Кровотеча: діагноз без аналізу. Рецензія соціолога на резонансну статтю “Дзеркала Тижня”

Соціолог Тимофій Брік розглядає три важливі недоліки статті “Кровотеча”

Автор:

Стаття «Дзеркала тижня» про трудову міграцію з красномовною назвою «Кровотеча» набула чималого резонансу в Україні. Через два дні після її публікації в Інтернеті, цю статтю процитували в понад 400 статей в українських ЗМІ. Дослідження Noks Fishes вказує, що велика кількість цитувань зосередились на негативі.  Більше того, цитування часто викривлювали оригінальний текст і подавали інформацію в занадто спотвореному світлі. Навіть якщо не брати  до увагу інтерпретації, то й до оригінальної статті багато запитань. Що не так з трактуванням результатів соцопитування у статті “Дзеркала Тижня”?  

В цьому блозі я хотів  вказати на недоліки, які, на мою думку, суттєво занижують рівень аналітики та дискусії щодо важливих питань міграції. Мова буде йти про, власне, оригінальну статтю «Кровотеча». Я звернув увагу на три важливі проблеми.

Проблема перша – куди дивитись

Автори статті «Кровотеча» з самого початку заявляють про своє бачення причин драматичної міграції з України: «Та DT.UA абсолютно переконане, що в кожної причини є причина. Корінь багатьох наших проблем, що примушують українців виїжджати, не просто в пасивності переважної більшості, а у відсутності навичок об’єднуватися для досягнення спільних творчих цілей». Мовою соціологічної теорії – проблема у недостачі соціального капіталу. Така думка має право на існування. Але одразу виникають проблеми. Дослідницький процес диктується наперед поставленими запитаннями. Залежно від того, як ми ставимо запитання, ми будемо формувати список відповідних індикаторів, планувати пошук даних, визначати методи для тестування гіпотез, робити висновки. Відповідно, ми будемо відкидати чи не звертати увагу на інші індикатори та факти, які могли б стати у пригоді. Автори DT.UA суттєво звузили свій пошук і простір для аналітики, керуючись наперед заданими ідеями про те, що є важливим, а що ні.

“Кровотеча” в інших ЗМІ

В українських  ЗМІ вийшло понад 400 новин з посиланням на статтю ДТ або дані дослідежння. Більшість цитувань зосередились на негативі, наприклад,  ЗМІ у великій мірі акцентували увагу на тому, що кожен третій українець прагне мігрувати закордон. Доволі часто такі цитування ігнорували позитивні сигнали з оригінальної статті (наприклад, що більшість з тих, хто бажає мігрувати, також бажає повернутись). Той факт, що частина українців не засуджує заробітки в Росії, часто був поданий, ніби, українці готові виїхати туди на заробітки. Інколи, ЗМІ робили кричущі помилки в інтерпретації даних оригінальної статті «Кровотеча». Наприклад, за даними Noks Fishes, «24 Канал» та «Соцпортал» повідомили, що 55 відсотків молодих людей у віці 18-29 років, нібито, мають намір покинути Україну. У той час, коли в оригіналі говорилось зовсім інше. Насправді ж, в статті «Кровотеча» наводились  цифри, що 29 відсотків респондентів мають намір виїхати. І лише серед цієї групи респондентів половина є люди віком 18-29. Простіше кажучи, існує очевидна різниця між «більшість молодих людей в Україні прагне виїхати» та «серед тих українців, хто прагне виїхати, більшість є молодими людьми».

Авторка дослідження Noks Fishes Олеся Черниш робить правильні висновки:

1) українські медіа в меншій мірі зацікавлені в позитивних інформприводах; 2) посилання на авторитетне першоджерело (в даному випадку на КМІС) – це не панацея від власних помилок та хибних інтерпретацій.

Міжнародні та українські дослідження міграції звертають увагу на фактори, що виштовхують мігрантів з їхніх країн та притягують в інші країни (так звані push and pull factors). Часто ці фактори досліджуються за допомогою опитувань. Складно уявити інший спосіб отримати інформацію про соціальний капітал мігрантів. Тим не менш, автори  DT.UA зробили вибір на користь інших індикаторів для опитування, і це їхнє право. Але при всьому цьому в статті відсутній аналіз, власне, соціального капіталу – чинника, який був заявлений як найважливіший. Із 12 графіків у статті лише 1 демонструє дані, пов’язані з соціальним капіталом – а саме дані про активність громадян. Інші виміри соціального капіталу в дослідження не закладені. Більше того – ці дані викладені у простому описовому форматі без співставлення з іншими індикаторами. Відповідно, озвучена теза про те, що «навичка об’єднуватись» є вагомою причиною міграції, насправді, не перевірена на даних і сформована у відриві від іншої аналітики.

Це не єдиний приклад, коли автори статті виводили свої висновки не з соціологічних даних, а, скоріш, з власних уявлень про те, як влаштоване українське суспільство. Наприклад, автори DT.UA приділили особливу увагу факту, що велика кількість респондентів з Центру та Заходу (а не тільки Сходу та Півдня) допускають можливість працювати в Росії. Хоча соціологи давно акцентують увагу, що з точки зору цінностей, якими керуються українці, поділ на регіони не є значимим. Тож факт гомогенності за цим індикатором не мав би так дивувати чи бентежити підготовлених дослідників.

Проблема друга – відсутність контексту

Розуміти дані завжди дуже складно. Якщо ми дивимось в масив даних і бачимо, що 29 відсотків українців прагнуть виїхати – це багато чи мало? Соціальні науки та журналістика даних давно розробили прийоми, які допомагають в таких випадках. Гарним прийомом є пошук точки для порівняння. Хтось порівнює з минулими роками, хтось з іншими країнами, а хтось з ідеальним уявним майбутнім. Зрозуміло, що автори DT.UA опублікували унікальні і свіжі дані (за що їм велика подяка), тому порівняння з такими самими індикаторами в минулих роках чи в інших країнах неможливі. Тим не менш, контекст надавати необхідно. Інакше є ризик ввести і себе, і читача в оману.

Так, наприклад, можна подивитись, що в 2010-2015 роках Міжнародна організація з міграції на основі даних Інституту Ґеллапа провела оцінку глобального міграційного потенціалу. Як зазначили аналітики CEDOS: “це дослідження показало: в країнах з економічною кризою 30-40 відсотків охочих емігрувати – стандартна ситуація. Але це зовсім не означало, що всі ці люди справді їдуть. Тих, хто справді навіть хоча б дізнавалась інформацію про умови перебування в бажаних країнах проживання, було вже на рівні 10%. А тих, хто таки виїздив з цих країн, за даними МОМ, було не більше 1%. Дослідження КМІС, на яке посилається “Дзеркало тижня” – схоже за своєю побудовою. І в ньому на питання “Чи готові ви виїхати з України?” ствердно, ще й зазначивши, що роблять певні кроки для того, відповіло тільки 6,3% українців”.

Якщо повернутись до питань громадянської активності, то відкриті дані Інституту соціології НАНУ вказують на цікаву динаміку. Кількість респондентів, які не належали до жодної організації чи руху, впало з 87 відсотків в 2014 році до 82 відстотків в 2016 році. Так, з одного боку кількість неактивних громадян вражає, але динаміка надає зовсім іншу перспективу та підштовхує до більш оптимістичних висновків.

Також автори статті приділили велику увагу трудовій міграції в Росію, яка все ще виступає можливою опцією в головах українців, не зважаючи на гібридну війну. Як зазначили експерти з CEDOS, динаміка кількості українців, які їздили в Росію зменшилась. Цікаво, що серед можливих причин такого спаду є не стільки зростання національної свідомості українців, скільки спад економічного зростання та ускладнення регуляторних правил міграції в самій Росії. Автори «Кровотечі» могли б скористатись цією інформацією, щоб підсилити свою історію, але вони не використали цю можливість. Уникнення контексту та альтернативних даних не тільки заважає інтерпретації даних, але і суттєво звужує простір для аналітичного маневру чи переконливої бесіди з читачами.

Проблема третя – висновки без аналізу

Якщо уважно читати статтю «Кровотеча», то можна побачити, що аналітичний текст авторів йде паралельно з наведеними даними. Мова йде про саме аналітичний текст, який є не просто описом таблиць і графіків, а пропонує якусь інтерпретацію та висновки. Власне, де конкретно можна побачити, що саме відсутність «навичок об’єднуватися для досягнення спільних творчих цілей» є причиною міграції? Цього точно не можна побачити з єдиного графіку щодо активності громадян. Звісно, можна зробити багато спекуляцій на основі інших розподілів: про корупцію, вибори, віру в майбутнє. Але треба зробити аналітичний крок, який би пов’язав ці індикатори разом.

Відсутність аналітичного фокусу призводить до неузгодженостей. З одного боку автори наголошують важливість соціального капіталу, з іншого – приділяють суттєву увагу зовсім іншим індикаторам. Пишуть, що українських емігрантів немає ким замінити, але згадують, що «за кермом муніципальних автобусів у Львові — гості з Середньої Азії». Більше того, поради запрошеного експерта зовсім не прив’язані до отриманих даних і напряму торкаються економіки та державного управління (що є іншою паралельною історією). Таким чином, потенціал опитування не розкрився у повній мірі, адже навіть автори статті не змогли піти далі звичайного опису розподілів.  

Остання ремарка

Протягом останніх років соціологи та журналісти разом зробили чималі зусилля щодо вдосконалення стандартів публікацій соціологічних опитувань в ЗМІ. Соціологи та журналісти домовились, що варто бути прозорими та публікувати технічну інформацію про розмір вибірки, похибку, дату проведення опитування, формулювання запитань. Обидві сторони розуміють, що формальне дотримання цієї процедури є важливим інструментом уникнення маніпуляцій. Але дотримання цих процедур (так само як і посилання на авторитетне джерело) не може врятувати від хибного чи неякісного аналізу даних. Я міг би порадити журналістам, які працюють з соціологічними даними, використовувати ті самі прийоми, до яких звертаються самі ж соціологи.

Ці прийоми доволі прості, але вони можуть посилити фінальний аналітичний продукт. Кожен індикатор має бути обґрунтованим та пов’язаним з дослідницькою метою в тексті статті, кожна теза має підкріплюватись даними, необхідно завжди звертати увагу на контекст. З точки зору викладення матеріалу, корисно було б частіше звертатись до двомірних таблиць чи візуалізацій статистичних зв’язків між окремими індикаторами. Наостанок, я раджу уникати проявів сексизму в аналітичних статтях, утримуватись від згадування «струнких білявок», «жіночого цехового тепла» та перестати застосовувати епітети «майстровиті» та «чуйні та жалісливі» до чоловіків та жінок відповідно.

Головне зображення: depositphotos.com / Joyfull

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний