Суспільно-Політична Ситуація в Україні Як Основа Формування Нових Форм Професійного Жебрацтва

Не варто думати, що просити милостиню, стоячи на вулиці чи прогулюючись в метро, – ось основна форма жебрацтва. Насправді, дане явище є більш багатогранним і глибинним по своїй суті

OSCE

Автори:

Іванна Мрига

В есе аналізуються детермінанти розвитку нових форм професійного жебрацтва на території сучасної України крізь призму наявної суспільно-політичної ситуації в країні, а також перераховуються можливі методи боротьби із цією проблемою із зазначенням потреби наукового вивчення такого явища.

За останні кілька місяців в авторитетних українських засобах масової інформації все частіше з’являються повідомлення про збільшення кількості жебраків на вулицях та біля супермаркетів, які називають себе переселенцями із Донбасу та просять грошей для дітей чи на їжу. Інформаційний простір тривожать дані про затримання псевдоволонтерів, що виманювали у людей чималі кошти, пред’являючи фальшиві посвідчення. Дехто скаже, що тут немає нічого особливого, бо де є благі наміри, завжди знайдуться й погані. Ще хтось відповість, що все через складну економічну ситуацію в країні та війну. Інший порадить просто бути уважнішими й віддавати свої гроші лише знаним волонтерам та громадським організаціям. Так, це все правда і це все правильно, але не все тут так просто. Ми наочно спостерігаємо розвиток явища, різні аспекти якого вже не одне десятиліття активно досліджують за кордоном. Мова йде про професійне жебрацтво і народження унікальних лише нашої країни його форм та ознак. Не варто думати, що просити милостиню, стоячи на вулиці чи прогулюючись в метро, – ось основна форма жебрацтва. Насправді, і це вже науково доведений факт, дане явище є більш багатогранним і глибинним по своїй суті. Воно дуже чуттєво відображає настрої суспільства, його фінансових стан, менталітет того чи іншого регіону та релігійність населення в цілому. Воно має чимало форм та специфічних ознак, які відрізняють його носія від звичайної бідної людини, що знаходиться у складних життєвих обставинах. Але про це згодом, зараз давайте рухатися по порядку.

Стаття отримала друге місце в січневому раунді конкурсу MindSketch від порталу VoxUkraine

Історія жебрацтва не тільки українського, але й світового налічує сотні років. Воно займає своє почесне місця в ряді найдревніших професій людства. У Стародавній Греції та Римі жебраки разом із рабами, вуличними акторами та повіями складали так званий плебс, брутальні звичаї якого мальовничо зображенні в славнозвісному «Сатириконі» Петронія. Яскравим прикладом сили бідняцьких об’єднань є Париж, починаючи із середніх віків і закінчуючи царюванням Людовіка ХIV, де активно діяла так звана «Асоціація убогих». Дана «організація» нараховувала значну кількість членів, які жили в барлогах. Тут був свій король — великий Костер, піддані якого жебракували на вулицях Парижа, представляючись кривими, горбатими і хворими. А в кінці дня, повертаючись у свої двори із заробітком, вони чудесним чином зцілювалися. Саме у зв’язку із цими перевтіленнями місця проживання жебраків у Парижі й отримали назву «Дворів чудес». Слід зазначити, що дана асоціація мала не тільки свого голову, але й свої закони, свою мову (арго) і свої методи виховання наступного покоління.

Щодо України, то тут початок активного розвитку жебрацтва припадає на момент запровадження християнства на Русі і тягнеться до наших днів. Це в принципі стосується й усієї Європи. Чому так, історія ж свідчить, що дане явище завжди намагалися викорінити (доказом цього буде не один архівний документ)? А тут все насправді дуже просто: з жебрацтвом можна боротися, але його не можна перемогти, оскільки ми самі створюємо для нього «тепличні» умови існування.

Адже у більшості світових релігій в основні вимоги до людини закладають її здатність допомагати іншим. Зокрема, таж сама християнська церква трактує милостиню як подарунок даний з милосердя, шмат Христа ради і тому вона бажана Богові. З сивої давнини йде уявлення про те, що милостиня, подана жебракові, здатна врятувати від гріхів і принести бажане на цьому і на «тому світі»: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Євангелія від св. Матвія 5.7). І це не тільки нормально, але й дуже добре. Проте даний постулат не заважає іншим використовувати його собі на благо. Таких людей є багато, але левову частку тут складають жебраки (недарма ж, місця «праці» біля церкви такі популярні). У значній частині випадків їх жаліють і з спокійним серцем віддають знайдені у гаманці копійки, у той час коли більшість спеціалістів уже давно говорять про жебрацтво як про професію. Професію із вихідними, сплатою податків і з чітко визначеним місцям роботи. А ще (що дуже важливо!) із певною кількістю навиків, необхідних для ефективного виконання роботи.

Це — своєрідна субкультура, що є комплексом етнічних традицій, вірувань,стандартів і стереотипів поведінки. До неї входить культура матеріальна (жебрацьке вбрання, символи-атрибути, сама милостиня), духовна (таємна жебрацька мова, світогляд, специфічний фольклор), соціонормативна (статуси і норми, етика поведінки). А її членами є не просто бідні і немічні люди, а хороші актори, ще кращі психологи і бездоганні гіпнотизери, які оперують знаннями великої кількості своїх попередників. Свого часу німецький дослідник Ірвінг Гофман, що розвинув концепцію драматургічної соціології, дійшов досить цікавого висновку. Він зазначав, що прохачі, як і актори, вміють користуватися особливими методами і прийомами впливу на публіку аби отримати бажану милостиню. В руслі цієї концепції робиться наголос на вміння маніпулювати людською свідомістю та емоціями. Маніпуляцією є і сам вихід жебрака на «сцену» і презентація іміджу, котрий повинен відповідати усталеним уявленням про бідність, каліцтво, нещастя, а погодьтеся, що ці навики неможливо використовувати не маючи хоча б основ психологічних знань.

Із цього випливає, що жебрацтво як самостійне соціальне явище не обов’язково є наслідком бідності та бездомності. У зв’язку з такою обставиною багато науковців ще на початку ХХ ст. почали поряд із терміном «жебрацтво» виокремлювати таку категорію як «професійне жебрацтво».

Аналізуючи наукові роботи на дану тематику та співставляючи їх дані із наявними тенденціями в Україні, можна логічно припустити кілька цікавих моментів у можливому розвитку типів та форм професійного жебрацтва у нашій країні.

Згодом, причому досить скоро, українське суспільство стикнеться із новими для себе типами жебраків, які масово поставатимуть у місцях великого скуплення людей. Це буде експлуатація образу учасника АТО (із явними фізичними вадами), переселенця з Донбасу, жінки, що втратили чоловіків в АТО тощо. Причин появи таких нових форм випрошування милостині є чимало: специфічна політична ситуація, погіршення фінансового становища значної частини населення країни, релігійність українців і найголовніше – висока емоційна чутливість більшості до даних проблеми, бажання допомогти, розуміння того, що це стосується кожної свідомої особистості в країни. Останні факти самі по собі не є проблемою, це лише позитивні тенденції, неладне сховане в іншому.

В Україні питання професійного жебрацтва піднімається лише в поодиноких журналістських розслідуваннях та незначних газетних замітках. Широка громадськість залишається необізнаною про специфіку впливу професійних прохачів милостині на людську свідомість. Використовуючи наше бажання бути добрим, співчутливим та допомагати ближньому, вони дуже тонко відчувають настрої суспільства та підлаштовуються під наявні тенденції і тим самим використовують найбільш прибуткові образи та моделі поведінки проти кожного з нас. Таким чином, жебраки отримують можливість ефективного впливу на більшу кількість людей.

Звісно, складається враження, що тут неможливо щось змінити. Ну, є така теорія. Але існує й інша: попереджений, значить озброєний. Завжди можна бути добрим, співчутливим і допомагати ближньому, при цьому не потрапляючи на гачок до професійного жебрака. Нам варто розвивати культуру допомоги іншим. А для цього не треба дуже багато, проте слід здійснити велике зусилля на собою – перестати подавати милостиню. Звучить жорстоко? Так, це скоріш за все досить жорстоко на перший погляд, але це початок. Якщо хочете комусь допомогти, купіть йому поїсти, віддайте непотрібний вам одяг, скажіть, де можна знайти відповідні організації, які займаються проблемами даної категорії населення. Якщо ця людина відмовиться від такої вашої допомоги, то значить вона не потребує допомоги взагалі. Звісно набагато легше кинути кілька гривень у протягнуту руку, от тільки це не милосердя. Це намагання відкупитися від власної совісті.

…Жебрацтво — це «золота жила» для науковців, яку слід досліджувати і ще раз досліджувати, але, на жаль, у силу певних, не завжди зручних для озвучення причин, її мало хто вивчає. Що ж до того давати чи не давати милостиню, дискутувати не слід – це особиста справа кожного. Мене ж цікавить лише одне: якщо вивести на вулицю дійсно немічну людину і професійного жебрака, то хто «заробить» більше?

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Мы верим, что у слов есть сила, а идеи имеют определяющее влияние. VoxUkraine объединяет лучших экономистов и помогает им донести идеи до десятков тысяч соотечественников. Контент VoxUkraine бесплатный (и всегда будет бесплатным), мы не продаем рекламу, не занимаемся лоббизмом. Чтобы проводить больше исследований, создавать новые влиятельные проекты и публиковать много качественных статей нам нужны умные люди и деньги. Люди есть! Поддержать VoxUkraine. Вместе мы сделаем больше.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний