Декларування статків активістів: помста «корупціонерів» «грантожерам»



31 березня в Україні добіг кінця термін подачі «антикорупційних декларацій». Окрім чиновників та інших осіб, які виконують владні функції та отримують гроші з бюджету, цього разу вперше звітувати про свої активи та доходи за 2017 рік мали також активісти, які займаються антикорупційною діяльністю.

Коментар є особистими думками автора і не проходив попереднього peer review редакційної колегії VoxUkraine

Нові правила викликають обурення представників НГО, їх обіцяв скасувати Президент, рекомендують відмінити голова Національного агентства з питань запобігання корупції, представники США на Європи. Утім жоден з запропонованих законопроектів не набрав достатньої кількості голосів для розгляду їх Парламентом.

«Імперія завдає удару у відповідь»

З точки зору активістів їхній новий обов’язок  – помста корупціонерів. За те, що активісти змусили робити публічною інформацію про їхні доходи та активи, викривають недостовірність поданої інформації, звертають увагу на невідповідність офіційних доходів рівню життя, ініціюють кримінальні справи.

Чиновники живуть за рахунок бюджету. Вони виконують державні функції, отже мають величезні корупційні можливості. Публічне декларування статків є методом контролю чиновників з боку громадськості, що є особливо важливим в Україні, на тлі погано функціонуючих правоохоронних органів.

Основний аргумент  –  таких норм немає в жодній демократичній (або навіть недемократичній) країні світу. Чиновники живуть за рахунок бюджету, тобто нас, громадян. Тому мають звітувати саме перед нами. Вони виконують державні функції, отже мають величезні корупційні можливості. Публічне декларування статків є методом контролю чиновників з боку громадськості, що є особливо важливим в Україні, на тлі погано функціонуючих правоохоронних органів. Однак активісти владних функцій не виконують, грошей від держави не отримають. Тому мають звітувати не нам, а тим, хто їх фінансує.

Додатковою проблемою є недолугі формулювання закону. Минув рік з часу прийняття закону, але й досі ніхто не розуміє, що саме він означає.  Хто має подавати декларації? Члени наглядової ради Пітсбургського університету в Америці, в якому можуть досліджувати рівень української корупції? Прибиральниця Шабуніна, яка отримує кошти за рахунок «антикорупційних» грантів? Учасники антикорупційного тренінгу Автомайдану, яких організатори забезпечили водою та презентаційними матеріалами? Ті, хто відповідає вищенаведеним прикладам (тобто отримують кошти або майно за рахунок програм чи є членами органів управління організацій, що здійснюють антикорупційні програми), але виключно якщо такі особи безпосередньо займаються антикорупційною діяльністю, а програма, яка їх фінансує, включена в спеціальний перелік, як це пропонує НАЗК? Чи може взагалі лише ті, хто одночасно виконують державні функції, систематично займаються антикорупційною діяльністю, отримують за це кошти або майно за рахунок програм технічної або іншої допомоги та входять до складу органів управління громадських об’єднань або інших непідприємницьких товариств, якщо таки особи взагалі існують?

Закон чіткої відповіді не дає. Як і не містить жодних виключень  ані щодо фізичних та юридичних осіб – нерезидентів, які не мають доходів з України, ані щодо мінімальних отриманих сум, з яких виникає обов’язок звітуватися. Відповідно, будь-якій особі, залученій в українську громадську діяльність, варто подати декларацію або рахуватися із ризиком репутаційних проблем, юридичної відповідальності та неможливості через це займати публічні посади в Україні у майбутньому.

«Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють»

Прибічники декларування антикорупціонерів натомість  стримано зловтішаються. Активісти лобіювали звітування чиновників, більш всеосяжне, ніж в інших країнах. Декларування незручне, публічне, яке наражає чиновників не лише на допитливість громадськості, але й на фізичну небезпеку (пограбування, шантаж, тощо). Тепер антикорупціонери можуть «на власній шкірі» відчути те, через що має проходити кожен чиновник. Зібрати всю необхідну для декларування інформацію, отримати довідки, ключі, сидіти за комп’ютером вночі через технічно погано працюючу систему, намагаючись внести всі необхідні відомості. Відповідати на питання, як вони заробили на  «Запорожець», яким чином отримали знижку у 5% при придбанні квартири, що їх пов’язує із Соросом, ФСБ та Ахметовим.

Інші аргументи більш слушні. Так звані «активісти» можуть бути нічим не кращі за корупціонерів. Рівень їхньої компетенції часто низький, їхні звинувачення нічим не підкріпленні. Вони можуть діяти в інтересах не української громадськості, а третіх країн або осіб. Якщо «антикорупціонери» руйнують репутацію та кар’єру чесного чиновника з Міноборони за гроші Росії, ми мусимо це знати. Ми маємо право розуміти, за кошти якого олігарха люди намагаються не допустити до суддівства професійних судів та, натомість, «пропхати» своїх. В тій мірі, в якій активісти впливають на законотворчість, реалізацію інших функцій держави, було б непогано розуміти, чи чесні вони люди, хто фінансує їх роботу та, відповідно, в чиїх інтересах вони діють.

Декларулобіювання здорової людини

На жаль, існуючий закон,  який вітають ненависники «грантожерів», не вирішує проблеми із удаваними активістами.

Чому загрозу несуть саме антикорупціонери, а не всі потенційні лобісти? Невже дійсно для нас важливіше знати, на якій машині їздить викривач продажного прокурора, ніж те, за гроші якої країни розробляється та просувається законопроект про обіг земель чи енергетичний ринок?

Чому загрозу несуть саме антикорупціонери, а не всі потенційні лобісти? Невже дійсно для нас важливіше знати, на якій машині їздить викривач продажного прокурора, ніж те, за гроші якої країни розробляється та просувається законопроект про обіг земель чи енергетичний ринок?

Чому Україні необхідно винаходити велосипед? Якщо ми хочемо регулювати лобіювання, давайте розробимо закон про лобіювання. Якщо необхідно обмежити та/або заборонити іноземне фінансування політичної активності, потрібен закон про «іноземних агентів»  (привіт, РФ та низка інших країн!). Якщо ми хочемо, щоб право звертати увагу громадськості на зловживання чиновників мала лише кришталево чиста людина, треба нормально прописати закон. Однак якщо поставлена мета – мати можливість за необхідності притягнути до відповідальності будь-яку активну людину та зменшити кількість людей, залучених до громадської діяльності, давайте залишимо закон незмінним. Тим більш, що Парламент та Президент України зробили для цього все необхідне.


Застереження