Керол Вівер: Мінськ-2 ставить більше запитань, ніж дає відповідей

Стаття щодо стратегії України на сході вказує, що вона є в основному написана для того, щоб “спробувати заохотити роздуми та дискусію”. Їй це вдається. Вона також свідчить про непідробну стурбованість за тих, хто страждає, і детально описує можливий спосіб дій в цій ситуації.

Автор:

Коментар на статтю на VoxUkraine «Формула Примирення: Як Мінськ-2 може Допомогти Україні Вирішити Проблему на Донбасі», написану Робертом Купером, яка окреслює, як можна припинити активний конфлікт на сході України, використовуючи Мінськ-2 у особливий покроковий спосіб. Це якісний і важливий погляд досвідченої людини із хорошими знаннями. Купер написав свої рекомендації після відвідання Донбасу, відчуваючи співчуття до тих, хто страждає. Ці люди є переважно українцями. Влада має перед ними відповідальність, в тому числі в тому, що стосується якомога швидшого завершення конфлікту.

Однак моя відповідь на статтю є критичним коментарем, який вказує, що я маю більше запитань, ніж відповідей. Хоча я пишу про питання миру в Чорноморському регіоні, мої рішення мають регіональний та довгостроковий характер.  З огляду на теперішнє ставлення лідерів Росії, які довели, що вірити їм не можна, вимогою до будь-якого короткострокового рішення може бути поступовість та вигідність для всіх сторін. Якщо цього не станеться, ми опинимося посеред наслідків “врівноваженої багатополярності в дії” в регіоні (див. мою останню статтю ‘Black Sea Regional Dynamics’,  опубліковану European Foreign Affairs Review в квітні 2016 року). На жаль, Україна наразі є одним із головних полів битви у цих “діях”.

Ось мої коментарі до статті Купера:

Стаття вказує, що вона є в основному написана для того, щоб “спробувати заохотити роздуми та дискусію”. Їй це вдається. Вона також свідчить про непідробну стурбованість за тих, хто страждає, і детально описує можливий спосіб дій в цій ситуації. Але чи можуть її також зрозуміти як тиск на Україну з боку Заходу?

Стратегія для України: Утримання Донбасу в складі України здається насправді настільки суттєвим, як про це говорить Купер. Відокремлення питання Криму від проблеми Донбасу також видається необхідним. Але Захід не може ставитись до анексії як до доконаного факту взамін за “заморожений конфлікт” у східній Україні.

Визначити засоби: “Тоді як Росія зацікавлена у конфлікті, Україна зацікавлена в мирі.” Тоді чому ж Росія має погодитись на мир без здобуття всього, що вона прагне?

Визначити порядок денний:

  1. Багато хто вважає, що Мінські угоди загалом є нездійсненними. Українська влада насторожена тиском з боку Заходу щодо її виконання.
  1. Чи не є ця пропозиція просто рецептом ще одного довгострокового “замороженого конфлікту” та створення центру організованої злочинності? Для місцевих жителів це краще, ніж «гарячий» конфлікт. Але, наприклад, у Нагірному Карабасі досі не відбувся референдум щодо його статусу. І досі немає перспективи швидкого розв’язання суперечки.
  1. Що змусить Росію припинити своє втручання у східній Україні та в інших місцях? На практиці, чому вона має хотіти перемир’я? Що вона хоча взамін? Мабуть, це найбільш важливі питання, на які треба відповісти, щоб досягти рішення, що принаймні частково задовольнить всі сторони.

Здається, що є три варіанти щодо виконання Мінську-2:

  1. Повне виконання угоди (Російський варіант)
  2. Покрокове виконання (варіант Купера)
  3. Не виконувати її взагалі (Мінські угоди просто нездатні функціонувати)

Покроковий варіант можна також поділити на різні варіанти, залежно від послідовності дій.

Росія віддає перевагу варіанту 1. Згідно з ТАРС, Лавров зовсім недавно заявив, що покрокове виконання не є прийнятним і Росія підтримає лише повне втілення угод. “Їх треба виконувати повністю, без жодних винятків, без будь-яких спроб змінити її логіку та порядок дій”.

Купер віддає перевагу варіанту 2. Але великою проблемою є те, чому Росія повинна погодитись на нього без отримання чогось взамін. То чого ж вона може хотіти?

  1. Зміни української Конституції, щоб забезпечити більший вплив Росії?
  2. Послаблення санкцій?
  3. Визнання Криму як частини Росії?
  4. Відновлення іміджу великої країни, якій можна довіряти як надійному учаснику сучасного світу (а не корумпованої мафіозної держави)?

Інші, як зазначено раніше, вважають, що Мінські угоди неможливо виконати. Ян Бонд, в інтерв’ю  з Громадським, сказав “Захід тисне на Україну, бо знає, що має більше важелів впливу на Україну, ніж на Росію”. Про щось схоже пишуть також Лаф та Солоненко (Lough&Solonenko) у статті Chatham House .

Таким чином, мабуть, швидкий спосіб забезпечення миру за Купером існує, але лише при перемовинах із Росією. Ці переговори повинні призвести до вигідної для всіх ситуації, що означає відмову від конституційних змін або скасування санкцій доти, доки Крим залишається в руках Росії. Тим не менш, можливо, можуть бути зроблені певні поступові кроки в напрямі ослаблення деяких санкцій (тих, що найбільш впливають на звичайних людей) паралельно із виконанням кроків, передбачених Мінськими угодами. Росія також може виграти від покращеного іміджу.

Я сподіваюсь, що цей дуже короткий коментар зробить свій внесок у міркування та дискусію.

  • Др. Керол Вівер є викладачем університету та автором багатьох книг та статей про Чорноморський регіон. Вона відвідувала регіон багато разів, в тому числі Київ у березні 2014 року.

Автор: Керол Вівер, De Montfort University


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний