Політика ковідних вакцин

Матеріали у розділі VoxConnector є особистою думку коментаторів. Вони не проходять процес peer review у редакторів VoxUkraine.

Навіть якщо з’явиться одна або кілька вакцин, які обіцяють зробити людей менш сприйнятливими до COVID-19, проблему громадського здоров’я не буде усунено. Але розробники політик можуть уникнути деяких передбачуваних проблем починаючи з вирішення ключових питань щодо фінансування та логістики вже зараз.

Цю статтю було вперше опубліковано Project Syndicate 14 липня 2020 року за посиланням. Переклад на українську мову – VoxUkraine. Перепублікацію повної версії тексту заборонено.

Втрати від пандемії COVID-19 у світі величезні: понад півмільйона втрачених життів, сотні мільйонів без роботи та знищення трильйонів доларів добробуту. І хвороба ще не вичерпала себе: ще сотні тисяч можуть померти від неї.

Не дивно, що існує величезна зацікавленість у розробці вакцини, заради чого працюють понад сотня команд в усьому світі. Розробки декількох із них виглядають багатообіцяючими, і одна або кілька можуть принести свої плоди — ймовірно швидше, ніж понад кілька років, які зазвичай триває впровадження вакцини.

Але навіть якщо з’явиться одна або більше вакцин, які обіцяють зробити людей менш сприйнятливими до COVID-19, проблему громадського здоров’я не буде усунено. Як засвідчить будь-який медичний експерт, вакцини — це не панацея. Вони є лише одним інструментом у медичному арсеналі.

Від жодної вакцини не можна очікувати повного або тривалого імунітету у всіх, хто її приймає. Мільйони людей відмовляться робити щеплення. За фактом на планеті майже вісім мільярдів чоловіків, жінок та дітей. Виробництво восьми мільярдів доз (або в рази більше, якщо потрібно більше однієї дози) однієї або кількох вакцин та їх розповсюдження по всьому світу може потребувати років, а не місяців.

Це все питання науки, виробництва та логістики. Зрозуміло, що вони важкі. Але політика не буде легшою.

Для початку, хто заплатить за будь-яку вакцину? Компанії розраховуватимуть окупити свої інвестиції у дослідження та розробки разом із витратами на виробництво та дистрибуцію. Це вже десятки мільярдів доларів (а можливо, набагато більше), ще до того, як питання про прибуток узагалі постане. Існує також дотичне питання про те, яким чином компанії, які розробляють вакцину, отримуватимуть компенсацію, якщо їм потрібно буде ліцензувати патенти та ноу-хау для виробників розташованих в інших місцях.

Однак найжорсткіше політичне питання з усіх, ймовірно, стосуватиметься доступу. Хто повинен отримувати початкові дози будь-якої вакцини? Хто визначає, кого записують у чергу і в якому порядку? Які особливі переваги має країна, де розроблено вакцину? Наскільки заможніші країни витіснять бідніші? Чи враховуватимуть країни геополітику, ділячись вакциною з друзями та союзниками, витісняючи вразливе населення в країнах-супротивниках в кінець черги?

На національному рівні кожен уряд повинен почати продумувати спосіб розподілу тих вакцин, які виробляє або отримує. Однією з ідей було б спрямувати їх спочатку до медичних працівників, а потім — поліції, пожежникам, військовим, вчителям та іншим важливим працівникам. Уряди також повинні врахувати, який пріоритет надавати тим, хто має більший ризик розвитку серйозних ускладнень, спричинених COVID-19, зокрема, людям похилого віку та з хронічними захворюваннями. Чи вакцина має бути безкоштовною для декого або для всіх?

На міжнародному рівні питання ще складніші. Нам потрібно забезпечити швидке масштабування виробництва, розробити правила щодо доступності, та передбачити достатньо коштів для забезпечення бідніших країн. Gavi, Вакцинний Альянс, Всесвітня організація охорони здоров’я, кілька урядів та Фонд Білла і Мелінди Ґейтс створили Фонд глобального доступу до вакцин COVID-19 (COVAX). Творці фонду пропонують, щоб будь-яка ефективна вакцина, яка з’являється, розглядалася як глобальне суспільне благо, поширювалася порівну по всьому світу незалежно від того, де вона була винайдена чи купівельної спроможності країн. ВООЗ запропонувала глобальну систему розподілу вакцин для забезпечення пріоритетності найбільш вразливих верств населення та медичних працівників.

Але такі підходи можуть бути нереалістичними. Справа не лише в тому, що зусиллям COVAX не вистачає належного фінансування, участі США та Китаю та чітких повноважень. А в тому, що всі уряди неодмінно зазнають величезного тиску, щоб в першу чергу подбати про своїх громадян. Вакцинний націоналізм швидше за все переможе вакцинний мультилатералізм.

Недавня історія посилює цей скептицизм. COVID-19 виник у Китаї і швидко став світовою проблемою. Однак реакції здебільшого відповідали національним курсам. Деякі країни мали відносні успіхи завдяки існуючим системам охорони здоров’я та політичному керівництву; з іншими все було навпаки.

Дотримання національного рівня підходу до вакцини є рецептом катастрофи. Лише кілька країн будуть здатними виробляти дієві вакцини. Підхід має бути глобальним. Не лише з етичних та гуманітарних міркувань, але також з економічних та стратегічних, оскільки глобальне одужання вимагає колективного прогресу.

Коли військовий прогрес в Іраці випередив пост-конфліктні плани, які розроблялися під проводом США, результатом став хаос, або «катастрофічний успіх». Ми не можемо дозволити собі аналогічний результат тут, коли успіх у лабораторії випереджає плани подальших дій. Уряди, компанії та неурядові організації мають швидко об’єднатися – в рамках ініціативи COVAX, під егідою ООН або G20, чи деінде. Глобальне управління приходить у всіх формах та розмірах. Важливо те, що воно приходить. Життя мільйонів, економічний добробут мільярдів та соціальна стабільність всюди висять на волосині.


Sorry, Comments are closed!

Застереження