Спалах коронавірусу – пом’якшити удар для малозабезпечених

Матеріали у розділі VoxConnector є особистою думку коментаторів. Вони не проходять процес peer review у редакторів VoxUkraine.

Розширення програм соціального захисту для швидкого надання допомоги вразливим групам населення має бути наріжним каменем стратегії боротьби з COVID-19 у кожній країні. Щоб цього досягти, урядам, які стикаються з проблемою обмежених ресурсів, необхідно враховувати попередній досвід та сучасні дослідження з метою розробки найбільш ефективних та дієвих програм.

Цю статтю було вперше опубліковано Project Syndicate 15 квітня 2020 року за посиланням. Переклад на українську мову – VoxUkraine. Перепублікацію повної версії тексту заборонено.

Коли уряд Індії оголосив про загальнонаціональний тритижневий локдаун з метою зупинити поширення коронавірусу за чотири години до його запровадження, мільйони найбідніших громадян країни зіткнулися з ризиком голоду та злиднів. Багато робітників-мігрантів, які раптом стали безробітними, пройшли сотні миль від міст до рідних сіл. Однак викликаний коронавірусом локдаун може бути так само руйнівним і там: бідні домогосподарства не зможуть виживати довго – часто не більш ніж кілька днів – не маючи доходу.

З такими викликами стикаються в усьому світі. Проте уряди розвинених країн користуються своєю спроможністю брати позики для реалізації потужних програм допомоги для підтримки компаній, бідних верств населення та сімей робітничого та середнього класу, яким загрожує ризик бідності через звільнення та закриття бізнесу.

Урядам країн, що розвиваються, необхідно знайти спосіб зробити те саме. Розширення програми соціального захисту для швидкого надання допомоги вразливим групам населення має бути наріжним каменем стратегії боротьби з коронавірусом у кожній країні. Для цього уряди, які стикаються з проблемою обмежених ресурсів, мають враховувати минулий досвід та сучасні дослідження з метою розробки найбільш ефективних та дієвих програм.

Розробка та впровадження нових програм соціального захисту вимагає часу, тому урядам слід спиратися на наявні програми та платформи, щоб забезпечити населення достатніми ресурсами для задоволення основних потреб. Універсального підходу не існує; кожна країна має оцінити наявні механізми, а вже потім вирішувати, як їх можна розширити чи змінити іншим чином.

Однак існують певні загальні орієнтири, які можуть допомогти. Країнам, які мають програми надання грошової допомоги, слід невідкладно розширити перелік користувачів цих програм та збільшити виплати. З огляду на масштаби економічного шоку, занепокоєння, що заможніші домогосподарства зможуть отримувати пільги, яких вони не потребують, має відійти на другий план порівняно з імперативом забезпечення вразливих груп населення, у тому числі неофіційно працевлаштованих та домогосподарств середнього класу, які зазвичай не охоплюються програмами соціальної підтримки. Як показують наші дослідження, заяви “на вимогуна отримання допомоги, коли безробітним необхідно зробити лише кілька кроків в Інтернеті чи телефоном, допоможуть урядам охопити більшу кількість осіб, які потребують допомоги. При цьому додаткову верифікацію можна провести пізніше.

Більш того, грошова допомога має спрямовуватися на найбільш постраждалі місцевості, такі як великі міста, де через високу щільність населення зараження відбувається швидше та на які направлені заходи локдауну. Без грошової допомоги для пом’якшення удару бідні жителі міст мігруватимуть, так як це було в Індії, потенційно поширюючи вірус на інші міста та сільські райони (де вже й так обмежені можливості системи охорони здоров’я будуть швидко перевищені).

За можливості, грошову допомогу слід розподіляти через цифрові платформи, тим самим забезпечуючи уникнення фізичних контактів. За відсутності таких платформ уряди повинні бути креативними використовуючи всі доступні точки дотику. Наприклад, готівку можна розподіляти через органи місцевого самоврядування або мережі за допомогою “доставки до дверей” чи розподілу дат та часу отримання на основі національних ідентифікаційних номерів. В Індонезії, де ми працюємо, багато неофіційно влаштованих працівників та працівників, які належать до середнього класу, мають пенсійні рахунки. Перекази можна депонувати на ці рахунки водночас пом’якшивши обмеження на дострокове зняття коштів.

Проте лише грошової допомоги може бути недостатньо для захисту бідних верств населення від злиднів та голоду в разі розірвання ланцюгів постачання продуктів харчування. Уряди також повинні моніторити ціни на продовольство та наявність продуктів. Крім того, вони можуть вирішувати питання локальних дефіцитів шляхом розширення цільових програм розподілу харчових продуктів, використання продовольчих запасів за необхідності та координації дистрибуції з приватними компаніями.

На додачу уряди могли б збільшити субсидії на державне медичне страхування (навіть якщо це тимчасово). Це знизить тягар страхових внесків для домогосподарств та підприємств та зменшить ризик катастрофічних медичних витрат для домогосподарств у разі важкого захворювання.

У хороші часи попит на медичне страхування в країнах, що розвиваються, є низьким. Багато хто реєструється в програмі лише тоді, коли вони вже хворі. Але це є не просто питанням недалекоглядності: заплутані системи реєстрації, що працюють зі збоями, неякісні послуги та відсутність досвіду страхування можуть відбити в людей бажання реєструватися.

Тимчасові субсидії разом зі спрощеними процедурами приєднання до страхових програм можуть допомогти подолати ці перешкоди. В результаті зросте охоплення населення медичним страхуванням навіть після скасування субсидій. Саме так сталося в Індонезії, коли подібну схему було протестовано ще до нинішньої кризи: надання неофіційно влаштованим працівникам тимчасових субсидій на державне медичне страхування збільшило охоплення програмою у вісім разів без підвищення витрат, а багато хто залишився в програмі навіть після закінчення періоду дії субсидії.

Дієва реакція на пандемію коронавірусу повинна також включати допомогу малому бізнесу. Офіційно зареєстровані малі та середні фірми за оцінками становлять 90% підприємств та охоплюють 50% зайнятих у всьому світі. Однак оскільки таким підприємствам часто бракує грошових резервів і вони стикаються з серйозними кредитними обмеженнями, багато з них не витримають тимчасового закриття бізнесу без зовнішньої підтримки.

Для офіційного бізнесу урядам слід розглянути можливість відстрочення податкового боргу та податкових канікул для найбільш уражених секторів. Неформальні компанії, на які припадає безліч нових робочих місць у країнах, що розвиваються, можуть співпрацювати з банками та багатосторонніми фінансовими установами з метою розширення кредитних ліній та скасування чи замороження боргових виплат.

Дехто стверджує, що соцзабезпечення та субсидії відбивають у людей бажання працювати. Однак, як показують наші дослідження, навіть за звичайних обставин отримувачі допомоги працюють не менше та не інвестують по-іншому. У цей надзвичайний період соціального дистанціювання та локдауну суперечки про стимули до праці праці мають іще менше сенсу. Уряди змушують людей вийти з економіки, тож саме уряди зобов’язані допомогти цим людям вижити.


Sorry, Comments are closed!

Застереження