Україну часто називають «перехрестям» або «межею» між Сходом та Заходом, маючи на увазі, що вона поєднує в собі їхні риси. Але ми скоріше назвали б Україну сумішшю умовних Півночі та Півдня в розумінні економічних моделей, де «Північ» означає більш технологічно розвинені країни, а «Південь» – менш розвинені.
Україна справді поєднує риси – як позитивні, так і негативні – розвинених країн та країн, що розвиваються. Наприклад, низька народжуваність, старіння населення та скорочення робочої сили є демографічними особливостями розвинених країн. Водночас середня тривалість життя в Україні на десять років менша, ніж у ЄС, що робить реформування української пенсійної системи неймовірним викликом.
Економічне зростання у 2-3% також властиве радше для розвинених країн, хоча дохід на душу населення в Україні наразі на рівні країн, що розвиваються. Україна, як і розвинені країни, має значні соціальні зобов’язання. Водночас їй складно зібрати податки для фінансування цих зобов’язань: ухиляння від сплати податків та відплив капіталу у нас – на рівні країн третього світу. Корупція та якість державного управління, особливо в частині дотримання законів, в Україні також ближчі до «Півдня». Дещо парадоксально високий рівень корупції породжує прагнення до «великого» уряду та значного втручання держави у життя людей [1]. Це прагнення посилюється патерналізмом успадкованим від СРСР.
Голосування за популістів, яке раніше було властиве країнам, що розвиваються, наразі поширюється на розвинений світ. Підхопила тренд і Україна. Проте їй, як і країнам, що розвиваються, не вистачає сильних інституцій, які є в розвинених країнах, та які допомагають їхнім економікам витримати популістів навіть у найвищих владних кабінетах.
Де ж Україні в таких умовах знайти сили та ресурси для зростання? Очевидне рішення – відкрити ринок сільськогосподарських земель. За розрахунками Світового Банку, це дасть близько 1,5 додаткових процентних пункту зростання ВВП щорічно. До того ж, ефект можна буде відчути майже одразу.
Також «на поверхні» – угода про вільну торгівлю з ЄС. Експорт товарів з України до ЄС у 2018 зріс на 19,6% порівняно з 2013 роком, і зростання триватиме з подальшим впровадженням угоди. Водночас Україні варто продовжувати підписання двосторонніх угод з іншими країнами [2]. Експорт товарів, у яких Україна має відносні переваги, та включення українських компаній до глобальних ланцюжків доданої вартості відчутно сприятиме економічному зростанню.
Проте найважливіший аспект – це залучення інвестицій. Валовий приріст капіталу в Україні нещодавно становив близько 20% ВВП – рівень, співставний з європейським. У країнах, що розвиваються, цей показник є набагато вищим: близько 30%, а іноді понад 40% ВВП. Інвестицій потребують усі сектори – як у фізичні об’єкти, тобто устаткування чи інфраструктуру, так і у нематеріальні активи: знання та навички дітей і дорослих.
Для залучення інвестицій не треба винаходити велосипед. Необхідні умови – це забезпечення прав власності та дієва судова система. Якщо цих умов дотримано, розвиток різноманітних інструментів фінансового посередництва (якщо вони дозволені законодавством) – лише питання часу. Звісно, дуже бажано урядові зменшити регуляторний тиск на бізнес та знизити невизначеність за рахунок прозорого формулювання політик, що базувалося б на правилах та даних, а не на короткострокових політичних цілях. Найбільш позитивний сигнал для іноземних інвесторів – це довіра українського бізнесу до своєї держави.
У розвинених країнах перед тим, як ухвалити остаточне рішення, інвестор вивчає законодавство. У країнах, що розвиваються – шукає «посередників», «гарантів» та різні обхідні шляхи. Скоріше за все, в Україні інвестори роблять і те, й інше. А тому зменшення попиту на друге було б явною ознакою прогресу.
Шлях від «Півдня» до «Півночі» непростий. Україна ще довгий час поєднуватиме риси розвинених країн та країн, що розвиваються. Проте ми хотіли б, щоб вона поєднували їхні найкращі риси – «північне» дотримання законів та «південний» рівень інвестицій. Тоді Україна буде в змозі рости темпами країн, що розвиваються, та досягнути якості життя розвинених країн.
Читати більше
Розділ I. Управління
Розділ II. Макроекономічне середовище
- Монетарна політика та банківський сектор
- Фіскальна політика та державні фінанси
- Пенсійна реформа
- Реформа торгової політики 2014-2019
Розділ III. Галузеві реформи
- Енергетичний ринок
- Стратегія земельної реформи в Україні: 2019-2024
- Приватизація
- Державні закупівлі
- Реформи в освіті та медицині
Розділ IV. Люди
Примітки
[1] Віталій Проценко пояснює, як корупція створює підгрунтя для бажання «сильної руки», а дослідження VoxUkraine&KSE показує, що 73% підтримують певне втручання держави в економіку та права людини.
[2] Центр Trade+ у KSE рекомендує, що пріоритетними країнами для цього мають бути США, Ірландія, Японія, Німеччина, Швейцарія, Швеція, Великобританія, Катар, Китай та Мексика.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
