські література та культура вищі за всі інші, репресій проти чи привласнення національних інтелектуальних еліт тощо.

Росія продовжує продукувати відверту брехню не лише для власного населення. Вона не соромиться виголошувати цю брехню з найвищих світових трибун. Так, представник росії в Раді Безпеки ООН заявляв на весь світ, що росія “захищає народ Донбасу від українських нацистів” та “російська армія не вбиває цивільних”. На зустрічі з Міністром закордонних справ України 10 березня його російський колега брехав, що пологовий будинок у Маріуполі, який росіяни розбомбили 9 березня, був військовою базою націоналістів, а фото жінок та немовлят “не брали до уваги протилежну думку”. В той час як міністри вели переговори, російська армія продовжувала бомбити та обстрілювати житлові квартали, убиваючи десятки людей.

Повномасштабна війна сьогодні стала можливою частково через те, що протягом останніх восьми років західні країни запитували паралельно з російською пропагандою “Що Україна може зробити, щоб припинити війну?” (задля справедливості, деякі українські політики ставили те саме питання).

Відповідь, на яку очікує росія, – “перестати існувати та стати частиною росії”. Однак, правильна відповідь – перемогти росію. 92% українців вірять у перемогу – тому що зараз із ворогом б’ється не лише українська армія, а вся країна. Питання лише в ціні перемоги. Думаю, вже зрозуміло, що йдеться не лише про Україну. Йдеться про безпеку цілого світу. Тому допомагаючи Україні перемогти, інші країни допомагають собі. Стояти з Україною сьогодні означає долучитися до перемоги над росією. 

І два останні коментарі.

По-перше, не варто сподіватися на заколот у росії. Перш за все, він дуже малоймовірний. Але важливіше те, що якщо Путіна замінить хтось більш компетентний та менш корумпований, світ опиниться у ще більшій небезпеці.

По-друге, не слід сподіватися на народне повстання у росії. Як сказано вище, переважна більшість росіян підтримують війну. Опитування нещодавно опубліковане Фондом Навального, про те, що росіяни починають розуміти, що росія – агресор, не репрезентативне, оскільки воно було проведене лише в Москві та через інтернет. В реальності ми бачимо, що з 15-мільйонної Москви на антивоєнні мітинги виходять кілька тисяч людей. Тоді як під час Революції Гідності у 4,5-мільйонному Києві на вулиці виходив мільйон. Більш того, навіть серед “прогресивних” людей опитаних Навальним, лише 36% визнають, що у війні винна росія.

Зараз – унікальний час для цивілізованого світу показати, що він здатний захистити свої цінності та перемогти державу, яка використовує західні інститути, щоб підважити ці цінності. Не питайте, на які поступки Україна може піти заради перемир’я. Ви робили це занадто довго. Не пропонуйте будь-які способи “зберегти обличчя” для Путіна. Ви це робили вже сотні разів. Не жалійте російських “бабушек” – як вони не жаліють українських дітей.

Щоб вільний світ переміг, росія має програти. Її населення має понести відповідальність. Росіяни мають пройти денацифікацію так само, як її пройшли німці після Другої Світової. Ніхто, хто працював на російську державу чи отримував якісь вигоди від неї, не повинен мати змоги насолоджуватися життям у демократичних країнах (ми пояснювали, як цього досягнути, тут, як структурувати санкції – тут і тут. Ми також писали про те, що страх ескалації через запровадження безполітної зони над Україною необгрунтований та що вже ухвалена резолюція ГА ООН є достатнім правовим обґрунтуванням для її запровадження).

Зараз чи ніколи. Українська армія та народ довели, що росія сильна лише коли воює з неозброєними жінками та дітьми. Захід має вирішити, чи він і далі дозволятиме їй це чи підтримає гуманізм на практиці, а не на словах.