Ідеології та їхні соціальні функції: що може, а що не може виміряти політичний компас



Політичні ідеології стали предметом дослідження VoxUkraine. Одночасно не всі українські дослідники погоджуються з тим, як VoxUkraine трактує та вивчає ідеології. Ми вже публікували критичний погляд історика та редактора журналу «Спільне» Тараса Білоуса. В цей раз ми публікуємо реакцію філософа та політолога Олексія Ткаченка.

Соціальні функції ідеології

Будучи соціальним та політичним дослідником я звик дивитися на будь-який суспільний феномен з позиції його соціальних функцій. І тут ідеології безумовно не можуть бути виключенням. З даної позиції я не можу погодитись з позицією дослідників VoxUkraine, які досліджують ідеології за допомого політичного компасу (як тут і тут). Для мене очевидно що, ідеології не варто розглядати як кластери чистих та узгоджених між собою ідейних позицій, як вони існували певно лише у свідомості своїх творців.

Для того, щоб розкрити поняття ідеології саме через соціальні функції, можна зосередитись на двох головних: мобілізаційній та легітимізаційній функціях. Мобілізаційна функція полягає у ролі ідеології як фактору єднання та спонукання людей до дії. Про неї велося досить багато розмов під час зустрічі-дискусії від VoxUkraine. Але я хотів би звернути увагу, що про іншу не менш важливу функцію – функцію легітимації – було сказано край мало. Ця функція важлива для будь-якої держави, адже вона має підтримувати та виправдовувати власне існування в очах громадян чи підлеглих (нагадаю, що протягом історії існування більшості держав інститут громадянства існував не завжди).

Політологи вивчають такий такий примус за допомогою терміну «державний апарат». Він слугує для впровадження у суспільстві певної форми ідеології, яка виправдовує та легітимізує для громадян необхідність існування держави (вибагливий читач може звернутись до праць Луї Альтюсера та Карла Мангайма, щоб детальніше вивчити це питання).

Ідеології та можливість їх виміряти у просторі на компасі двох координат

А якщо все ж таки розглядати ідеології як відносно узгоджені ідейні позиції, чи можливо науково виміряти їх на просторі з двох шкал, як це робили дослідники Vox Ukraine? З моєї точки зору така вправа обмежить та деформує загальне поле видозмін ідеологічних конструктів певних діячів та соціальних груп. На початку тексту я зазначив, що ідеології варто розглядати через їхні соціальні функції. Тому варто пам’ятати, що середовище, де реалізуються ці функції, може бути дуже змінним. Для прикладу розглянемо компас VoxUkraine та позицію націоналізму на шкалах цього компасу. На складеному VoxUkraine за методологією Manifesto політичному компасі категорія націоналізму обіймає позицію вгорі спектру, у центрі авторитарного виміру. Можливо у розвинених країнах між цими сферами і буде певна кореляція, адже там націоналістами позиціонують себе люди, які протистоять надмірній (на їхню думку) лібералізації. Однак в країнах на периферії економічного розвитку питання націоналізму часто корелюється з прагненнями розвитку власної країни. В таких країнах від імені націоналізму можуть діяти величезний спектр діячів та політичних сил, які не обов’язково втиснуться у вузьких рамках політичного компасу VoxUkraine. Візьмемо яскравий приклад з політичної історії України – Віктора Андрійовича Ющенка. Якщо аналізувати його діяльність та риторику чисто з політично-процесуальної то економічної сторони, то він на відповідній сітці політичних координат розташується десь посередині нижньої лібертарної половини. Однак, достатньо загадати лише деякі інші пов’язані з Ющенком факти, щоб зрозуміти, що заяви про Віктора Андрійовича як про «найбільш націоналістичного президента в історії України» не зовсім безпідставні. Підняття питань Голодомору, УПА, активні спроби створення Української автокефальної церкви, обрання його гетьманом України представниками козацьких об’єднань – усе демонструє Ющенка як дійсного українського націоналіста (при чому не етнічного націоналіста, а, скоріш, політичного – хоча це тема окремої дискусії).

Або ж візьмемо до уваги інший приклад з історії Індії. Махатму Ганді можна віднести в самий низ ліво-лібертаної частини площини політичного компасу. Але ж Ганді усе своє життя послідовного боровся за визволення та відродження індійської нації. Фактично у контексті боротьби за національне визволення націоналізм може бути інтегральною категорією, що об’єднує прагнення до вирішення питань і правої, і лівої повістки дня за допомогою і лібертарних, і авторитарних методів. У цьому векторі наводив свої тези Олексій Гарань у дискусії від VoxUkraine «Політичні ідеології померли», але «Зарано ховати ідеології».

Також простір політичних координат може піддатись серйозним змінам, якщо врахувати історичний підтекст. Адже критерії «правого» та «лівого», «лібертарного» та «авторитарного», як і будь-які суспільні категорії трансформувались протягом історичного розвитку. Подібне можна наочно зазначити з питання розташування політичних діячів чи течій у межах правого авторитарного спектру. Наприклад, у означенні поверхневих політичних експертів навіть праві авторитарні постаті мають підтримувати аналогічні правим лібертарним економічні ринкові орієнтації, тобто діяти за еталоном президента Чілі Августо Піночета (1974-1990рр.) та прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю (1959-1990). Припустимо навіть, що у сучасному світі це так, і ненауково відкинемо майже паралельні за часом історичні приклади політичних лідерів, як суміщали праві політично-процесуальні орієнтації на підтримку сильної держави, церкви та сім’ї зі значним обмеженням свободи економічної діяльності всіх суб’єктів економіки. А саме: почергове правління ряду військових генералів у Бразилії у 1964-1985 роках та правління генерала Пак Чон Хі у Південній Кореї з 1962 по 1979 роки. Зробимо припущення, що політичні та моральні шкали ідеології є стабільними у часі (людей завжди турбували проблеми влади та розподілу ресурсів). Якщо заглибитись в історію до періоду ХІХ століття й раніше, коли модель вільної ринкової економіки або не існувала взагалі, або тільки починала зароджуватися, то виходить, що французьких монархів потрібно співвіднести з лівою авторитарною частиною політичного компасу. Адже їхня економічна політика історично ґрунтувалась на край значному втручанні держави в економіку. Але ж зрозуміло, що це була б зовсім неконструктивна пустослівна теза.

Отже у висновку власних роздумів з цієї теми хотілося б зазначити дві ключових тези. Дискусія про смерть політичних ідеологій, яку запропонували дослідники VoxUkraine, має певні вади. Політичні ідеології не те що «померли», але й взагалі ніколи не існували в якості узгоджених сукупностей чистих ідей. Конструктивно ж розглядати ідеології як певні соціальні функції, а не сукупність ідей. Головними функціями ідеологій є мобілізаційна та легітимаційна. Значення мобілізаційної функції ідеологій дійсно поступово послаблюється. Однак на функції легітимізації, в тому числі через ідеології, тримається життєздатність та встановлення рівня власної підтримки будь-якою державою. Тому «поховати ідеологію» з цієї позиції можливо лише з похованням усіх держав в світі як таких, факторів здійснення чого у наступні часи немає. Але ж якщо ж навіть спробувати науково окреслити ідеології як інтегровані ідейні кластери у певному просторі, то для досягнення конструктивного результату навряд чи підійде методика політичного компасу. Адже вона будується на дуже вузькому колі координат і не враховує різноманітність видозмін політичних ідеологій у залежності від їх функціональних реалізацій у певному соціальному та історичному контексті. Тут оптимальніше підійдуть тести за методикою розбиття критеріїв визначення ідеології на окремі пари. Таким є наприклад тест 8values, заснований на сукупності факторів за Ліпсетом та Рокканом.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний