Facebook та ЗМІ: Як українські медіа використовують соцмережу №1, а як Facebook змінює ЗМІ

Перша частина дослідження VoxUkraine, KSE та компанії Artellence про взаємодію соцмереж, медіа та читачів-глядачів. У цій частині – як фейсбук створив нову журналістику та яким є “світ” українського фейсбук

Автор:

Дослідження здійснено в рамках Центру удосконалення економічної журналістики при Київській школі економіки. Центр існує завдяки підтримці партнерів – Kyiv School of Economics, VoxUkraine, ICU, Visa.

Соцмережі змінюють стандарти роботи з інформацією як для споживачів, так і для фахівців роботи з контентом, для ЗМІ. Медіа намагаються не відставати від нових принципів так званої партисипативної журналістики, шукаючи виходи на аудиторію через соціальні мережі і підлаштовуючи власний контент під нові звички медіа-споживачів. У цьому матеріалі, що стане першим у серії досліджень роботи ЗМІ у фейсбуці, ми намагаємося з’ясувати, як соцмережі міняють медіаполе та дивимось на вподобання української аудиторії фейсбуку.

На перший погляд, інтернет загалом і соцмережі зокрема значно розширили можливості людей  бути більш поінформованими споживачами медіа-контенту. Більше, того інтернет, здавалося, сприяє плюралізму думок, оскільки людина бачить, що про ту чи іншу тему думають інші, вивчає розмаїття позицій і має змогу подивитись на проблеми з різних точок зору. Так, відкриваючи стрічку фейсбуку, ви, маючи власну думку, бачите і позиції опонентів, вивчаєте їх, вступаєте в дискусії, у яких народжується істина.

Так виглядає фейсбук-утопія і «сферичний медіа-споживач у вакуумі». В реальності все дещо інакше.

Люди переносять свої звички в онлайн – у тому числі звички не чути думки інших, відфільтровувати позиції, що суперечать їхнім власним, грубіянити, ображати слабших і цькувати вразливих. Анонімність, доступна в соцмережах, цьому тільки сприяє. Якщо нам зустрічається протилежна думка, ми схильні сваритись: навряд чи хтось із нас хоч раз не брав участі у палких фейсбучних баталіях. Одне з досліджень, яке вивчало дискусії у фейсбуці, показало, що люди вступають у дискусії задля захисту своєї позиції чи переконання інших, проте найчастіше такі дискусії нічим не закінчуються – в результаті у 20% випадків псуються стосунки між дискусантами (Cionea, Piercy, & Carpenter, 2017).

Якщо ж власні манери, звички та моральні принципи не дозволяють цькувати вразливих, і ми уникаємо того, щоб ображати інших, ми починаємо активно відфільтровувати тих, із ким не згодні. Алгоритми фейсбуку сприяють цьому, показуючи нам «релевантні» дописи та пропонуючи слідкувати за тими, хто розділяє наші вподобання, створюючи «інформаційну бульбашку» (Pariser, 2011). Це знижує рівень стресу і дозволяє нам уникати виснажливих суперечок, але разом із тим веде до відчуття, що ми оточені самими однодумцями. Складається враження, що поруч із нами живуть розумні люди, що цілком тверезо дивляться на речі (при цьому “тверезо” – найчастіше означає “так само, як і ми”). Ми починаємо сприймати симульовану власними руками реальність як правдиву модель світу. Саме тому потім дивуємось опитуванням щодо найближчих виборів – як так? Хто ці всі люди, які підтримують популістів?

Шпаринка, через яку можна було подивитись на реальний світ – це коментарі на сторінках медіа. Однак, зараз дискусії з сайтів ЗМІ переміщуються до соцмереж – на ФБ-сторінки цих самих ЗМІ або їхніх найпопулярніших авторів.

Шпаринка, через яку можна було подивитись на реальний світ – це коментарі на сторінках медіа. Однак, зараз дискусії з сайтів ЗМІ переміщуються до соцмереж – на ФБ-сторінки цих самих ЗМІ або їхніх найпопулярніших авторів.

Коментофобія

Відсутність конструктиву – лише одна з причин, чому останнім часом  більшість медіа поступово відмовляються від надання можливості читачам залишати коментарі на своїх сайтах (натомість для взаємодії з аудиторією і для залучення нових читачів та глядачів ЗМІ все більше покладаються на соцмережі).

Так, видання Chicago Sun Times у квітні 2014р. пояснювало відмову від коментарів їхнім «тоном та якістю». CNN у серпні 2014 просто тихо закрили коментарі. В листопаді того ж року для більшості новин закрили коментарі Reuters, посилаючись на те, що соцмережі – краще місце для дискусій. З січня 2015 нова версія Bloomberg виходить уже без коментарів.

Еун-Джу Лі, професорка Сеульського університету, у блозі на Нью Йорк Таймз пише, що коментарі під новинами значно впливають на формування думки читачів про описані у статтях події. Крім того, за коментарями читачі судять про те, як широка аудиторія сприймає новини. Попри те, що коментарі зазвичай містять багато негативу, на думку вченої, вони тестують саму ідею демократії, тому повинні лишатись. Тут можна прочитати дискусію повністю.

Як би там не було, а дискусії разом з усім їхнім негативом і тестуванням демократії з коментарів на самих сайтах ЗМІ поступово перемістились у соцмережі, зокрема і до фейсбуку. Для медіа – це не тільки полегшує модерування (власне, користувачі самі між собою розбираються, блокують одне одного і сваряться, так що модератору не доводиться втручатись), але й відкриває нові можливості для просування і залучення нових читачів.

За коментарями читачі судять про те, як широка аудиторія сприймає новини. Попри те, що коментарі, зазвичай, містять багато негативу, на думку вченої, вони тестують саму ідею демократії, тому повинні лишатись.

Щоправда, за залучення нових читачів доводиться платити – поступатись форматом, підлаштовуватись під те, як фейсбук показуватиме ваші статті користувачам, весь час слідкувати за новими трендами і намагатись передбачити, що буде лайкатись і репоститись.

Водночас, у різних країнах, політичних та соціальних контекстах ці процеси відбуваються по-різному. Традиційно, у країнах із меншим рівнем свободи у критичні моменти відбувається масовий наплив користувачів до соцмереж, котрі починають визначати політичну дискусію в країні (Khondker, 2011). В Україні такий масовий наплив стався під час Революції гідності – саме тоді перші сторінки в українському сегменті фейсбуку стали справді масовими (Ronzhyn, 2014). В Україні фейсбук – досить заполітизований. Це може помітити і звичайний користувач, який має певну кількість іноземних друзів – чомусь вони лайкають, коментують та постять переважно сімейні фотографії, в той час як ми в онлайн регулярно підбиваємо вже звичні для нас зради та перемоги.

Наприклад, дослідження американського фейсбуку приходять до висновку, що спіраль мовчання часто є причиною для користувачів фейсбуку у США не вступати в політичні дискусії та не висловлювати свої політичні погляди взагалі  (Liu, Rui, & Cui, 2017). В українському фейсбуці, можливо, через багато поляризованих поглядів, складно уявити, що більшість користувачів боятиметься соціальної ізоляції і тому не висловлюватиме відкрито свої переконання.

Що українці like?

Чим же цікавляться українці у фейсбуці? Щоб з’ясувати уподобання української аудиторії, ми подивились найпопулярніші сторінки серед українців у фейсбуці та порівняли їх зі сторінками, що мають найбільше лайків у сусідній Польщі. Чи збігаються інтереси? За чим стежить українська та польська аудиторії фейсбуку?

Якщо взяти загальний рейтинг ФБ-сторінок за лайками, то виявиться, що українці, так само, як і поляки, найбільше цікавляться розвагами (рис. 1). Проте, у Польщі їх трохи випереджає бізнес (сторінки компаній). Натомість, в Україні серед топ-20 порівняно багато сторінок ЗМІ та навіть одна ФБ-сторінка політика.

Рис. 1. Розподіл ТОП-20 сторінок в Україні та Польщі за кількістю лайків за темами (більш детально – див. Таблицю 1)

Якщо взяти статистику найпопулярніших сторінок у розділі «Суспільство» (до розділу входять сторінки на такі теми: політика, урядові організації, медіа, корпорації, НУО та професійні асоціації), то в Україні серед першої десятки найпопулярніших сторінок – шість належать політичним діячам, в той час як у Польщі у першій десятці сторінок на суспільну тематику    лише два акаунти політиків (рис.2).

У першій двадцятці сторінок розділу “суспільство” в Україні – половина належать політикам. Разом ці сторінки отримали понад 60% загальної кількості топ-20 лайків. У Польщі серед топ-20 сторінок розділу “суспільство” політиків лише 6, і вони зібрали 30% усіх «топових» лайків.

Рис. 2. Топ-20 сторінок (за кількістю лайків) у розділі «суспільство» в Україні та Польщі. Жовтим позначено сторінки політиків. Докладніше див. Таблицю 2.

Є тридцять п’ять сторінок політичних діячів, за якими стежать п’ятнадцять і більше тисяч користувачів, зареєстрованих в Україні. Не всі ці політики з України: наприклад, 17% користувачів, які лайкнули Далю Грібаускайте – українці, а серед людей, які лайкнули Ніколая Азарова – лише половина з України (55%). 60 тисяч українців лайкнули Михаїла Ходорковського, понад 44 тисячі – сторінку НАТО, 38 тисяч – Дмітрія Мєдвєдєва, 34 тисячі – Анґелу Меркель, 23 тисячі – Джона Маккейна. У Польщі сторінок політичної тематики, які лайкнули понад 15 тисяч користувачів, зареєстрованих у Польщі, – 41. З іноземних політиків у польських користувачів популярні Дональд Трамп (168,165 лайків із Польщі) та президент сусідньої Угорщини, Віктор Орбан (86,368 лайків від поляків).

Рис. 3. Розподіл сумарної кількості лайків сторінок політичних діячів чи рухів, які мають більше 15 тис. фоловерів в Україні та Польщі (докладно – див. Таблицю 3)

Рис. 3 показує, що в українському фейсбуці більшою популярністю користуються персональні сторінки політиків порівняно зі сторінками політичних партій. З таблиці 3 видно, що майже для всіх політсил, окрім «Самопомочі», кількість лайків сторінки лідера набагато перевищує кількість лайків власне політсили. Такий стан справ є відображенням дуже персоналізованої української політики. З іноземних організацій до топ-зацікавленості українців пробився лише НАТО, тоді як поляки слідкують за діяльністю ще принаймні п’яти іноземних організацій та рухів.

Крім того, варто зауважити, що наведена статистика стосується лише сторінок у фейсбуці і не враховує особистих профілів користувачів, які часто мають більше сотні тисяч фоловерів (див. рейтинг українських політичних діячів, що включає як сторінки, так і особисті профілі). Фейсбук неохоче розкриває статистичні дані про користувачів, тому дані про те, скільки із профілів є сторінками, а скільки особистими профілями, отримати проблематично. Проте в Україні лишається поширеною практика серед політичних діячів тримати особисті профілі, не перетворюючи їх на сторінки. Це обмежує управління сторінкою, але додає певної щирості (чи її ілюзії) у спілкуванні з читачами – політики можуть додавати користувачів у друзі, особисто відповідати в коментарях, коментувати інших – тобто бути «серед народу». Питання, наскільки популярною є така практика в інших країнах, вимагає окремого дослідження.

Проте доведеним є той факт, що можливості, котрі відкриває доступ до політиків та до великої аудиторії для ЗМІ через соцмережі, формують нові принципи журналістики.

В Україні лишається поширеною практика серед політичних діячів тримати особисті профілі, не перетворюючи їх на сторінки. Це обмежує управління сторінкою, але додає певної щирості (чи її ілюзії) у спілкуванні з читачами – політики можуть додавати користувачів у друзі, особисто відповідати в коментарях, коментувати інших.

Нова журналістика та соцмережі

Дослідження про те, як соцмережі змінюють журналістику, тривають уже понад десятиліття. Цей вплив, його сила та принципи, з часом міняються, але загальна тенденція очевидно прямує на посилення (Anderson & Caumont, 2014). Підсумовуючи існуючі дослідження взаємодії медіа та соцмереж, можна дійти висновку, що журналістика піддається впливу соцмереж принаймні у трьох напрямках:

  1. соцмережі все частіше є джерелом новин у мейнстрим-медіа (джерело контенту);
  2. медіа отримують доступ до аудиторії через соцмережі (створення контенту);
  3. медіа змушені підлаштовувати власний стиль та ритм подачі новин під соцмережі (зміна методів роботи).

Зв’язок між джерелом та журналістами через соцмережі змінився назавжди, що впливає на вибір новин, спілкування з експертами та перевірку достовірності повідомлень.  Оглядові дослідження щоденної рутини журналістів хоч і приходять до висновку, що в залежності від медіасектору, типу новин та контексту країни є певні відмінності у стилі роботи медіа із соцмережами, та все одно показують, що соцмережі для журналістів загалом стали щоденним полем діяльності, хоча вони і сумніваються, чи цитувати їх прямо в новинах (Lecheler & Kruikemeier, 2016). В Україні журналісти все частіше не сумніваються і сміливо цитують офіційні сторінки чиновників. Це відбувається не тільки у нас: наприклад, проведений кілька років тому контент-аналіз двох великих видань у Бельгії за 2013 рік (De Standaard та De Morgen) показав, що бельгійські журналісти регулярно посилались на фейсбук, твіттер та ютуб як джерела інформації (Paulussen & Harder, 2014).

З іншого боку, соцмережі – це не тільки джерело інформації для медіа, а в першу чергу майданчик доступу до аудиторії. Вважається, що соцмережі стали ключовими для репортажу під час кризових ситуацій, що згодом переросло у щоденне використання соцмереж для новин – як тими, хто новини генерують, так і споживачами (наприклад, у США більшість молодих людей беруть новини з твіттера –  Tandoc & Johnson, 2016). Так, вивчаючи роботу журналістів із «The Guardian» та «The New York Times» під час протестів у Великобританії влітку 2011 року, дослідники прийшли до висновку, що обидва видання використовували для репортажу з місця подій в першу чергу твіттер, який вже потім ставав джерелом для вечірніх новин. Журналісти обох видань активно використовували хештеґи, лінки, щоб мати щонайбільшу аудиторію (Vis, 2013).  Проте складно зрозуміти, що стало причиною, а що наслідком – чи аудиторія та нові технічні можливості змусили ЗМІ перейти у соцмережі, чи навпаки, медіа заманюють аудиторію у соцмережі якісним і полегшеним (більше фото, менше тексту, короткі відео) контентом з багатьох джерел.

Соцмережі – це не тільки джерело інформації для медіа, а в першу чергу майданчик доступу до аудиторії. Вважається, що соцмережі стали ключовими для репортажу під час кризових ситуацій, що згодом переросло у щоденне використання соцмереж для новин – як тими, хто новини генерують, так і споживачами.

При цьому аудиторія і сама стає частиною журналістики – через коментарі, через можливість стати частиною новин, впливати на порядок денний ЗМІ. Цю нову журналістику називають «партисипативною» – тобто такою, що засновується на участі. Мерел Борґер та інші у своєму дослідженні цієї концепції говорять по чотири виміри партисипативної журналістики:

  1. захоплення новими демократичними можливостям;
  2. розчарування у професійній журналістській стійкості до змін;
  3. розчарування економічною мотивацією розвивати партисипативну журналістику
  4. розчарування пасивністю аудиторії (Borger, van Hoof, Meijer, & Sanders, 2013).

Таким чином, йдеться не тільки про позитивні сторони, але й про нові виклики.

Крім того, проникнення соцмереж до журналістики приносить нові етичні та редакційні виклики (Hermida, 2012) – використання публічних фото- та відеоматеріалів, текстів та свідчень, пастки достовірності, якщо це текст очевидців певної події (особливо, якщо він супроводжується фото чи відео), поширення фейків та їх спростування тощо.  

***

Отже, фейсбук в українських реаліях з усіма його перевагами, недоліками та обмеженнями – важливе поле для суспільних обговорень та політичної активності.  Українці, зареєстровані у фейсбуці, впливають на порядок денний дискусій у традиційних засобах масової інформації. На фейсбук-дописи політичних діячів посилаються у вечірніх новинах, блоґерів запрошують на телеефіри, фейсбук-дописувачам радо пропонують колонки в друкованих ЗМІ.  Таким чином, ця аудиторія, хоч і не може бути критичною масою на виборах кількісно, може значно впливати на формування суспільної думки. Тому до неї хочуть доступитися всі: як політики, так і медіа.

Фейсбук в українських реаліях з усіма його перевагами, недоліками та обмеженнями – важливе поле для суспільних обговорень та політичної активності.  Українці, зареєстровані у фейсбуці, впливають на порядок денний дискусій у традиційних засобах масової інформації.

Позаяк дослідження переважно вивчають роботу медіа в соцмережах під час криз, виборів чи надзвичайних ситуацій (Paulussen & Harder, 2014), існує брак інформації (в українському медіаполі особливо) про те, як ЗМІ рутинно використовують у своїй роботі соцмережі – як вони взаємодіють з аудиторією, як змінюють власний формат і як окремі журналісти та головні гравці медіаринку щоденно працюють через соцмережі.

У наступних дослідженнях ми з’ясуємо закономірності роботи у соцмережах топових українських медіа, що генерують власний контент, розглянемо, як українські ЗМІ працюють із власною аудиторією через фейсбук, а також намагатимемось з’ясувати, який контент є найпопулярнішим серед української ФБ-аудиторії.

Джерела

Anderson, M., & Caumont, A. (2014). How social media is reshaping news.

Borger, M., van Hoof, A., Meijer, I. C., & Sanders, J. (2013). Constructing participatory journalism as a scholarly object: A genealogical analysis. Digital Journalism, 1(1), 117–134. 

Cionea, I. A., Piercy, C. W., & Carpenter, C. J. (2017). A profile of arguing behaviors on Facebook. Computers in Human Behavior, 76, 438–449. 

Hermida, A. (2012). Social Journalism: Exploring how Social Media is Shaping Journalism. In The Handbook of Global Online Journalism (pp. 309–328). 

Khondker, H. H. (2011). Role of the New Media in the Arab Spring. Globalizations

Lecheler, S., & Kruikemeier, S. (2016). Re-evaluating journalistic routines in a digital age: A review of research on the use of online sources. New Media & Society, 18(1), 156–171. 

Liu, Y., Rui, J. R., & Cui, X. (2017). Are people willing to share their political opinions on Facebook? Exploring roles of self-presentational concern in spiral of silence. Computers in Human Behavior, 76, 294–302. 

Pariser, E. (2011). The Filter Bubble: What the Internet Is Hiding from You. Penguin Books. London, UK. 

Paulussen, S., & Harder, R. A. (2014). Social media references in newspapers: Facebook, Twitter and YouTube as sources in newspaper journalism. Journalism Practice, (April), 1–10. 

Ronzhyn, A. (2014). The use of Facebook and Twitter During the 2013-2014 Protests in Ukraine. In A. Rospigliosi & S. Greener (Eds.), Proceedings of the European Conference on Social Media (pp. 442–449). Brighton: University of Brighton UK.

Tandoc, E. C., & Johnson, E. (2016). Most students get breaking news first from Twitter. Newspaper Research Journal, 37(2), 153–166. 

Vis, F. (2013). Twitter as a reporting tool for breaking news: Journalists tweeting the 2011 UK riots. Digital Journalism, 1(1), 27–47. 

 

Таблиця 1. ТОП-20 сторінок в Україні та Польщі за кількістю лайків

Україна Польща
сторінка лайки сторінка лайки
1 Знай.UA (медіа) 1 330 216 1 Play (розваги) 2 035 525
2 Лайкни Меня (розваги) 1 028 032 2 Serce i Rozum (бізнес) 1 864 737
3 AdMe.ru (розваги) 1 009 882 3 Robert Lewandowski (розваги) 1 807 989
4 Lev Partskhaladze (політика) 922 389 4 Radio ESKA (медіа) 1 799 076
5 РБК-Украина (медіа) 915 049 5 Wiedza bezużyteczna (розваги) 1 722 917
6 Politeka (медіа) 914 556 6 Allegro (бізнес) 1 680 569
7 Повернись живим (патріотизм) 868 836 7 Ewa Chodakowska (розваги) 1 670 953
8 PURE (розваги) 837 664 8 Demotywatory (розваги) 1 657 100
9 Фабиоса (розваги) 811 006 9 McDonald’s (бізнес) 1 568 658
10 Бджола (розваги) 806 127 10 Orange (бізнес) 1 528 197
11 Новости Украины и Мира (медіа) 795 156 11 KWEJK.pl (розваги) 1 509 186
12 Slonn.me (розваги) 769 418 12 Reserved (бізнес) 1 505 785
13 Lemurov.net (розваги) 729 355 13 H&M (бізнес) 1 432 533
14 FISHKI.NET (розваги) 697 117 14 Coca-Cola (бізнес) 1 389 949
15 ТСН (медіа) 691 576 15 Cropp (бізнес) 1 386 353
16 LAMP.IM (розваги) 613 463 16 Tymbark (бізнес) 1 375 043
17 Океан Ельзи (розваги) 607 998 17 Martyna Wojciechowska (розваги) 1 369 936
18 Styler (медіа) 583 040 18 Kuba Błaszczykowski (розваги) 1 362 551
19 Uduba.com (розваги) 564 556 19 Homebook (бізнес) 1 344 316
20 Офигенно (розваги) 557 767 20 Domodi.pl (бізнес) 1 343 912

Джерело: https://www.socialbakers.com/statistics/. Лайки: локальні лайки з країни, за оцінкою джерела.

Таблиця 2. ТОП-сторінки за кількістю лайків у розділі Суспільство (сторінки політиків та політичних партій відзначені кольором)

Україна Польща
сторінка лайки сторінка лайки
1 Lev Partskhaladze  922389 1 WOŚP  999275
2 Повернись живим  868836 2 Janusz Korwin-Mikke  670435
3 Петро Порошенко  554989 3 Andrzej Duda  568660
4 Борис Колесников  393733 4 Fundacja DKMS  491809
5 Mikheil Saakashvili  386114 5 Seks to zdrowie!  438005
6 Українська Біржа Благодійності  348262 6 Dawca.pl – Bądź świadomym dawcą narządów  416295
7 Isaac Pintosevich Systems  253504 7 Sciaga.pl  371162
8 Арсеній Яценюк  242259 8 WWF Polska  357295
9 Volodymyr Groysman  210536 9 Mądrzy Rodzice  256189
10 British Council   140021 10 Kukiz ’15  252085
11 Патрульна поліція України  136350 11 Krok do Zdrowia  237492
12 Об’єднання “Самопоміч”  135850 12 Podaruj Dzieciom Słońce  237099
13 Центр Протидії Корупції  135384 13 Szlachetna PACZKA  231686
14 Блок Петра Порошенка Солідарність  109778 14 Komitet Obrony Demokracji  221008
15 Українська Асоціація Власників Зброї  109691 15 Ryszard Petru  213672
16 Юлія Тимошенко 96596 16 Fundacja Międzynarodowy Ruch Na Rzecz Zwierząt Viva!  205731
17 Viktor Opanasenko  96237 17 JĘZYK NIEMIECKI  198444
18 Юрій Дерев’янко  95803 18 kolorujeMY  196751
19 Євромайдан SOS  92384 19 1000 Pierwszych Dni  183219
20 Андрій Садовий  86631 20 Przemysław Wipler  181529

Джерело: https://www.socialbakers.com/statistics/. Лайки: локальні лайки з країни, за оцінкою джерела.

Таблиця 3. Політичні діячі та сторінки, за якими стежать 15+ тисяч користувачів в Україні та Польщі

Україна Польща
Ім’я політика/назва сторінки Лайки з України Загальна кількість лайків Ім’я політика/ назва сторінки Лайки з Польщі Загальна кількість лайків
Lev Partskhaladze  922 389 1 044 547 Janusz Korwin-Mikke  670 435 777 402
Петро Порошенко  554 989 669 736 Andrzej Duda  568 660 651 697
Борис Колесников  393 733 431 573 Kukiz ’15  252 085 299 096
Mikheil Saakashvili  386 114 971 635 Komitet Obrony Demokracji  221 008 257 192
Арсеній Яценюк  242 259 340 040 Ryszard Petru  213 672 238 745
Volodymyr Groysman  210 536 229 315 Przemysław Wipler  181 529 206 256
Об’єднання “Самопоміч”  135 850 146 072 Kongres Nowej Prawicy  174 353 199 280
Блок Петра Порошенка Солідарність  109 778 119 998 Prawo i Sprawiedliwość  169 517 195 346
Юлія Тимошенко 96 596 142 093 Bronisław Komorowski  169 229 198 711
Viktor Opanasenko  96 237 101 323 Donald J. Trump 167 983 22 951 431
Юрій Дерев’янко  95 803 103 364 Marian Kowalski  163 257 200 339
Андрій Садовий  86 631 99 016 Partia Wolność  160 673 180 924
Олександр Вілкул  80 047 90 270 Beata Szydło  157 981 186 045
Національний корпус  73 932 78 133 Donald Tusk  126 124 203 672
Олександр Клименко  70 520 77 877 Platforma Obywatelska  115 186 135 343
Dalia Grybauskaitė  64 365 369 809 Nowoczesna  92 363 101 570
Николай Азаров  62 800 111 969 Orbán Viktor HUNGARY 86 254 562 951
Михаил Ходорковский  60 876 235 385 Radek Sikorski  70 790 90 495
Сергей Тигипко  54 170 68 432 Krzysztof Bosak 70 275 80 252
РУХ НОВИХ СИЛ  53 086 64 632 Konrad Berkowicz  62 979 70 942
ДемАльянс  49 294 57 816 Twój Ruch  61 886 73 389
Рамзан Кадыров 44 174 787 777 Ryszard Kalisz  52 709 60 487
ВО “Свобода”  42 809 53 207 Legalize Marijuana 49 355 2 603 258
Батьківщина  42 115 51 566 The Royal Family 43 190 4 055 082
NATO  40 351 1 264 025 Sojusz Lewicy Demokratycznej  40 356 47 174
Дмитрий Медведев  38 138 1 447 926 Jerzy Buzek  39 069 61 385
Angela Merkel  34 152 2 524 028 Magdalena Ogórek  38 813 48 400
Геннадий Кернес  32 320 38 604 Hanna Zdanowska  35 529 38 958
Віктор Балога  26 734 31 622 NATO 35 047 1 264 025
Олександр Турчинов  26 219 32 362 Ewa Kopacz  30 255 34 123
Наталия Королевская  25 835 30 617 Jacek Wilk  28 240 31 701
John McCain 22 965 1 038 218 Guy Verhofstadt 27 724 369 361
Народний фронт  21 985 26 957 Lev Partskhaladze 24 681 1 044 547
Garry Kasparov 20 243 277 221 Britain First 24 207 1 947 750
Геннадий Труханов  17 877 28 122 Angela Merkel 22 728 2 524 028
Justin Trudeau 19 806 5 515 580
Artur E. Dziambor  18 427 20 460
ALDE Group – Liberals and Democrats in the European Parliament 18 356 316 485
Socialists and Democrats Group in the European Parliament  16 542 342 244
Nigel Farage  16 394 782 644
Marek Materek  15 916 18 045

Головне фото: pexels.com

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний