Реальна політика. Як споживання домогосподарств залежить від монетарної політики центробанків

Споживчі витрати домогосподарств, які живуть від «зарплати до зарплати», сильно залежать від змін у їхніх трудових доходах, але не від процентних ставок в економіці. Як у таких умовах мають поводитися центральні банки?

depositphotos / VadimVasenin

Автор:

2018 року нагороду Central Banking Awards за найкраще економічне дослідження отримали Грег Каплан (Університет Чікаго), Бенджамін Молл та Джанлука Віоланте (обидва – Принстонський університет) за статтю*, опубліковану в журналі American Economic Review. Запропонована ними модель значно краще відтворює емпіричні факти впливу монетарної політики на споживання та дозволяє центральним банкам враховувати вплив своєї політики на нерівність доходів .  

Базові макроекономічні моделі часто критикують за те, що ці моделі базуються на єдиному, репрезентативному і зазвичай раціональному агенті, оскільки таке спрощення явно не відповідає реальності. У відповідь на таку критику дослідники останнім часом активно зосереджені на додаванні реалізму в моделювання поведінки економічних агентів.

У новокейнсіанських моделях з репрезентативним агентом (RANK – Representative Аgent New Keynesian) основний вплив монетарної політики на споживання відбувається через прямий ефект міжчасового заміщення. Підвищення ставок, збільшуючи вартість кредитів і доходність заощаджень, робить привабливішим майбутнє споживання порівняно з поточним. Отже, люди мають стимули заощаджувати, купуючи певні активи. Альтернативний непрямий вплив – через зміну наявного доходу, насамперед від праці, – є майже непомітним.

Однак на практиці таке уявлення про канали впливу процентних ставок на споживання слабко підтверджується даними. Пов’язано це насамперед із тим, що значна частина населення живе “від зарплати до зарплати”. Наприклад, деякі** домогосподарства не мають активів і тому не можуть змінювати свої заощадження у відповідь на зміни процентних ставок. У інших домогосподарств активи є виключно у формі нерухомості (у США традиційно з прив’язкою до 30-річних іпотечних кредитів), і вони так само не є чутливими до стимулів міжчасового заміщення.

Тому ціла низка емпіричних досліджень не знаходить центральної ролі міжчасового заміщення в механізмі впливу монетарної політики на споживчий попит. Як зазначає Каплан, центральні банки, як правило, у своїх комунікаціях більше покладаються на «старий кейнсіанський присмак»: нижчі ставки заохочують фірми брати позики, фірми виробляють більше товарів і наймають більше працівників, доходи останніх зростають, і це стимулює сукупний попит.

Саме ця невідповідність стандартної новокейнсіанської моделі з репрезентативним агентом  емпіричним фактам спонукала дослідження Каплана, Молла і Віоланте (надалі – КМВ). Вони розширюють стандартну модель, дозволяючи домогосподарствам володіти двома активами: ліквідними активами з низькою дохідністю та високодохідними неліквідними активами зі значними трансакційними витратами. Як зазначають автори: “Ця розширена модель спроможна відтворювати взаємозв’язки між заробітними платами, ліквідними активами і неліквідними активами, а також значну сукупну [граничну схильність до споживання] від малих надходжень”.

Стаття КМВ не є першою спробою впровадження гетерогенних, тобто різнорідних, агентів у новокейнсіанську теорію, яка є основою сучасних макроекономічних моделей. Однак, автори використовують інноваційний підхід, який дозволяє розглянути наслідки монетарних рішень через призму нерівності населення.

За їхніми оцінками близько 10% населення США не мають активів, щоб дозволити собі витрачати більше за їхні щомісячні заробітки. Ще 20% мають тільки неліквідні активи, як, наприклад, будинок, але не володіють іншими видами багатства, і поводять себе так само, як і населення без активів. Новокейнсіанська модель з гетерогенними агентами (HANK) відтворює цю реальність.

Найважливіший результат цієї моделі: прямий ефект міжчасового заміщення невеликий, але непрямі ефекти через зміни наявного доходу можуть бути значними. Досягається це через введення в модель значної частки (30%) бідних та багатих домогосподарств, що споживають повністю свої щомісячні заробітки, відповідно до емпіричних даних. Споживчі витрати таких домогосподарств активно реагують на зміни у трудових доходах, але не на процентні ставки. Відповідно, ця модель виводить на першу роль непрямий канал впливу монетарної політики на споживання, що змінює базове представлення функціонування монетарного трансмісійного механізму.

Підхід з двома видами активів є ключовою відмінністю між роботою КМВ та попередніми дослідженнями. В останніх моделі орієнтувалися лише на ліквідні активи, ігноруючи, як результат, 95% багатства в економіці США.

Однією з важливих особливостей роботи КМВ є акцент на нерівність. Нерівність багатства та доходів є фокусом політичних дебатів останнім часом. Тому механізм впровадження гетерогенних агентів із різним розміром багатства допомагає реабілітувати економічні моделі, які часто вважаються відокремленими від реальних проблем. Той факт, що дії центрального банку перерозподіляють доходи і багатство, є важливим для людей, і, можливо, він має набути більшої ваги під час прийняття рішень центральними банками.

Традиційно цьому аспекту монетарних рішень не приділялося багато уваги через відносно низькі ефекти перерозподілу від зміни процентних ставок порівняно з ефектами від бюджетної політики. Однак останнім часом зростаюча увага до надзвичайно високої нерівності в США, Європі та інших країнах змушує центральні банки змінювати свій спосіб мислення і дії.

Каплан, Молл і Віоланте надають інструментарій для реалістичного моделювання ефектів монетарної політики з урахуванням цих незручних аспектів нерівномірності і наявності різних груп економічних агентів. Звичайно, як визнають автори, модель має потенціал до вдосконалення, наприклад через додавання банківського сектора, і деякі дослідники вже працюють над цим. У той же час, автори вже зробили важливий внесок, який може допомогти центральним банкам зберегти свої позиції в сучасній економіці.

В Україні питання нерівномірного розподілу активів між домогосподарствами також дуже важливе. Саме тому ключова ідея статті КМВ про те, що монетарна трансмісія відбувається не через вибір домогосподарств між поточним споживанням і заощадженнями, а насамперед через непрямий вплив на їхні доходи, має  знайти своє відображення і в дослідженнях, і макроекономічних моделях вітчизняного трансмісійного механізму.

HANK – Heterogenous Agents New Keynesian [model]

** Теоретично, у разі падіння ставок домогосподарство може перекредитувати іпотеку, але на практиці це достатньо дорого через трансакційні витрати. Це одне із припущень описуваної статті.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний