Глобальне поширення відображає ускладнення процесів глобальної конкуренції. Якість інститутів стає визначальним фактором приваблення капіталів. Монетарна політика цінової стабільності, інститут незалежного центробанку, відсутність фіскального домінування та прозорі дії монетарних органів часто не розглядаються як критерії глобальної конкуренції. Однак, вони є результатом інституціональної якості, завдяки чому непрямо впливають на мотивацію інвесторів, для яких важливим є не стільки формальний рівень інфляції, скільки стійкість монетарного режиму. Саме тому географія поширення кількісних інфляційних цілей має тенденцією до поширення. На цьому тлі дискусії про адекватність чи неадекватність запровадження та реалізації інфляційного таргетування в Україні виглядають як прояв макроекономічних упереджень і, що значно гірше, прихованих політичних спонук стосовно доступу до ренти. Електоральна непривабливість реформ спонукає до зміщення критики ризиків досягнення інфляційної цілі у бік неадекватності режиму. Це є викликом широкій політичній підтримці дій НБУ стосовно зниження рівня інфляції в середньостроковій перспективі, але не є свідченням несумісності інфляційного таргетування на структури вітчизняної економіки.
Таргетування інфляції є відповіддю на дискусії «правила vs у монетарній політиці, які розпочалися з кінця 1970-х. Встановлення інфляційних цілей — функціонує як правило. Але спосіб досягнення цілей не є обмеженим, тобто центробанк вільний у виборі засобів (Bernanke and Mishkin, 1997). Однак, для того, щоб досягнення цілі відбувалось в середовищі раціональних очікувань, таргетування інфляції спирається на ряд елементів:
Наведений структурний набір елементів таргетування інфляції допускає окремі багатозначності, які часто стають приводом для теоретичних та політичних дискусій. Однак, саме в практичній діяльності центробанків такі приводи знімаються значно частіше, ніж очікується. Це відбувається саме завдяки тому, що центробанки адаптують структурні елементи таргетування інфляції під потреби своїх країн, включно з політико-інституціональним середовищем, в якому оперують. Більше того, часто лунаючи міркування, що таргетування інфляції не підходить для багатих на сировину країн (Frankel, 2010) також випадає за рамки світового досвіду. Аналітичний огляд передумов запровадження, інституціонального середовища функціонування центробанків – таргетерів інфляції, еволюційних змін даного монетарного режиму є актуальним питанням в світлі необхідності побудови ефективної комунікації НБУ з приводу монетарної політики та поглиблення розуміння можливостей оптимального зниження інфляції в Україні в контексті найкращих практик.
Таргетування інфляції продовжує здобувати популярність серед центральних банків. Офіційно близько 40 з них оголосили про наявність інфляційних цілей в своїх монетарних стратегіях, навіть якщо не всі з них є класичними таргетерами (див. табл. 1.). Такі центробанки як ФРС, ЄЦБ, Банк Японії та Національний банк Швейцарії є швидше напівформальними таргетерами інфляції. В їх макромоделях та операційному дизайні їх політик присутній практично весь набір елементів даного монетарного режиму.
Наприклад, ФРС у 2011 р. під керівництвом Ben Bernanke оголосила про цільову інфляцію у 2% (до цього часу мала місце так звана некількісна доктрина ). З огляду на операційний каркас та макромодель ФРС цього достатньо, щоб вважати її таргетером інфляції. Однак, певна специфіка трактування мандату ФРС (так звана ) вимагає від посадовців самої Системи бути більш обережними у висловлюваннях. Також запровадження цілі у 2% пов’язане не із боротьбою з інфляцією, а з боротьбою з . ФРС потрібна довіра до цілі, до якої вона буде скеровувати інфляцію. Встановлення довгострокових процентних ставок буде перебувати під впливом формування очікувань, які би відповідали рівню цільової інфляції в майбутньому.
Подібна ситуація має місце з ЕЦБ. Офіційно монетарна доктрина в зоні євро спирається на ціль щодо інфляції та ціль щодо підтримання сталих темпів зростання грошової маси (4,5-6,5% зростання по зоні євро). Цього також достатньо, щоб функціонери даного центробанку не визнавали себе таргетерами інфляції (яскравий приклад – дискусія на конференції в МВФ, на якій посадовці ЄЦБ казали – «ми не таргетери інфляції, бо у нас є ціль щодо грошових агрегатів», а дослідники з МВФ стверджували – «ЄЦБ – таргетер інфляції, тому що увесь його операційний каркас та макромодель відповідають усім стандартним ознакам даного монетарного режиму»).
Національний банк Швейцарії, активно здійснюючи ще до кризи та інтенсифікуючи їх після 2008 р. з метою недопущення радикальної переоцінки франка щодо євро, також часто ставиться за приклад труднощів в інтерпретації того, чим таргетування інфляції є згідно визначення і згідно фактичних дій центробанків. Тим не менше, найбільш важливим є не те, як центробанк розв’язує конфлікт між інфляційною та іншими цілями, а те, як він встановлює ціль, аналізує прогнози та реагує на них, формуючи у такий спосіб вплив на очікування. Наявність макромоделі та операційного каркасу, що побудовані на принципах раціональних очікувань, а також відповідні паттерни поведінки центробанку вказують на те, чи таргетує він інфляцію, чи ні.
Приймаючи це до уваги, на країни, де таргетування інфляції здійснюється на експліцитній чи імпліцитній , припадає понад 2/3 глобального ВВП. А враховуючи відсутність відмов від даного монетарного режиму внаслідок криз, порівняно з системами фіксації валютного курсу, глобалізація таргетування інфляції отримала назву «Бретон Вудс навпаки» (Rose, 2006).
З табл. 1. видна наявність достатньо широкого діапазону кількісних інфляційних цілей. Їх можна звести до декількох груп: низькі рівні інфляції з незначними допустимими відхиленнями; рівні інфляції, які є дещо вищі, ніж в першому випадку; похилі донизу траєкторії дезінфляції. Перші застосовуються здебільшого в розвинутих країнах та в найбільш розвинутих країнах з ринками, що формуються. Другі – в країнах, які продовжують зазнавати тиску з боку процесу реальної конвергенції (зближення рівня ВВП на особу з середнім по світу). Треті обираються країнами, які зазнали суттєвої макроекономічної дестабілізації, але прагнуть забезпечити новий структурний контекст макроекономічної політики шляхом виходу на кінцеву інфляційну ціль першого чи другого випадку.
Важливо також відмітити, що факт допустимих відхилень є суттєвою складовою структури кількісної цілі. Відхилення дозволяють центральному банку м’яко пристосовувати економіку до шоків пропозиції без стримуючої реакції з боку монетарної політики. Це дозволяє уникати суттєвого стиснення попиту. Головне, щоб економічні агенти розуміли, що за відхиленнями від цілі стоять прагнення згладжування коливань макроекономічних змінних, а не спроба створення «інфляційного сюрпризу». Саме тому політика цінової стабільності є середньостроковою, оскільки передбачає оцінку ефективності центробанку в міжчасовому контексті. З іншого боку, в окремих випадках практики оцінки додержання інфляційних цілей можуть спиратись навіть на квартальну основу. Наприклад, в Австралії оцінка того, наскільки центробанк цієї країни додержується оголошеної інфляційної цілі, здійснюється щокварталу.
Втім, безвідносно до відмінностей в величині інфляційних цілей, їх структурі, функціях реакцій центробанків, поширення таргетування інфляції в світі вказує на іншу принципово важливу річ. Це є опосередкованим свідченням зрілості країни та інтелектуальної спроможності центробанку реалізовувати технічно складний монетарний режим. Також це є тестом на зрілість політичних інститутів щодо спроможності політиків уникати тиску на центробанк задля компенсації неспроможності провадити реформи, а також інтерпретувати дії центробанку не за формальною оцінкою досягнення цілі, а за змістом того, що центробанк робить в конкретному макроекономічному, політичному та структурному контексті. Іншими словами, навіть якщо рівень інфляції не фігурує напряму в критеріях оцінки інвестиційної привабливості країни (зрозуміло, коли в країні немає високої інфляції), в таких критеріях непрямо фігурує стійкість монетарного режиму та прямо – якість інститутів. А реалізація інфляційного таргетування, потребуючи незалежного центробанку, є якраз свідченням того, наскільки країна здатна розбудувати якісні інститути, складовою яких є незалежний центробанк. Саме тому глобальний успіх таргетування інфляції є відображенням ускладнення та посилення глобальної конкуренції.
Тривалі дискусії з приводу запровадження таргетування інфляції в Україні сягнули найвищого градусу під час обговорення Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 рік. Рада НБУ своїм рішенням ухвалила перехід на даний монетарний режим. Незважаючи на це, полеміка про таргетування інфляції в Україні буде поновлюватись і на далі. Часто вона має конструктивні моменти. Часто вона є відображенням того, що розуміння даного монетарного режиму спирається на його найбільш одіозні елементи, змальовані в певних джерелах у 1990-ті. Втім, достатньо тривалий досвід функціонування даного режиму, його еволюція (наприклад, таргетування інфляційних прогнозів (від англ. – inflation forecast targeting)), трансформація внаслідок глобальної фінансової кризи, розширене читання його змісту та складових елементів за рахунок зростаючої кількості країн, що імплементують даний режим, вказують на певні упередження щодо можливостей НБУ його застосувати. Підготовка до ухвалення Основних засад грошово-кредитної політики на 2018 рік обіцяє ще більше критики та уваги до цієї проблеми.
Серед причин, які є закидом НБУ щодо неспроможності реалізувати цей режим є: військові ризики; значні фіскальні розриви, пов’язані з дефіцитом пенсійного фонду; боргове нависання; не прогнозована соціальна політика; чутливість інфляції до коливань валютного курсу тощо. Асоціювання таргетування інфляції з перешкоджанням економічному зростанню взагалі можна назвати медіанною позицією критиків. Ризик невиконання інфляційної цілі на 2017 рік додає сміливості критикам НБУ (ціль 8% +/- 2% проти актуального прогнозу річної зміни ІСЦ у 9,1% та фактичної інфляції у річному вимірі у 13,5%).
Втім, за такою критикою приховується декілька моментів. По-перше, ризик виконання цілі не є тотожним ризику реалізації монетарного режиму чи його несумісності з потребами вітчизняної економіки. Даний режим технологічно та операційно повністю забезпечений і демонструє свою функціональність. Відхилення ж від цілі є раціональною реакцією НБУ на шок на боці пропозиції. Отже, воно не повинно розглядатись як нефункціональність режиму в цілому. По-друге, фіскальні ризики є наслідком браку волі до реформ, небажання брати відповідальність в електорально непопулярних сегментах структурних змін. Досягнення компромісу в таких питаннях також виглядає «дорогим» для політиків. Звідси критика таргетування інфляції на підґрунті відхилення фактичної інфляції від цільової є спробою демонтажу принципів незалежної монетарної політики задля запровадження в перспективі такої її модальності, яка була би більш відповідною кланово-олігархічним інтересам. По-третє, критика таргетування інфляції як такого, що не генерує передумов для економічного зростання, також є свідченням небажання реалізації структурних реформ, зорієнтованих на покращення бізнес-клімату та приваблення інвестицій.
Враховуючи вище указані політичні ризики тиску на НБУ в процесі обговорення Основних засад грошово-кредитної політики на 2018 рік, для останнього буде виграшним більш суворого слідування цілі. Критика щодо сповільнення зростання і так залишиться, а підстав для застережень щодо невиконання цілі поменшає.
Таргетування інфляції може мати достатньо широкий формат реалізації, який відповідає структурним особливостям різних країн. Даний монетарний режим допускає достатню гнучкість монетарних реакцій, щоб питання альтернативи між інфляційними цілями та бажаними темпами економічного зростання не перетворювалось в предмет гострих політичних протистоянь.
Ускладнення та посилення глобальної конкуренції виводить на передній план конкуренцію у царині якості інститутів. Успішне таргетування інфляції незалежним центробанком, будучи проявом інституціональної якості, є прямим критерієм інвестиційної привабливості, навіть якщо інвестори не вважають інфляцію перепоною напряму. Саме через це реалізація монетарної політики на основі встановлення кількісних інфляційних цілей здобула глобального поширення.
Критичні міркування щодо адекватності обраного режиму таргетування інфляції в Україні є типовими для країн зі слабкими інститутами, просування яких по шляху реформ часто не виглядає політично затратним. Більш жорстке слідування оголошеній цілі для НБУ буде виглядати більш приваблими, навіть попри те, що певне відхилення в умовах шоку на боці пропозиції у 2016-2017 роках може бути раціонально вмотивованим з макроекономічної позиції.