Beta

Чи допоможе висока інфляція боротись з кризою та безробіттям?

Photo: depositphotos / [email protected],
13 Січня 2021
FacebookTwitterTelegram

Крива, що названа в честь новозеландського економіста Вільяма Філіпса, ілюструє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям. Простими словами, чим вища інфляція – тим нижчий рівень безробіття, чим нижча інфляція – тим вищий рівень безробіття. Попри те, що ця концепція дуже проста (або, можливо, саме тому, що проста), багато людей інтерпретують її неправильно, роблячи висновок, що для подолання безробіття та забезпечення економічного зростання достатньо пришвидшити зростання цін в економіці.

Звідки «ростуть ноги» у цієї хибної думки? У середині минулого століття згаданий вище Вільям Філіпс дійшов висновку, що існує обернений зв’язок між безробіттям та зростанням заробітних плат у грошовому вимірі у Великій Британії в 1861-1957 роках. Схожу залежність можна було побачити на прикладі інших країн, що провідними економістами було інтерпретовано як обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям.

Таку поведінку цін та безробіття досить легко пояснити економічними циклами, які були притаманними тому періоду часу. Під час економічних криз, коли безробіття суттєво зростало, номінальні доходи та ціни часто падали. А коли зростала економіка і безробіття було низьким, доходи та ціни підвищувалися.

Тож природно перед економістами постало наступне питання – чи можливо підвищуючи інфляцію впливати на безробіття та економічне зростання? Адже дещо вища інфляція – це невелика ціна за нижчий рівень безробіття. 

Чому відповідь на це питання зовсім неочевидна? Тому що кореляція (статистична залежність) не гарантує причинно-наслідкового зв’язку. Той факт, що в теплий день на пляжі багато людей, а в холодний день – мало, є звичайною кореляцію. Якщо в холодний день на пляж прийде багато людей, температура повітря від цього не підвищиться. І день не стане холоднішим, якщо люди залишаться вдома. Так само механічне зростання цін не гарантує зниження безробіття та/чи подолання економічної кризи, адже причини у безробіття чи кризи можуть бути абсолютно різні.

Що відбулося після? У 1970-х роках багато країн зіткнулися зі стагфляцію – ситуацією, коли і рівень безробіття є високим, і ціни зростають швидко. Це прямо суперечило кривій Філіпса. «Класичний погляд» на залежність між інфляцією та безробіттям виявився, як мінімум, не зовсім правильним, а формулювання кривої Філіпса було переглянуто. 

Використання інструментів, які підвищували рівень цін, якщо й мало позитивний ефект на безробіття, то незначне і лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді економічні агенти звикали до більш високого зростання цін, і це ніяк не впливало на їхні рішення щодо зайнятості та виробництва.

Сьогодні економісти розрізняють короткострокову криву Філіпса та довгострокову криву Філіпса. У довгостроковому періоді рівень безробіття прямує до природного рівня, і безробіття не залежить від інфляції. Тобто у довгостроковому періоді інфляція може бути як низькою, так і високою при тому самому рівні безробіття.

До рівняння короткострокової кривої Філіпса економісти додали важливий компонент – інфляційні очікування. Безробіття дійсно може знижуватися, коли інфляція зростає, але тільки якщо інфляція перевищує інфляційні очікування. Зрозуміло, що це можливо лише протягом короткого проміжку часу, адже очікування дуже швидко змінюються, коли люди бачать нові цінники в магазинах.  Якщо ж зростає і інфляція, й очікування населення та бізнесу щодо майбутньої інфляції, то така економічна політика ніяк не вирішує проблему безробіття та економічного зростання. Вона лише додає нову проблему – проблему високої інфляції та високих інфляційних очікувань з усіма пов’язанами негативними наслідками – наприклад, високими ставками за кредитами та відповідно низьким рівнем інвестицій.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний