Ціна вагань: вплив західної військової допомоги на бойові дії в Україні

Ціна вагань: вплив західної військової допомоги на бойові дії в Україні

Photo: ua.depositphotos.com / Wlad_Mus
21 Листопада 2023
FacebookTwitterTelegram
1194

Нерішучість союзників України з надання необхідної зброї була одним із ключових факторів повільнішого, ніж очікувалося, прогресу української армії цього року. Це помилка, і її слід виправити.

Контрнаступ України у 2023 році не приніс проривів, подібних тим, від яких перехоплювало подих у 2022 році. Раніше цього місяця Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний окреслив виклики, з якими зіткнулася українська армія цього року, та шляхи їх подолання. Деякі оглядачі зазначають, що нинішня ситуація на лінії фронту є результатом повільного надходження військової допомоги Заходу, яка дозволила Росії побудувати укріплені оборонні споруди та щільно замінувати окуповану територію України. Інші стверджують, що, незважаючи на отримання військової допомоги та передових західних військових технологій на мільярди доларів, Україна не має можливостей для досягнення рішучої перемоги і їй необхідно вести переговори з Росією.

Як економісти, ми оцінюємо конкуруючі гіпотези за допомогою даних. Ми склали хронологію значних постачань зброї та військової техніки в Україну й розглянули, як це вплинуло на ситуацію на передовій. Ця хронологія показує, як вагання західних лідерів щодо надання Україні необхідних військових засобів дозволило Росії зміцнити позиції та підтримувати лінії постачання ближче до лінії фронту. Брак боєприпасів і озброєнь, у тому числі ракет великої дальності, БМП і танків, затримав початок наступальної кампанії України навесні 2023 року. Якби відповідна військова допомога була надана раніше, ситуація на передовій сьогодні могла б виглядати зовсім інакше. На щастя, ще є можливість для корекції курсу.

Високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS). 13 квітня 2022 року Україна попросила у союзників HIMARS, щоб завдавати ударів по шляхах постачання та логістиці в глибині окупованої Росією території. Після кількох місяців обговорень 23 червня 2022 року США нарешті надали Україні HIMARS. Однак обмежені протягом цих кількох місяців можливості України завдавати ударів по цілях на окупованих територіях дозволили Росії відновити логістику, зокрема дороги та залізниці. Зрештою ракети GMLRS дальністю 70 км,  доставлені в комплекті й запущені з HIMARS, розширили можливості України та змусили росіян перенести логістичні бази та склади боєприпасів далі, що створило підгрунтя для успішного контрнаступу України восени 2022 року.

Ця затримка коштувала дорого, але завершилася щасливо. На жаль, затримка постачання Україні HIMARS була найкоротшою серед основних систем озброєнь.

Бойові машини піхоти. З 13 квітня 2022 року президент України Володимир Зеленський неодноразово звертався з проханнями про БМП, такі як Bradleys і Strykers, для швидкого транспортування української піхоти в зону бойових дій, забезпечення бронезахисту та вогневого прикриття та знищення російських танків з безпечної відстані. Надходження бойових машин піхоти було підтверджено лише через рік після першого запиту. Тим часом у Росії було достатньо часу, щоб побудувати широку мережу протитанкових окопів, загороджень із «зубів дракона» та інших укріплень, які тепер знижують ефективність проходження цих машин через російську оборону. Більш раннє отримання бойових машин піхоти позбавило б Росію часу та ресурсів для зміцнення своїх позицій на півдні, що дозволило б провести більш ранній та ефективніший контрнаступ.

Що гірше, інші військові засоби, такі як танки «Абрамс» і літаки, не прибули вчасно навіть для відкладеного контрнаступу.

Танки Абрамс. Президент України Володимир Зеленський запросив західні танки ще на екстреному саміті НАТО 24 березня 2022 року. Перша партія з 31 танка М-1А1 «Абрамс», оснащених мінними плугами, які створюють безпечну траєкторію руху, відсуваючи міни з дороги, надійшла через півтора роки — 25 вересня 2023 року, через кілька місяців після початку цьогорічного контрнаступу. Німецькі танки Leopard прибули раніше, але тим  не менш за рік після початкових запитів. Ці затримки зменшили можливості України з розмінування та сповільнили просування крізь щільно заміновану лінію фронту.

ATACMS. 12 вересня 2022 року Україна запросила армійські тактичні ракетні системи (ATACMS), ракети яких на 50 відсотків більші за ракети реактивних систем залпового вогню (GMLRS) і можуть вражати російські лінії постачання на відстані до 160 км. ATACMS затрималися нібито через побоювання Заходу щодо ескалації конфлікту, але нарешті прибули 17 жовтня 2023 року (звісно, жодної ескалації не сталося). Отримавши їх  раніше, Україна змогла б значно погіршити російську логістику в той час, коли російські війська були менш окопані, таким чином розпочавши контрнаступ із більш вигідної позиції. Затримки ATACMS позбавили Україну необхідної можливості завдати глибших ударів по військовій техніці, складах боєприпасів і польових базах на окупованій Росією території.

Літаки. З березня 2022 року Україна просила F-16 і F-15, високотехнологічні винищувачі, відомі своєю маневреністю та бойовими можливостями. Після місяців внутрішніх дебатів та страху перед російською ескалацією Сполучені Штати нарешті схвалили поставки F-16 з інших країн в Україну. Однак відмова робити це протягом 1,5 року означає, що Україна не зможе використовувати ці можливості до 2024 року. В результаті Росія зберігає перевагу в повітрі над окупованими територіями, залишаючи українські сухопутні сили та загальновійськові операції вразливими для російської авіації під час розмінування та спроб пробити російські оборонні позиції. Як зазначає Atlantic Council, «Жоден західний військовий командувач ніколи не спробував би здійснити такий наступ, не встановивши попередньо контроль над небом над полем бою». Проте Україна не мала іншого вибору, окрім як розпочати контрнаступ без переваги у повітрі, щоб росіяни не продовжували розбудовувати оборонні мережі та покращувати свої шляхи постачання.

Зрештою, стратегія повільного озброєння України —  через страх російської ескалації або через надії на саморозпад Росії — виявилася помилковою. Ми бачимо, що Росія не ескалювала у відповідь на жодну поставку західної зброї. Зв’язування Заходом власних рук лише збільшило вартість війни. З одного боку, США та інші союзники підтримують Україну «скільки потрібно». З іншого боку, стратегія повільної підтримки практично гарантує, що цей часовий проміжок (скільки потрібно) буде справді дуже довгим.

Чи не запізно змінити курс? Ми так не думаємо. Незважаючи на нестачу зброї, Україна пристосувалася та досягла значних успіхів, наприклад, фактично розгромила російський чорноморський флот у Криму. Україна також послідовно руйнує російські склади, аеродроми та командні пункти. Звільнення Харкова у 2022 році показує, як передові технології із Заходу та розумна військова стратегія можуть компенсувати чисельні та промислові переваги Росії. Хоча затримка поставок зброї перешкодила подібному прориву в 2023 році, коли західна зброя нарешті надходить, Україна використовує її з великою ефективністю. Наприклад, вона знищила дев’ять російських гелікоптерів протягом кількох днів після надбання ATACMS. Якщо Україна вчасно отримає все те, що окреслив генерал Залужний, цілком імовірно, що вихід із будь-якого глухого кута буде знайдено доволі швидко.

Протягом 21 місяця західні лідери вагалися, чи надати Україні деякі з найефективніших інструментів. Зрештою зброя надходила, але затримки лише дали Росії час для зміцнення та закріплення своїх позицій. Нерішучість Заходу додала Путіну сміливості, зміцнила його уявлення про слабкість Заходу та підвищила його впевненість у здатності виграти війну на виснаження. Це надихає не лише Путіна, а й інші подібні режими у всьому світі, про що свідчить нова війна Ізраїлю та ХАМАС. Зрештою, проблему путінської Росії – від брутального захоплення нею територій до операцій у сірій зоні, кампаній з дезінформації та підживлення націоналістичних і популістських настроїв у всьому світі – доведеться вирішити. Замість того, щоб обговорювати, який обсяг військової допомоги надати, союзники України повинні визнати та вирішити основну проблему: затримки в постачанні Україні необхідних технологій для рішучої поразки Росії негативно вплинули на контрнаступ 2023 року. Не варто повторювати цю помилку в майбутньому. Ставки занадто високі для вагань – не лише для України, а й для всього демократичного світу.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний