Зустріч у Берліні: хто вийшов переможцем з переговорів. Погляд з Вашингтону

VoxUkraine звернувся до американського дослідника Миколи Мурського, який вивчає процес побудови миру в Донбасі, з пропозицією тверезо оцінити Берлінську зустріч.

Автор:

За тиждень, що минув після переговорів “нормандської четвірки” оцінка їх результатів в українських ЗМІ коливалась від “продажу національних інтересів” до “Порошенко всіх перехитрив”. VoxUkraine звернувся до співробітника Белферского центру науки і міжнародних відносин Миколи Мурського, який досліджує процес побудови миру в Донбасі, з пропозицією тверезо оцінити Берлінську зустріч.

У минулу середу лідери Німеччини, Франції, Росії та України зустрілися у Берліні для обговорення конфлікту між Україною і Росією у Нормандському форматі. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд, президент Росії Володимир Путін і президент України Петро Порошенко за круглим столом, разом зі своїми міністрами закордонних справ та іншими радниками, дійшли згоди стосовно необхідності розробки «дорожньої карти» щодо впровадження Мінських угод.

Дві Мінських угоди були підписані в білоруській столиці у вересні 2014 і лютому 2015. Вони включають у себе політичні домовленості, домовленості з питань безпеки та гуманітарних питань. Ці угоди не були створені як міжнародні договори, які вимагали б ратифікації парламенту, а скоріше є угодами, що уточнюють деталі компромісу з проблем політики і безпеки. Основна проблема Мінських домовленостей в тому, що в них не прописаний порядок виконання їх же пунктів. Президент Путін в минулому році оголосив, що безпека і мир можуть настати лише в тому випадку, якщо Україна піде на значні політичні поступки (включаючи амністію сепаратистським бойовикам і надання спеціального статусу окупованим територіям). З іншого боку, Україна не згодна обговорювати будь-які політичні поступки до моменту настання надійного перемир’я.

Лідери Нормандського формату не підписали ніяких документів і не зробили спільних заяв. На прес-конференції президент Франції Олланд заявив, що міністри закордонних справ Нормандського формату почнуть роботу над планами щодо організації місцевих виборів в «Східній Україні» [sic] в найближчі тижні і дні. Президент Порошенко, в свою чергу, сказав, що ніяких виборів не буде аж до відновлення контролю України над окупованими територіями і виведення іноземних військових формувань.

Примітно, що Володимир Путін погодився взяти участь у зустрічі у Берліні лише за день до її проведення. Деякі західні коментатори вважають, що це може бути знаком відчаю, засобом залучення міжнародної уваги, або ні тим, ні іншим. Путін взяв свого особистого помічника Владислава Суркова до Берліну, хоча останньому і заборонено відвідувати ЄС згідно із санкціями, накладеним після анексії Криму. Варто нагадати, що Сурков є тією людиною, яка представила себе аудиторії Лондонської школи економіки в 2013 році словами «Я – автор, або один з авторів, нової російської системи». Деякі експерти інтерпретували цю непокору забороні на в’їзд як демонстративний жест режиму санкцій.

У Берліні російська сторона продовжувала позиціонувати себе медіатором між двома сторонами внутрішнього конфлікту в Україні. У заяві, зробленій пізно вночі, Путін сказав: «Ми підтвердили, що продовжимо спільну роботу на політичному шляху, в тому числі в плані остаточних домовленостей про порядок імплементації та введення в дію договору про особливий статус …». Путін також повторно висловив стурбованість щодо гуманітарних питань, сказавши щодо просування у цій сфері: «…наймінімальніше, оскільки пов’язано це було б перш за все з організацією соціальних виплат й допомоги».

Примітно також, що не дивлячись на те, що російські лідери позиціонували себе як медіатори, а не учасники конфлікту, німецька сторона визнала Путіна учасником війни. Заступник голови парламенту Християнсько-демократичного союзу Франц Йозеф Юнг заявив: «Велику частину досягнутих домовленостей досі не було впроваджено через те, що учасники конфлікту – українські сепаратисти і Росія – не мали бажання робити цього».

Під час своїх появ після зустрічі і на вихідних, президент Порошенко був налаштований дуже оптимістично щодо результатів зустрічі в Нормандські форматі. Він і його представники зробили багато сміливих заяв щодо поступок, які будуть зроблені Україні і Україною. Давайте розглянемо їх окремо.

На прес-конференції Порошенко сказав, що берлінська дорожня карта буде способом виконати всі пункти Мінських угод. Об’єктивно розглядаючи “угоди” можна сказати, що ні сепаратисти, ні Україна, не хочуть виконання всіх пунктів. Сепаратисти (тут мова йде про місцевих жителів Донецької і Луганської областей, які приєдналися до ополчення, а не російських солдатів або кураторів) розуміють, що кінцевим результатом виконання Мінських угод буде повернення їх територій під контроль України. Це є однією з причин постійних намагань неросійських сепаратистів порушити перемир’я, а також того, що російським кураторам довелося накласти на них досить суворі покарання. З іншого боку, Україна також не хоче повного виконання Мінська, з очевидних причин, і не в останню чергу через страх легітимації повстання спеціальним політичним статусом. Єдина сторона, яка зацікавлена в повному виконанні Мінських угод – Росія, оскільки політична реінтеграція Донбасу в Україні дала б Кремлю сильніший (і дешевший) важіль тиску на Київ, ніж нинішній.

Більша частина зустрічі в Нормандські форматі була присвячена обговоренню проблем безпеки. Спеціальна моніторингова місія (СММ) ОБСЄ продовжує фіксувати щоденне порушення режиму припинення вогню. Осіннє перемир’я, започатковане 1 вересня, протрималося лише тиждень. Порошенко сказав, що всі сторони під час обговорення погодилися, що будуть створені ще 4 «зони розмежування» по лінії фронту, з яких українські та об’єднані російсько-сепаратистські війська відведуть озброєння. Також він сказав, що зони розмежування повинні бути під наглядом ОБСЄ 24/7. Президент Путін у своїй заяві зазначив, що він згідний, тим самим підтверджуючи свою готовність «розширити місію ОБСЄ в зоні відводу і в пунктах зберігання важкої техніки». Обидві сторони погодилися не перешкоджати роботі СММ, згідно з пунктом 3 Мінська 2, хоча ОБСЄ і продовжує фіксувати порушення свободи їх пересування. Переважна частина випадків, в яких робота СММ була заблокована, сталася на окупованих територіях. Однак важливо зауважити, що Збройні сили України також перешкоджали роботі СММ. Українське керівництво повинне розуміти, що це створює абсолютно непотрібний інформаційний прецедент для України і надає матеріал кремлівським прес-релізам. За два дні до зустрічі в Нормандському форматі, наприклад, СММ доповіла про безліч порушень об’єднаними російсько-сепаратистськими силами, і що «співробітники Збройних сил України відмовили СММ в проході на схід через КПП на перетині дороги Е-58 і дороги, що веде до Лебединського (контрольоване урядом, 16 км на північний схід від Маріуполя), без пояснення причин.

Президент Порошенко заявив, що «російська сторона також погодилася, що є необхідність у збройній місії ОБСЄ». Це твердження не видається реалістичним. Хоча Путін і сказав, що він дійсно погодився працювати в напрямку забезпечення доступу ОБСЄ до україно-російському кордону, він не згадував про можливість застосування збройної поліцейської місії ОБСЄ. Аналогічно, згідно Deutsche Welle, Меркель і Олланд не підтвердили, що вони узгодили збройну поліцейську місію ОБСЄ і відхилили релевантне питання, поставлене на прес-конференції. Меркель сказала, що цей момент може бути розглянуто після прийняття Україною закону про спеціальні вибори і фактичного початку їх організації. У той же час, представник Християнсько-демократичного союзу все ж підтвердив, що глави держав дійсно обговорювали пропозицію Порошенко на зустрічі.

Дискусія про спеціальні вибори на Донбасі сповнена нерозуміннями і суперечностями. Заступник Глави Президента Костянтин Єлісєєв розповів глядачам «Право на владу» (20 жовтня 2016), що одним з ключових моментів зустрічі в Нормандському форматі була згода четвірки про те, що «як передбачається Мінськом II, підписаним в лютому 2015 року, Україна здобуде повний контроль над відрізками україно-російського кордону, який на даний момент знаходяться поза її владою, на другий день після місцевих виборів». Однак, це не те, що написано в Мінській угоді, в якій говориться, що хоча передача контролю над кордоном і має здійснитися через день після виборів, процес може затягнутися до завершення «повного політичного врегулювання» – виконання пункту 11 по децентралізації, спеціальний статус, амністія тощо. Мінськ II також передбачає, що передача контролю за кордоном відбувається «в консультаціях і за погодженням з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи». Ведуча програми тоді сказала, що Єлісєєв стверджував, що іноземні військові формування підуть на наступний день після виборів – це не має підстав ні в пост-берлінських заявах, ні в тексті Мінських угод. Більш того, Українська Правда процитувала слова Меркель, сказані нею на прес-конференції, про те, що Україна отримає контроль над кордоном «тільки після завершення процесу». Різні пункти Мінська II не мають в собі послідовності, крім однієї пари: контроль над кордоном не може бути повернутий Україні до моменту проведення спеціальних виборів. Зауважте, що там відсутні явні положення про необхідність роззброєння незаконних збройних формувань або виведення іноземних військових формувань до проведення виборів. Однак, в той же час, Мінськ II вимагає проведення виборів у відповідності одночасно до стандартів ОБСЄ і законодавства України, що означає необхідність наявності надійного перемир’я і виведення іноземних збройних формувань.

Хоча Олланд та Меркель все ще наглошують на необхідності проведення виборів, зустріч можна вважати успішною для України, оскільки вони більше не наполягають на внесення змін до Конституції України та інші варіанти, які Україна не збирається розглядати. Розширення СММ є також гарною новиною для України, як і для цивільних осіб, що проживають уздовж лінії зіткнення.

Разом з недавніми рішеннями Парламентської асамблеї Ради Європи, берлінська зустріч надає деякі підстави вважати, що європейські партнери України не купилися на оповіді Росії. Нічого з цього не гарантує, однак, що збільшується терпимість Заходу до повільного процесу реформ і зростаючих проблем корупції. Тож Київ таки здобув маленьку перемогу на минулому тижні в Берліні. Але за відсутності “історії успіху” внутрішніх реформ, це, ймовірно, найбільше, що він міг отримати.

 


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний