Рецензія С. Алексашенка на проект VoxUkraine “Погані рішення: як створити найбіднішу країну Європи”

Про українську економічну політику, фіксальні навантаження і олігархів

Автор:

Про економічну політику, часом, розповідати складно: лише деякі рішення дають моментальний ефект, зазвичай від рішення до результату проходять місяці і роки; завжди хочеться коментувати те, що сказане політиками чи вирішено урядом сьогодні і не озиратися назад, не передумувати те, що залишилося позаду. Однак це потрібно робити!

Чудова ідея VoxUkraine – спробувати розповісти про помилки в економічній політиці доступною мовою! Тим паче, що таких помилок на 25-річному шляху незалежної України було багато, були й великі, й дрібні, ті, які вдалося здолати, і ті, що досі тягнуть економіку країни донизу.

Про економічну політику, часом, розповідати складно: лише деякі рішення дають моментальний ефект, зазвичай від рішення до результату проходять місяці і роки; завжди хочеться коментувати те, що сказане політиками чи вирішено урядом сьогодні і не озиратися назад, не передумувати те, що залишилося позаду. Однак це потрібно робити! Хоча б для того, щоб нагадувати політикам про їхні помилки або стереотипи, а населенню – про те, чому українська економіка почувається не так впевнено, як, скажімо, польська.

І тут зазначу перше, чого на мій погляд не вистачає – порівняння з іншими країнами, які пройшли той самий шлях, але набагато швидше. Наприклад, з Польщею, Словаччиною, Латвією, Росією.

30 років тому економіки всіх цих країн перебували в схожому з Україною стані, а сьогодні? Небо і земля. І, безумовно, успіхи Польщі, Словаччини або Латвії в значній мірі пов’язані з тим, що на ті ж самі питання вони давали чіткі відповіді багато років назад. Якби можна було накласти на часовий графік ці рішення і одночасно показати темпи зростання економік – думаю, це додало б привабливості і пізнавальності [статті – прим. ред.].

Друге, на чому хочеться зупинитись, це на тому, що політичні рішення – це завжди рішення конкретних людей, конкретних політиків. Українська політична палітра різноманітна, але багато гравців продовжують займати місця в партері й досі. Я думаю, що (так само, як це частково зроблено в розділі про ринок землі) розповідь про те, хто з політиків стояв за тим чи іншим рішенням, була б корисною. Країна повинна знати своїх героїв і цінувати їх по заслугах!

Третє зауваження стосується “нерівноваженості” розділів. Частина з них (регулювання цін і експорту, приватизація, СЕЗи) залишилися в далекому минулому, хоча і зіграли важливу й, на жаль, негативну) роль на певних етапах історії. Але зубну пасту не можна загнати назад до тюбика, а історія не знає умовного способу. СЕЗ залишилися позаду, і чи потрібно на них сьогодні витрачати час і увагу? Так, приватизація була несправедливою і малоефективною, але первинний розподіл власності рідко буває ефективним і, гадаю, проблеми сьогоднішньої української економіки та ефективності бізнесу набагато більше пов’язані з неефективністю і корумпованістю держави, ніж з тим, як була проведена приватизація 20 років тому.

Зате поза зоною уваги залишилася, як мінімум, пара тем, які грали і продовжують відігравати вагому роль і сьогодні. Перша – це шалено високий рівень фіскального навантаження і соціальних пільг: країна, що знаходиться на рівні розвитку, співставному з Україною, просто не може дозволити собі перерозподіляти через бюджет половину ВВП при тому, що істотна частина економіки живе в «сірій» зоні і не сплачує податків. У підсумку, або «білий» бізнес душиться податками, або кредити НБУ стають єдиним виходом із ситуації. Тема фіскального навантаження неминуче пов’язана з рівнем соціальних виплат – показником, за яким Україна перебуває на одному з перших місць на всьому східноєвропейському просторі. Як так вийшло, що кількість соціальних виплат лише зростала і підсумкове навантаження на бюджетну систему перевищило всі розумні межі? Із задоволенням би прочитав цю історію.

Друга тема дуже болюча: олігархи, влада і великий бізнес. Багато рішень в частині економічної політики, які ми розцінюємо як помилки, були вигідні тим чи іншим конкретним бізнесменам. Тому вони і проштовхувалися. Багато українських олігархів виросли на тому, що я називаю «схемою Березовського» – коли величезні статки виникали за рахунок того, що держава або давала покерувати своєю власністю, або давала унікальні пільги і дотації тим чи іншим підприємцям.

І останнє. Багато з тих помилок в політиці, про які йде мова, ще не виправлені остаточно; робота над ними триває. І якщо у авторів проекту є енергія і бажання, то було б цікаво спостерігати, які позиції з цих питань будуть мати в майбутньому ключові фігури української політики.

Проект “Погані Рішення: Як створити найбіднішу країну Європи” можна прочитати за посиланням.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний