Політика ЄС з Припинення Збройних Конфліктів. Досвід України та Сирії

У вирішенні конфліктів дії ЄС переважно спрямовані на стабілізацію в межах класичної миротворчої діяльності

Безпеки людини можна досягнути лише шляхом законної політичної влади як держави, так і наднаціональних структур на кшталт Європейського союзу. У вирішенні конфліктів дії ЄС переважно спрямовані на стабілізацію в межах класичної миротворчої діяльності. Вони включають надання гуманітарної допомоги, медіацію воюючих сторін та постконфліктне відновлення. Також дії ЄС включають багато новітніх підходів, таких як державотворення, правопорядок та охорона порядку.

Ключем для безпеки людини є встановлення законної державної влади, що може забезпечити фундамент для верховенства права і дотримання прав людини. Проте досвід реформ сектора безпеки у Лівії та Сирії з одного боку, та Демократичної республіки Конго чи Західних Балкан з іншого, демонструє, що безпека є швидше наслідком законної влади, аніж діяльності сил безпеки. Тож безпеки людини можна досягнути лише шляхом законної політичної влади як держави, так і наднаціональної структури на кшталт Європейського союзу чи Африканського союзу.

Але як ми закріпимо законну владу, наприклад, у розпалі війни чи навіть у часи гібридного миру?

По-перше, це потребує всеохопного політичного врегулювання для забезпечення суспільних благ. Замість мирної угоди, спущеної згори, потрібен усебічний процес, що охоплює громадянське суспільство, потребує часу і відбувається на місцевому, регіональному та національному рівнях. Мирні угоди на місцевому рівні – головна складова такого процесу. Окрім того, мирні переговори на всіх рівнях мають включати обговорення економічних, соціальних, культурних та гуманітарних питань.

По-друге, потрібен новий підхід до безпеки. Нові війни фрагментовані – в одних регіонах спостерігається високий рівень насильства, інші є відносно безпечними. Концепція безпеки людини прагне посилити ті зони безпеки, що є більш сприятливими для створення всезагального органу влади завдяки міжнародній присутності, допомозі в медіації, моніторингу та рівному забезпеченню суспільними благами, зокрема економічними та соціальними правами. Кадри, що займаються безпекою людини, матимуть за мету зниження рівня насильства, захист людей і майна, і, за можливості, затримання замість вбивства осіб, відповідальних за злочинні дії.

По-третє, аспекти політики і безпеки неможливо відокремити від економічного та соціального процесів. Відсутність законної економіки – один з найважливіших факторів війни, як демонструє наше дослідження України. У зонах конфлікту кожен регіон має конкретну комбінацію насильницьких дій – вимагання та викрадення людей, різноманітна контрабанда і торгівля людьми, «оподаткування» гуманітарної допомоги. Лише шляхом аналізу та комунікації на місцевих рівнях, зокрема з громадянським суспільством, можливо визначити конкретні пропозиції з подолання воєнної економіки.

Усі складові безпеки людини другого покоління мають одну спільну рису: вони не дають швидкого результату.

Вони не спрацьовують належним чином, якщо їх втілювати поспіхом, реагуючи на ситуацію в процесі ескалації. Коли спалахує збройний конфлікт, безпека людини другого покоління потребує попереднього знання мереж, зацікавлених осіб, потенційних сторін конфлікту та їхніх відповідних інтереси у своїх суспільствах. Вона потребує системи раннього попередження, що дозволяє провести належну оцінку політичного, економічного і соціального розвитку не лише у відповідних державах, але й у регіонах та на місцевому рівні, визначаючи можливі фактори ризику та зростання напруги до того, як спалахне реальний збройний конфлікт.

Яка практична стратегія ЄС сьогодні?

Дії ЄС переважно спрямовані на стабілізацію в межах класичної миротворчої діяльності. Вони включають надання гуманітарної допомоги, медіацію воюючих сторін та постконфліктне відновлення. Також дії ЄС включають багато новітніх підходів, таких як державотворення, правопорядок та охорона порядку. Але також вони можуть провокувати підривну діяльність через те, як спущені зверху мирні угоди змінюють співвідношення сил.

Окрім того, ЄС також розпочав військово-громадянські місії, спрямовані на захист населення і дотримання прав людини. У той час як деякі місії справді є зразком безпеки людини, вони зрідка були достатніми за тривалістю та ресурсами.

Водночас практична стратегія ЄС щодо завершення конфліктів більше нагадує внутрішні інструменти. Вона спрямована швидше на громадян та спільноти, у яких вони проживають, аніж на держави.

Креативна дипломатія. Вона потребує винахідливих дипломатів, що вбачають свою роль у розумінні політичних проблем та втручанні у них. Вони діють як посередники, що об’єднують різні групи, організації та осіб, як всередині так і поза межами Європейського союзу.

ЄС – це багатостороння організація з потенціалом винайдення нової, «розумної» форми багатостороннього співробітництва, що базується на колективній безпеці, верховенстві міжнародного права та вирішенні суперечок шляхом діалогу.

Креативна дипломатія та багатосторонність передбачають як політичну, так і економічну дипломатію, звертаючись як до політичного, так і до економічного вимірів та факторів виникнення конфлікту, а також об’єднуючи підходи «згори вниз» та «знизу вгору» та їхніх представників, наприклад, об’єднуючи політичні переговори з місцевим перемир’ям або соціально-економічними вимогами.

У випадку Сирії, наприклад, перемовини можуть зосереджуватися на специфічних умовах на місцях, таких як зняття блокади або ціна на дизельне паливо у районах, що контролюються повстанцями. Така дипломатія також вимагає більш людино-центрованого підходу замість технічного керування згори, що є наразі усталеним.

У випадку України ЄС зіграв вирішальну роль у переговорах щодо Мінських угод, забезпеченні допомоги і заохоченні політики реформ. Але Мінські угоди розглядають протистояння швидше як етнічний конфлікт, аніж як низку соціальних та економічних проблем.

Стара клептократична/олігархічна система розподілу влади в Україні набула більш вишуканої та вестернізованої форми. Два роки потому після початку Майдану ніхто з корумпованих вищих ешелонів не був притягнений до відповідальності. Окрім того, люди, що безпосередньо несуть відповідальність за провокування, координацію та фінансування нападів на українську громадськість у Києві, Одесі та на сході, не були притягнені до відповідальності, – прокоментував Тимофій Милованов.

Правосуддя. Правосуддя має вирішальне значення, коли йдеться про злочинну природу насильства і військової економіки в сучасних конфліктах. Імовірно, правосуддя є тим принципом, що відрізняє концепцію безпеки людини від поточних концепцій стабілізації. ЄС є одним із небагатьох міжнародних суб’єктів, що наголошує на механізмах правосуддя, але робить це дуже нерівномірно, і ми є свідками багатьох випадків, коли вимоги гібридного миру є важливішими за правосуддя, а військові злочинці стають необхідними партнерами по виконанню мирних угод, спущених згори. Навіть коли вони можуть бути перешкодою на шляху до сталого миру.

Взаємодія з мережами правосуддя і їхнє зміцнення можна розглядати як один зі способів послаблення і маргіналізації мереж конфлікту, як інструмент для боротьби з усюдисущими зловживаннями і злочинністю, а також для створення альтернативного джерела законної політичної влади і прихильників політичних цілей ЄС.

Посилення зовнішньої ролі ЄС залежатиме від його проактивності у внутрішній політиці: ЄС має заохочувати своїх членів вирішити проблеми, пов’язані з їхнім минулим, і творити простір для суб’єктів громадянського суспільства, ідей та ініціатив з правосуддя як всередині, так і за межами ЄС.

Насильницький конфлікт служить ключовим механізмом у цій розбійницькій формі світового перерозподілу ресурсів шляхом отримання прибутку від незаконного продажу зброї, контрабанди та інших форм організованої злочинної діяльності, хабарництва і розкрадання. Відмивання злочинних доходів посилює нерівність сторін. Воно живить монетизацію політики і серйозно заохочує політичних лідерів приєднатися до злочинних мереж.

ЄС може вивільнити продуктивний потенціал правосуддя в зонах конфлікту шляхом просування підходу, що є регіональним і низовим за характером і підкріплюється постійними зусиллями в межах ЄС – тобто, заохоченням появи і залучення мереж правосуддя як ззовні, так і всередині зони конфлікту.

Санкції. У зовнішній політиці ЄС використовує низку санкцій, включаючи ембарго на зброю, заборону в’їзду, фінансові обмеження, зокрема заморожування активів, призупинення виплат і надання фінансових послуг і торгові обмеження. Санкції мають винятково низькі показники досягнення бажаних результатів. Основним ризиком є можливість санкцій сприяти подальшій криміналізації економік у ситуаціях конфлікту та хиткості, провокуючи незаконну діяльність і посилення мереж конфлікту.

Також є ризик того, що санкції можуть посилити і узаконити репресивні режими, оскільки ті вміють майстерно використовувати невдоволення населення через санкції. Комплексний аналіз санкцій вказує на те, що найбільшого успіху вони досягають тоді, коли спрямовані на союзників, а не супротивників, прив’язані до конкретних і виконуваних змін у політиці, і запроваджуються лише на короткий термін.

Законність санкцій ЄС залежить від залучення місцевого громадянського суспільства і консультацій із ним і дотримання норм міжнародного права в галузі прав людини. Що стосується першої умови, то практика ЄС є різною – в одних випадках (наприклад, у М’янмі чи Єгипті і Тунісі після арабської весни) ЄС запроваджував санкції у відповідь на вимогу місцевих представників громадянського суспільства і опозиційних рухів, у той час як в інших випадках (Росія, Сирія) санкції були введені без такої участі та консультацій.

У випадку Сирії санкції були основним інструментом, що ЄС застосовував від початку війни. У результаті вони сприяли руйнації білої економіки і поширенню військової економіки, в основі якої – викрадення людей, взяття заручників, вимагання і контрабанда нафти і предметів старовини, – економіки, що збагатила і укріпила різноманітних польових командирів і екстремістські групи.

Обумовленість. ЄС використовує обумовленість у різних галузях політики, що мають відношення до конфлікту, зокрема у сприянні розвитку, торгівлі, приєднанні до міжнародного договору та політиці добросусідства. Обумовленість часто характерна для гібридного миру у суспільствах, постраждалих від конфлікту, до встановлення якого залучений ЄС. Замість допомоги у вирішенні і подоланні конфлікту, все закінчується тим, що мережі конфлікту і політико-економічні еліти майстерно навчаються обходити обумовленість ЄС.

Особливо проблематичним є наголос на обумовленості, що прив’язана до низки неоліберальних політичних заходів, таких як приватизація чи реформа системи соціального забезпечення, які можуть кінець кінцем погіршити основні характеристики соціальної незахищеності у регіонах, постраждалих від конфліктів.

Підхід до обумовленості у межах концепції безпеки людини має стосуватися корупції, правосуддя та надання державних послуг і має визначатися взаємодією з представниками громадянського суспільства, які часто є поборниками цих заходів. Наприклад, в Україні притягнення до відповідальності осіб, відповідальних за корупцію на високому рівні зіграло б важливішу роль у вирішення конфлікту, ніж, скажімо, приватизація.

Окрім того, використання обумовленості у зовнішній політиці має поєднуватися зі сталою роботою всередині країни. Водночас допомога ЄС в укріпленні миру і розбудові держави часто загострює проблему, посилюючи корупцію.

Місії. Наразі вже є приклади місій ЄС, чиї приписи та операції успішно популяризують концепцію безпеки людини. Це місії, які займалися швидше охороною порядку, аніж наказами з ведення бойових дій, навіть якщо їх здійснювали військовослужбовці, або місії з контролю за дотриманням прав людини.

Можна стверджувати, що місії з контролю за дотриманням прав людини, такі як місія ЄС в Ачех та місія ОБСЄ в Косово та Україні виявилися принаймні такими ж ефективними як миротворчі місії у питаннях скорочення порушень прав людини та забезпечення імпульсу до розслідування та документації діяльності груп громадянського суспільства – і стали прикладом для місій ЄС з безпеки людини.

З Берлінського звіту Групи з дослідження безпеки людини «Від гібридного миру до безпеки людини: Переосмислюючи стратегію ЄС щодо конфліктів»


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний