Правда починається з брехні. Як фактчек впливає на політиків



Правда в політиці – це оксюморон. Який сенс перевіряти слова політиків, якщо всім відомо, що вони брешуть? Таку тезу команда VoxCheck почула від декількох своїх читачів після запуску проекту  “Рейтинг маніпуляторів та брехунів” в середині грудня.

Якщо ви не чули про цей рейтинг, то ось його короткий зміст. Топ-3 брехуна – Юлія Тимошенко, Вадим Рабинович і Юрій Бойко. Топ-3 правдоруба – Володимир Гройсман, Петро Порошенко та Міхеїл Саакашвілі. У брехунів чиста правда тільки в одному випадку з 10. У правдорубів три брехні з десяти. Риторика головних брехунів – суцільний негатив, критика реформ і дуже багато маніпулювання фактами. Правдиві політики концентруються на позитиві і обходять незручні теми.

Як фактчекери прийшли до таких висновків? Зібрали всі фактологічні висловлювання (тобто статистику і дані) топ-20 політиків за два осінні місяці і перевірили їх разом з економістами з редакційної колегії VoxCheck.

Рейтинг маніпуляторів і брехунів сколихнув медіа-простір України. Новина про рейтинг вийшла в 70 українських ЗМІ та на кількох телеканалах і радіо; матеріал отримав 60 тисяч переглядів і більше 4000 репостів у Facebook.

Хтось погодився з висновками фактчекерів, хтось звинуватив в перемогофільстві і роботі на владу. Насправді, чому правдоруби і брехуни опинились на своїх місцях, VoxCheck детально  пояснив  на основі контент-аналізу: риторика політика багато в чому визначається його точкою сидіння. Представники влади – Порошенко, Гройсман, Садовий – брешуть мало, оскільки говорять в основному про позитив і рапортують про досягнення, тоді як про провали воліють замовчувати.

Тоді як опозиція активно критикує – і часто перегинає палицю з критикою. Не виключено, що поміняйся вони місцями у кабінетах влади, рейтинг б теж змінився.

Втім, були й інші претензії до рейтингу – всі вони зводилися до марності подібних проектів, мовляв, всі політики брехуни. Подібні коментарі змусили замислитись команду VoxCheck.

Чи правда, що всі політики брешуть і перевіряти їх немає сенсу?

“Брехня, на жаль, – звичний інструмент в наборі прийомів політика – незалежно від країни, партії, ідеології, – пише політолог Кость Бондаренков своїй колонці у “Апострофі”. – В Україні брешуть – свідомо чи несвідомо – практично всі, при цьому приблизно в рівній мірі. Як і в США. Як і в Німеччині чи Британії. Як і в Росії або в Польщі. І перебільшують. І маніпулюють. На те вона і політика, яка в білих рукавичках не робиться. Але ось робити рейтинги за розмірами носа наших Піноккіо додумається не кожен. Та ще й говорити про те, що президент і прем’єр у нас – майже еталони чесності”.

Схожу думку  висловив Юрій Романенко, шеф-редактор онлайн-ЗМІ “Хвиля”. Мовляв, яка користь від перевірки політиків, якщо всі вони одним миром мазані. Тим більше коли мова заходить про представників влади.

Насправді в США, наприклад, і ступінь неправдивості вимірюють, і звання Піноккіо року присвоюють.

І все ж таки автори згаданих колонок мають рацію: за великим рахунком політики брешуть скрізь. У нашому проекті правдоруби ж теж брехали, просто менше за інших. Тож: чим небезпечна брехня політиків і в чому роль фактчекерів?

Абстрагуємося від України і розглянемо західний досвід.

“В останні два роки в Америці спостерігається трагічне зростання кількості насильницьких злочинів”, – нещодавно заявив президент США Дональд Трамп. Журналісти видання The Hill відразу спростували  це висловлювання: насправді рівень вбивств у США падає, як і в цілому рівень злочинності.

Брехня Трампа і багатьох інших політиків не мала б великого значення, якби у неї не вірили мільйони американців. За даними нещодавнього дослідження Perils of Perception(Небезпеки сприйняття), кожен другий середньостатистичний американець вірить у те, що злочинність у країні зростає.

Дослідження стосується багатьох важливих питань – тероризму, іммігрантів, статевого виховання підлітків, вакцинації, споживання продуктів харчування  тощо.  У підсумку найбільш критично мисляча країна – це Швеція, а найлегковірніша – Південна Африка. Україна у дослідженні не брала участі.

Можливо, політики брешуть від незнання матчастини. Але скоріше – з бажання догодити електорату: зіграти на негативних емоціях і страху набагато простіше, ніж на позитиві чи складних змінах. Президентські вибори у США, Brexit і медіа-політика нашого північного сусіда – тому красномовні підтвердження.

Чим брехня політиків є небезпечною для України?

Останнє соціологічне опитування Центра Разумковащодо підтримки реформ українцями свідчить, що населення не підтримує найважливіші реформи цього року: пенсійну, медичну, земельну, судову. Проти них виступає понад 50% громадян України.

Все б нічого, якби українці й справді були проти змін. Насправді ж вони дуже навіть “за” – про що свідчить інше дослідженняЦентра економічної стратегії.

Чому люди суперечать самі собі? Схоже, що уряд і президент надто бідно комуніціюють суть реформ, а опозиція занадто активно бомбардує реформи критикою.

Виходить, хто як не політики винні у тому, що українці неправильно розуміють суть того, що відбувається? І чи потрібно перевіряти слова політиків і доносити правду до населення? Відповідь очевидна.

“Люди не довіряють політикам – тому перевіряти їх немає сенсу”

Цю думку висловив Юрій Романенко у своїй колонці. “Рівень недовіри до ключових інститутів держави становить мінус 60-70%, написав він у відповідь на рейтинг VoxCheck. – Дивно, що державні інститути, яким українці не довіряють найбільше, очолюють лідери, які, за версією Vox, мають найвищий рейтинг правдивих висловлювань. По суті Vox потрапив у пастку формального підходу, оскільки сам по собі аналіз цитат поза контекстом не має сенсу. Бо цифри статистики поза контекстом не дають правдивої картини”.

Насправді VoxCheck завжди перевіряє слова політиків у контексті. Але в частині недовіри людей до влади і політиків Романенко правий – це одна з найсерйозніших проблем в Україні. Наші співгромадяни взагалі мало кому вірять – тільки сім’ї, церкві, волонтерам та армії.

Проблема з довірою спостерігається мало не з початку незалежності України. Інститут соціології проводить дослідження  про довіру українців з 1992 року. Весь цей час індекс довіри парламенту і президенту були на рівні 2-2,5 з максимально можливих 5. Найвищі показники довіри президенту були в 2010 і 2014 роках, коли главою держави став Віктор Янукович, а потім – Петро Порошенко. Через рік-два каденції довіра до них знижувалася.

Яка роль фактчека в формуванні довіри? Найпряміша. Якщо політики стануть відповідальніше ставитися до своїх слів – і довіра до них підвищиться.

“Без оцінки виконаних обіцянок рейтинг правдивості політиків – неповний”

До завдань фактчека не входить перевірка обіцянок – залишимо цю функцію політологам і експертам. Та й як порівнювати виконання обіцянок опозиції і влади – які знаходяться в нерівних позиціях в частині можливостей і доступного ресурсу? Якщо політики будуть акуратні в своїх словах, то, можливо, вони будуть більш обережні й з обіцянками.

Підсумок: навіщо потрібен фактчек політиків?

Деякі читачі Рейтингу маніпуляторів і брехунів помилково вирішили, що цей проект – керівництво до дії. Мовляв, VoxCheck пропонує виборцям зробити вибір, за кого голосувати в 2019-му. Це не так. Мета фактчека – пропаганда критичного мислення, повторний огляд фактів і даних, озвучених політиками. Відносно конкретних політиків ми лише можемо прослухати всі їхні виступи, віджати з них воду, перевірити факти, проаналізувати конотацію мови. І розповісти, про що люблять говорити прем’єр, президент і колишній глава Одеської ОДА; в якому контексті вони правдиві, а на які теми брешуть, чого більше в їхній мові – позитиву чи негативу.

Таку роботу ми будемо проводити весь передвиборний 2018 рік. Саме для цього ми запустили краудфандінгову кампанію на Спільнокошті: для подальшого існування проекту необхідно 500 тис грн.

Ви дочитали цю колонку до кінця і підтримуєте ідею фактчека? Ми розраховуємо на вашу допомогу. Підтримати проект VoxCheck можна за посиланням.

Головне фото: depositphotos.com / vvoennyy


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний