Чимало новин про реформи в Україні, що розпочалися після Євромайдану, є негативними. На зміну успіхам, які спостерігалися в перші роки після революції, прийшли відкати та періоди застою. Багато людей стверджують, що боротьба з корупцією — це другий фронт для країни, що певною мірою відповідає дійсності. Однак, успіхи України в антикорупційному напрямку часто недооцінюються.
Розпочато значущі процеси, результати яких можна спостерігати вже зараз, або які буде видно у майбутньому. Зокрема, Україна побудувала ряд антикорупційних органів, які зсунули процес боротьби з корупцією в країні з мертвої точки.
Euromaidan Press поспілкувалися з Вадимом Вальком, юристом громадської організації «Автомайдан» та аналітиком Секретаріату Ради Громадського контролю НАБУ, задля оцінки результатів змін в антикорупційному напрямку.
Створення нових антикорупційних установ у країні розпочалось у 2015 році. Серед перших: Національне антикорупційне бюро (НАБУ) — відповідальне за розслідування справ віднесених до категорії корупції найвищого рівня, Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) — для здійснення процесуального керівництва у справах, а також Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) — відповідальне за розробку та впровадження національної антикорупційної політики.
Остання із трьох, принаймні до осені 2019 року, мала дуже погану репутацію і була звинувачена у неефективності та політичній залежності. Восени 2019 року новий парламент перезапустив НАЗК, що незабаром принесло позитивні результати, прикладами яких є проект нової антикорупційної стратегії та вдосконалений формат декларацій про майновий стан та доходи для державних службовців.
Останнім антикорупційним органом, створеним в Україні, був Вищий антикорупційний суд, необхідність якого стала очевидною, коли НАБУ та САП почали направляти свої справи до звичайних судів, де вони тривалий час перебували без зрушень. Вищий антикорупційний суд, до складу якого входить 38 суддів, створений спеціально для розгляду справ щодо топ-корупції, розпочав свою діяльність 5 вересня 2019 року.
Інфографіка: Лілія Гапюк / Euromaidan Press
Чому створення всіх цих органів вважається успіхом?
До створення Антикорупційного суду деякі українські ЗМІ мали тенденцію дискредитувати НАБУ, оскільки його звинувачували у відсутності притягнутих до кримінальної відповідальності осіб. Насправді ж, НАБУ, як слідчий орган, не несе відповідальності за покарання. Адже вироки виносять суди. Валько підкреслює, що коли НАБУ та САП не існували, Україна ніколи не бачила таких гучних розслідувань. Серед них справи проти “сірого кардинала” української політики Миколи Мартиненка, колишнього голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, мера Одеси Геннадія Труханова та багатьох інших.
Однак виміряти успіх складно.
«Якщо розглядати суму викрадених коштів, повернутих до бюджету, то це не багато», — каже Валько.
Інший ефект від НАБУ:
По-перше, воно виконує превентивну функцію, оскільки ті, хто спостерігає за справами, що розслідуються, двічі подумають про те, щоб самим скоїти такий злочин.
По-друге, Валько вказує на економічні вигоди. Корупційні схеми, розслідувані НАБУ, які виводили мільйони протягом років, були ліквідовані.
Особливий економічний ефект мало і розірвання збиткових угод між державними підприємствами (ДП) та приватними підприємствами. Рішення про їх розірвання дозволяють ДП подавати незалежні позови та повертати кошти.
«НАБУ розірвало угод на суму 8 млрд грн (292 млн доларів). Протягом п’яти років на НАБУ було витрачено близько 2,5 млрд грн (91 млн доларів). Якби державні підприємства цим займалися [роботою над вилученням коштів], НАБУ б окупилося лише завдяки цим угодам».
Загалом, створення НАБУ стало проривом у боротьбі з корупцією в Україні. НАБУ показало, що ніхто не застрахований від розслідування.
Інституції залишаються сильними, незважаючи на проблеми з їхніми керівниками
Із початку своєї роботи НАБУ та САП очолювали Артем Ситник та Назар Холодницький відповідно. Процедури відбору обох відрізнялись, але обидві були публічними. Голова НАБУ призначається на сім років, а голова САП — на п’ять.
Холодницький мав залишити посаду в листопаді, але заявив про свою відставку наприкінці серпня 2020 року. Раніше у суспільства було багато питань щодо його роботи, оскільки були ознаки випадків саботажу справ із його боку. “І все-таки Холодницький — це не САП, САП — це прокурори”, — сказав Валько.
До складу комісії, яка обирає керівника САП, має входити 11 осіб. Четверо з них висуваються Радою прокурорів (їх вже обрано), а семеро — Парламентом. За словами Валька, громадські організації не мають питань щодо осіб, обраних прокурорами, на відміну від кандидатів від Комітету з питань правоохоронної діяльності. На початку вересня Верховна Рада провалила голосування за призначення своїх представників.
Публічна процедура вибору керівника САП була умовою безвізового режиму з ЄС для України. Її невиконання може призвести до його призупинення або скасування.
Були питання і щодо голови НАБУ — Ситника, і навіть незначний корупційний скандал з його участю, оскільки Ситник опинився в реєстрі осіб, які вчинили корупцію або пов’язані з корупцією правопорушення. Це стосується того, що він не заплатив 25 000 грн (близько 900 доларів) за проживання під час відпустки. Цей інцидент спричинив спроби опонентів НАБУ його звільнити.
Валько каже, що особистість самого керівника не настільки важлива. Важливо, що вибудована інституція. Певний час орган зможе працювати на належному рівні, незалежно від імені директора. Більше того, роль керівника НАБУ переоцінена. “Не було зафіксовано жодного випадку, коли детектив НАБУ брав хабар. Я думаю, що всі інші правоохоронні органи стежили за детективами НАБУ, з метою спіймати їх. Але таких випадків не було”.
Наприкінці серпня опоненти Ситника наблизились до того, щоб зняти його з посади рішенням Конституційного Суду України.
Суд постановив, що призначення екс-президентом Петром Порошенком Ситника після конкурсу в 2015 році було неконституційним. Депутати, які звертались до суду, заявили, що Порошенко вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Конституція не передбачає призначення Президентом голови НАБУ.
Конституція справді не передбачає такого варіанту, а це означає, що закон про НАБУ був прийнятий, незважаючи на суперечність головному закону України. За словами конституційного експерта та заступника керівника Центру політико-правових реформ, Романа Куйбіди, це була “бомба уповільненого часу”, яка рано чи пізно вибухнула би.
Однак Конституційний суд не може звільнити Ситника; орган визнав недійсним указ, яким він був призначений. Практично це означає, що рішення, підписані Ситником, відтепер можуть бути оскаржені в суді, що, ймовірно, змусить його уникати підписання документів. Проте, НАБУ продовжить діяльність, а заступник директора прийме на себе обов’язки Ситника. Ситуація може бути вирішена шляхом зміни закону про НАБУ або Конституції, тоді як єдиною людиною, яка може звільнити Ситника, є Президент, вважає Федір Веніславський, представник Президента в Конституційному суді України.
У відповідь на рішення суду НАБУ оприлюднило власну заяву, назвавши рішення суду політично вмотивованим та пов’язаним із недавнім розслідуванням НАБУ проти Київського окружного адміністративного суду, який має виключні повноваження розглядати справи, пов’язані з центральними органами державної влади, розташованими в Києві. НАБУ запідозрило суддів цього суду у створенні злочинної організації та прагненні захопити державну владу. Розслідування також включало виявлення політичного інтересу в деяких рішеннях Конституційного Суду.
Навіть якщо Ситника усунуть, інституційна спроможність НАБУ дозволить установі продовжувати роботу на гідному рівні. Однак очевидно, що в майбутньому очікуються подальші нападки на цю інституцію. Тому громадський контроль за процесами навколо НАБУ стає критичним.
Жодних серйозних скарг на Антикорупційний суд після року роботи
Вищий антикорупційний суд був створений, зокрема, для справ про корупцію найвищого рівня, розслідуваних НАБУ та САП. Процедури, пов’язані з його створенням, включали участь міжнародних експертів, що внесло вклад у його справедливість.
За рік роботи суд прийняв 16 рішень, 15 із яких були обвинувальними. Наразі не надходило жодних серйозних претензій до незалежності суддів.
Серед викликів, з якими стикається суд, Валько називає кількість суддів.
«Справ багато, але суддів не так багато. Із 38 суддів цього суду лише 18 проводять слухання справ. Ряд інших є слідчими суддями, а решта працюють в апеляційній палаті. Особливістю корупційних справ є те, що слухання повинні проводити троє суддів. 18 суддів – це шість колегій. Кожна колегія розглядає близько 30 справ. У місяці 22 робочі дні. За день можна розглядати дві справи. Тож об’єктивно великі справи, що складаються з 200–250 томів кожна, повинні розглядатися приблизно півтора року».
Валько вважає, що 16 вироків є гідним результатом для першого року роботи суду. Проте у найближчі роки очікується більше, оскільки підготовча робота вже закінчена, а судді набули досвіду.
Валько відзначає прозорість та публічність діяльності суду. Однак відсутність неупередженого висвітлення у ЗМІ є ще одним викликом, з яким стикається суд. Наприклад, справа проти вищезгаданого сірого кардинала Мартиненка, якого звинуватили у завданні збитків державі в 700 млн гривень (26 млн доларів), систематично висвітлюється у маніпулятивний спосіб двома загальнонаціональними каналами, «Інтер» та «Україна». У своїх матеріалах обидва замовчували деталі, надавали слово лише стороні захисту та ніколи не описували міжнародну складову розслідування. Тим часом інші ЗМІ висвітлюють лише ключові слухання у резонансних справах.
«Я думаю, що судді чесні. Але все одно важливо, щоб вони знали, що хтось за ними стежить», — наголошує Валько.
Він, як і інші судові експерти від громадськості, вважає, що надзвичайно важливо масштабувати досвід відбору суддів до антикорупційного суду за участю міжнародних експертів на всю судову систему.
Боротьба за Антикорупційний суд в Україні була жорсткою. Попередня влада спершу протистояла ідеї в цілому. Коли під тиском українських неурядових організацій, очолюваних Центром Протидії Корупції, та міжнародних партнерів країни, ідея була нарешті прийнята, розпочалася боротьба за незалежність суду. Сьогодні функціонування суду входить до переліку успіхів України на антикорупційному фронті.
Антикорупційну стратегію нарешті сформовано
Реформування всієї судової системи передбачено проектом антикорупційної стратегії, розробленим НАЗК, ще одним антикорупційним агентством створеним із нуля в 2015 році. До осені 2019 року агентство не було ефективним і було замішане у скандалах.
Після перезапуску НАЗК справи пішли інакше. Агентство представило нову форму декларації про майновий стан і доходи для державних службовців. Окрім того, завдяки зусиллям НАЗК декларації про майно керівників Служби безпеки України нарешті стали публічними.
Проект антикорупційної стратегії позитивно оцінила громадськість, тоді як органи судового самоврядування розкритикували частину, щодо реформування судової влади. Для НАЗК важливо втриматися від компромісів, до яких спонукатиме судова влада.
Після його перезапуску НАЗК пройшов тест на відданість до шляху реформ. Однак тест на спроможність протистояти політичним атакам ще попереду.
Склянка антикорупційної боротьби наполовину повна
Протягом останніх п’яти років Україна довела свою здатність до створення ефективних інституцій, спрямованих на покарання та запобігання корупції. Однак ризик відкату є завжди, оскільки боротьба з корупцією передбачає витіснення так званих політичних еліт, як колишніх, так і нинішніх, із їхньої зони комфорту. Вплив цих людей в Україні все ще сильний, тому вони не будуть здаватися легко.
Окрім покарання та запобігання, на Україну чекає велика робота з подолання корупції на рівні культури, та виховання політичних еліт із новим мисленням, спрямованим на розвиток країни, а не на розкрадання.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
