Економіка популістського реваншу: вибух популізму можна було передбачити

Один з найвидатніших дослідників популізму, гарвардський професор Дані Родрік пояснює, як глобалізація вплинула на піднесення популістів.

Автори:

Дані Родрік, Професор з міжнародної економіки Гарвардського університету

Останнім часом спостерігається зростання популізму, яке навряд чи піде на спад у найближчому майбутньому. Дані Родрік стверджує, що вибух популізму у відповідь на глобалізацію не мав стати сюрпризом з погляду на економічну історію та економічну теорію. Втім, передбачити можна було сам підйом, а не конкретні прояви популізму.

Складається враження, що популізм є новим явищем. Насправді ж його зростання спостерігається протягом тривалого часу. Хоча популісти зазнали поразки на виборах у Нідерландах та Франції, сумнівно, що найближчим часом популізм піде на спад. Світовий економічний та політичний порядок переживає переломний момент, а його майбутнє стоїть на роздоріжжі.

Графік 1. Зростання популізму у світі

Примітка. Див. джерела і методи у роботі Д. Родріка (2017) у розділі “Список літератури”.

Поняття популізму охоплює широку низку політичних рухів. Сам термін виник наприкінці XIX століття, коли американські фермери, робітники й шахтарі повстали проти “золотого стандарту” та фінансових установ північного сходу США. Давні традиції популізму, які сягають 1930-х років і яскраво проявилися у течії перонізму, стосуються також Латинської Америки. Під сучасним популізмом розуміють широкий спектр політичних рухів — єврокритики та антиіммігрантські партії Європи, грецька “СІРІЗА” та іспанський “Подемос”, нативізм та економічний протекціонізм Дональда Трампа в США, економічний популізм Уго Чавеса в Латинській Америці тощо. Ці рухи називають себе противниками істеблішменту, схильні виступати проти еліт від імені народу, проти ліберальної економіки та глобалізації, часто (хоча не завжди) тяжіють до авторитарного правління.

Хоча для багатьох вибух популізму став сюрпризом, з погляду на економічну історію та економічну теорію він не мав нікого здивувати.

Розглянемо історію. Перший етап глобалізації за “золотого стандарту” призвів до виникнення першого в історії популістського руху. За новими торговими, фінансовими та міграційними процесами послідувала політична реакція. Зниження світових цін на сільськогосподарську продукцію у 1870-80-х роках підштовхнуло уряди до протекціонізму. Наприкінці XIX століття всі європейські країни, за винятком Великої Британії, підняли імпортні мита на сільськогосподарську продукцію. Кінець XIX століття ознаменувався введенням міграційних обмежень. У 1882 році Конґрес США обмежив імміграцію з Китаю, ухваливши сумнозвісний “Акт про виключення китайців”. В’їзд у США японців також був обмежений у 1907 році. “Золотий стандарт” також викликав гнів у фермерів через жорсткі умови кредитування та зниження цін на сільськогосподарську продукцію. На Національному з’їзді демократичної партії 1896 року популіст-підбурювач Вільям Дженнінгс Брайан виголосив свої видатні слова: “Не розпинайте людство на золотому хресті”.

Політично суперечливий характер глобалізації не мав стати сюрпризом для тих, хто знайомий з ключовими засадами економіки торгівлі та фінансової інтеграції. Основні моделі, з якими працюють міжнародні економісти, показують суттєві перерозподільчі ефекти глобалізації. Однією з найвизначніших теорем в економіці є теорема Столпера-Самуельсона, яка демонструє вплив вільної торгівлі на розподіл доходів.

Політично суперечливий характер глобалізації не мав стати сюрпризом для тих, хто знайомий із ключовими засадами економіки торгівлі та фінансової інтеграції.

Теорема Столпера-Самуельсона описує дуже специфічні умови. Але є один загальний результат, який можна описати наступним чином: в умовах конкуренції, доки товари, що імпортуються, продовжують також вироблятися всередині країни (що виключає повну спеціалізацію) завжди існує принаймні один фактор виробництва, який постраждає внаслідок лібералізації торгівлі. Іншими словами, від торгівлі в будь-якому разі хтось програє. Перерозподіл доходів є зворотним боком вигоди від торгівлі. 

Економічна теорія також передбачає інші, менш помітні наслідки. Перерозподільчі ефекти лібералізації збільшуються (часто перекриваючи торговельні вигоди) по мірі зниження торговельних бар’єрів. Зі скороченням бар’єрів частка перерозподілу зростає по відношенню до чистого прибутку.

Логіка проста. У державних фінансах типовою є ситуація, за якої втрати ефективності квадратично залежать від розміру податкової ставки. Оскільки ввізне мито є податком на імпорт, аналогічна логіка застосовується до митних ставок. Низькі ставки мита чинять дуже незначний вплив; високі — дуже значний негативний ефект. Відповідно, із зниженням бар’єрів позитивні ефекти лібералізації торгівлі зменшуються. З іншого боку, ефекти перерозподілу перебувають у лінійній залежності від змін ціни та є незмінними по відношенню до розмірів бар’єрів. Тобто, з подальшим зниженням торгових бар’єрів, сторона, що виграє, отримує все менші вигоди від лібералізації, в той час, як втрати сторони, що програє, продовжують зростати.

Докази збігаються з теоретичними очікуваннями. Наприклад, у випадку Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) Акопян і Макларен (2016) виявили значні негативні наслідки для частини американських робітників, в той час як Каліендо та Парро (2015) оцінюють загальну вигоду економіки від створення НАФТА як досить незначну (зростання добробуту дорівнює 0,08%).

Загалом, вигоди від торгівлі можна перерозподіляти з метою компенсації тим, хто опинився в програші, а також для врахування інтересів усіх сторін. В Європі лібералізація торгівлі сприяла створенню держав загального добробуту. В той час, як США, які досить пізно стали відкритою економікою, рухалися іншим шляхом. Цим можна пояснити, що імпорт США від деяких торговельних партнерів, зокрема, Китаю та Мексики, є доволі суперечливим.

Економісти розуміють, що торгівля призводить до скорочення робочих місць та втрат доходів певних груп населення. Але їм важче зрозуміти, чому питання міжнародної торгівлі так жваво використовується як лівими, так і правими популістами. Зрештою, імпорт є лише одним із факторів, що впливають на ринок праці, до того ж, часто не найзначнішим. Що ж робить торгівлю настільки популярною мішенню для популістів? Можливо, торгівля є зручним цапом-відбувайлом. Але існує ще одна, серйозніша проблема, яка робить перерозподіл, спричинений торгівлею, суперечливішим, ніж інші форми конкуренції або технологічного прогресу.

Іноді міжнародна торгівля включає типи конкуренції, які не діють при внутрішній торгівлі, оскільки порушують поширені внутрішні торговельні норми чи соціальні засади. Це порушує складні питання справедливого розподілу благ. Народний спротив викликає не нерівність як така, а умовна несправедливість.

За своїм принципом фінансова глобалізація схожа на торгівлю, оскільки створює економічні вигоди. Тим не менш, погляди сучасних економістів на фінансову глобалізацію досить неоднозначні. Найбільший скептицизм викликають короткострокові фінансові потоки, які пов’язують з фінансовими кризами. Зокрема, довгострокові фінансові потоки та прямі іноземні інвестиції досі оцінюються позитивно. Прямі іноземні інвестиції здебільшого є стабільнішим джерелом капіталу та стимулюють зростання. Втім, є докази того, що саме вони викликали зсуви в системі оподаткування та зміни в переговорних позиціях, несприятливі для ринку праці.

Найбільший скептицизм викликають короткострокові фінансові потоки, які пов’язують з фінансовими кризами. Зокрема, довгострокові потоки та прямі іноземні інвестиції досі оцінюються позитивно.

Цей цикл бумів і спадів, залежний від притоків капіталу, давно знайомий країнам, що розвиваються. До глобальної фінансової кризи 2008 року було поширеним припущення, що подібні проблеми – прерогатива бідних країн. Країни з розвиненою економікою, завдяки ефективнішим інституціям та регулюванню, почувалися захищеними від спричинених глобалізацією фінансових криз. Насправді, усе вийшло інакше. Напередодні кризи у  США мильна бульбашка на ринку нерухомості, збільшення ризиків та надмірне використання позикових коштів були підсилені притоком іноземного капіталу. Ще більшу роль фінансова інтеграція відіграла в Єврозоні. Кредитний бум у результаті конвергенції відсоткових ставок призвів до краху та поставив під загрозу економічне зростання у Греції, Іспанії, Португалії та Ірландії, щойно кредити вичерпалися внаслідок кризи в США.

Схоже, що фінансова глобалізація призвела також до несприятливих розподілювальних наслідків всередині країн, зокрема, через її вплив на частоту виникнення та наслідки фінансових криз. Найбільш примітним є свіжий аналіз Д. Фурчері та ін. (2017), в якому розглядаються 224 приклади лібералізації потоків капіталу. На думку дослідників, лібералізація руху капіталу призводить до значного та тривалого зниження частки зарплати в національних доходах, а також до збільшення коефіцієнта Джині – показника нерівності доходів та у частках доходів 1%, 5% та 10% найбагатших людей. Крім того, мобільність капіталу змінює податкове навантаження та наслідки від економічних потрясінь для робочої сили.

Можливо, популістську реакцію й можна було передбачити, але її конкретні прояви виявилися несподіванкою. Існують кілька видів популізму. Слід розрізняти лівий та правий варіанти популізму, які відрізняються залежно від соціальних розмежувань, які популістські політики підкреслюють і яким надають вирішального значення. Прогресивний рух у США та більшість популістських рухів у Латинській Америці використовували ліву ідеологію. Популізм Дональда Трампа та європейський популізм, за деякими винятками, є правими. Чим пояснюється виникнення опозиції лівого та правого популізму до глобалізації?

Графік 2. Відмінність у тенденціях популізму в Європі та Латинській Америці

Примітка. Див. джерела і методи у роботі Д. Родріка (2017) у розділі “Список літератури”.

На мою думку, такі різні реакції пов’язані з проявами глобалізаційних потрясінь у суспільстві (Родрік, 2017). Якщо шоки від глобалізації проявляються у вигляді зростання імміграції та кількості біженців, політикам-популістам легше мобілізувати прихильників, використовуючи етнонаціональні/культурні питання. Значною мірою саме це відбулося у розвинених європейських країнах. Якщо ж глобалізаційні потрясіння стосуються передусім торгівлі, фінансів та іноземних інвестицій, політикам легше здобувати прихильників, піднімаючи питання доходів/класової нерівності. Це, в свою чергу, стосується країн Південної Європи та Латинської Америки. У США, де останнім часом проявилися обидва типи потрясінь, з’явилися популісти обох видів (Берні Сандерс та Дональд Трамп).

Важливо розрізняти попит та пропозицію популізму. Економічний труднощі та проблеми перерозподілу внаслідок глобалізації створюють підґрунтя для популізму, але не визначають його політичну орієнтацію. Напрямок та зміст популізму визначають виразність протиріч у суспільстві та риторика популістів. Якщо не зважати на цю відмінність, можна не помітити ролі економічних та культурних факторів у популістському русі.

Економічні труднощі та проблеми перерозподілу, посилені глобалізацією, створюють підґрунтя для популізму, але не обов’язково визначають його політичну орієнтацію.

Важливо підкреслити, що глобалізація – не єдиний фактор зростання популізму — і не обов’язково найважливіший. Важливу роль відіграли технологічний прогрес, зростання ринків, на яких діє принцип “переможець отримує все”, а також послаблення механізмів захисту на ринку праці та зниження норм, що обмежують нерівність у заробітній платі. Ці чинники не є повністю незалежними від глобалізації, оскільки вони сприяли глобалізації та були посилені нею. Але їх не можна зводити виключно до глобалізації. Економічна історія та теорія дають нам серйозні підстави вважати, що зростанню глобалізації притаманне зростання популістських рухів.

Література

Л. Калієндо, Ф. Парро (2015), “Оцінка впливу Північноамериканської зони вільної торгівлі на стан торгівлі та добробут населення”, журнал “Огляд економічних досліджень”, 82: 1-44.

Д. Фурчері, П. Лунгані та Дж. Д. Остри (2017), “Сукупний та розподільчий аспекти фінансової глобалізації”, неопублікований документ, МВФ, червень.

С. Акопян і Дж. МакЛарен (2016), “Вплив Північноамериканської зони вільної торгівлі на стан місцевих ринків праці”, журнал “Огляд економіки та статистики”, 98 (4): 728-741.

Д. Родрік (2017), “Популізм та економіка глобалізації”, Матеріал для обговорення Центру досліджень економічної політики № 12119.

М. Вальцер (1983), “Сфери правосуддя: на захист плюралізму та рівності”, Мартін Робертсон: Оксфорд.

 

Головне фото: depositphotos.com / microgen

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний