Шість міфів про українську ГТС. VoxCheck заяв Юлії Тимошенко

Лідер «Батьківщини» представляє передачу ГТС в іноземне керування ледве не як її продаж та втрату Україною стратегічного об’єкту. В реальності це не так

Автор:

Українська ГТС вже давно стала великим геополітичним питанням. Росія не приховує, що хотіла б позбутися України у поставках газу до Європи за будь-якої ціни. Результат – будування газопроводів Північний потік 1 та 2. Що може зробити Україна? Приєднатися до  Енергетичного співтовариства та створити консорціум разом з однією з великих західних компаній з управління нашою ГТС. 

Тобто у європейців, які теж хочуть зберегти свій транзит, у майбутньому буде два варіанти. Або прийняти пропозицію Росії та перейти на закупівлю газу через альтернативні канали постачання (Північний потік) – який Москва позиціонує як більш надійний порівняно з українським. Або об’єднатися з Україною та стати учасником з управління однієї з великих ГТС.

Одна з вимог приєднання України до європейського газового ринку – це анбандлінг або відокремлення діяльності з транспортування природного газу від видобутку і постачання природного газу та електроенергії від Нафтогазу (у попередній версії тексту стверджувалося, що анбандлінг – це розділення НАК «Нафтогаз» на окремі компанії за напрямками діяльності). На європейському ринку газу одна компанія не має права займатись одночасно і видобутком, і транспортуванням газу. Тому незабаром «Нафтогаз» має позбутися одного з головних українських стратегічних активів – газотранспортної системи.

У плані реструктризації зазначалося, що передача майнового комплексу до керуючої компанії має відбутися після вирішення справи «Нафтогаз – Газпром» у Стокгольмі. Справа закрита – отже відокремлення ГТС від Нафтогазу може відбутися. У зв’язку з чим почали лунати заяви про те, що таким чином Україна проводить приватизацію своєї ГТС – тобто просто віддає один з головних активів, та ще й безкоштовно. (Насправді суд у Стокгольмі не виніс рішення щодо права Нафтогазу передати функцію оператора від Укртрансгазу до іншої компанії. Тому до кінця контракту 2019 року цю передачу неможливо буде зробити без згоди Газпрому). 

VoxCheck відібрав один із найсильніших виступів на цю тему – Юлії Тимошенко у Верховній Раді 20 березня 2018, а також перевірив одну з тез її законопроекту Щодо захисту національних інтересів в управлінні та власності Єдиної газотранспортної системи України. Ці тези виявилися тими міфами навколо відокремлення ГТС, які часто згадують й інші політики.

Міф №1. ГТС таємно віддають якимось іноземцям

Маніпуляція

«Саме зараз за спиною парламенту відбувається процес передачі в управління самої вагомої цінності країни – газотранспортної системи».

Згідно з Законом «Про ринок природного газу», умови конкурсу з визначення партнерів ГТС розробляє та затверджує Кабінет Міністрів. Роль Верховної Ради – затвердити результати цього конкурсу та остаточно схвалити рішення про визначення партнерів ГТС.

Іншими словами, парламент і не має бути залученим до проведення конкурсу, він затверджує його результати. Так само, як і з іншими конкурсами, включно з приватизацією та призначенням директорів – це не компетенція парламенту. Заходами з передачі ГТС в управління займається робоча група на чолі з віце-прем’єром Володимиром Кістіоном.  

До речі, закон про ринок газу приймали парламентарі, в тому числі за закон практично одностайно голосувала і фракція Батьківщини (але Юлія Тимошенко була відсутня).

Маніпуляція

«49% віддається невідомим іноземним компаніям»

У законі «Про ринок природного газу» прописали, що до 49% корпоративних прав ГТС може передаватись в управління іноземній компанії. Але не будь якій. Компанія має бути або зі США, або з Енергетичного співтовариства і мати відповідний досвід управління газотранспортними системами.

Та важливіше, що іноземна компанія здійснюватиме лише управління і користування ГТС. У такої компанії не буде права самостійно схвалювати передачу ГТС у заставу, виводити з експлуатації, ліквідовувати чи консервувати частину майна і т.д. Майновий комплекс ГТС – грубо кажучи труба – залишиться у власності держави.     

Навіщо взагалі надавати іноземцям доступ до управління ГТС?

Це робиться для того, щоб:

  • забезпечити навантаження ГТС після того, як контракт України на транзит газу з Росією закінчиться у 2019 році. Ставши співуправляючим української ГТС, Європа автоматично стає зацікавленою стороною у продовженні поставок газу з Росії через Україну. Так, наприклад, вважає голова представництва ЄС в Україні Хьюг Мінгареллі;
  • усунути монопольне становище НАК «Нафтогаз» на ринку природного газу та імплементувати Європейські директиви;
  • мінімізувати корупцію та запровадити прозоре й ефективне функціонування системи;
  • отримати зарубіжний досвід та міжнародні корпоративні стандарти з управління ГТС.

Міф №2. Передача ГТС – це безкоштовний продаж

Маніпуляція

«Передача в управління – це приватизація без грошей! Це позбавлення нації права управляти своїм майном і отримувати доходи».

Передача в управління – це не приватизація. Так, Господарський кодекс (ст 167) визначає передачу корпоративних прав як право особи, якій ці права передаються, на участь в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та іншого (докладніше Про управління обєктами державної власності).

У Плані реструктуризації Нафтогазу окремо зазначено, що передача в управління відбувається без приватизації. Основні фонди Нафтогазу (фактично газові труби і ПСГ) залишаються у державній власності. Іноземна компанія, що буде здійснювати управління, матиме обмежені права: не матиме права самостійно приймати рішення про передачу ГТС в заставу, виводити з експлуатації, ліквідувати чи консервувати частину майна і т.д. Компанія буде отримувати доходи, так само, як і держава.

Міф №3. Українська ГТС коштує сотні мільярдів доларів

Маніпуляція

«Вартість побудови такої ГТС становить 300 млрд євро, що дорівнює ВВП України за три роки»

Щоб побудувати нову ГТС в Україні, треба приблизно 280-325 млрд євро (або $350-400 млрд) – це розрахунки Інституту енергетичних стратегій. Але вже існуюча ГТС коштує в рази менше. Через амортизацію та значний знос основних засобів продаж ГТС не зможе принести такої суми. Більш реальна сума – $30-40 млрд (дані також Інституту енергетичних стратегій).  

До речі, ВВП України за три останні роки становив близько 266 млрд євро, а не 300 млрд євро.

Міф №4. Росія захопить контроль над ГТС

Маніпуляція

«Не зважаючи на те, що сьогодні в українському законодавстві містяться норми, які дозволяють бути партнером ГТС лише компаніям з ЄС або США, немає жодної гарантії, що надалі контроль над українською ГТС не перейде до російського «Газпрому» або афілійованих з ним структур»

Згідно з законом «Про ринок природного газу» контроль над Партнером ГТС не здійснює жодна особа з держави, яка не є стороною Енергетичного Співтовариства чи США. Серед членів Енергетичного співтовариства Росії немає. Більше того, це не лише норми в законодавстві, але й фактичний стан справ. Наразі Україна вже отримала пропозиції від 10 компаній з європейських країн.

Компанії, від яких Україна отримала пропозиції

Назва компанії Країна походження Рік заснування Оборот, млн євро Прибуток, млн євро
Eustream Словаччина 1972 760 (2016) 387 (2016)
Snam Італія 1941 2533 (2017) 940 (2017)
Gazunie Нідерланди 1963 1241 (2017) 370 (2017)
GRTgaz Франція 2005 1993 (2016) 384 (2016)
GAZsystem Польща 2004 481 (2015) 115 (2015)
Desfa Греція 2007 268 (2017) 85 (2017)
Reganosa Іспанія 1999 58  (2016) 15 (2016)
Verbunddnelz Gaz AG Німеччина 1990 1030 (2017) 71 (2017)
Fluxys Бельгія 2001 1027 (2016) 118 (2016)
Transgaz Румунія 2000 1748 (2017) 602 (2017)

Якщо ж говорити про можливість опосередкованого впливу Росії на ці компанії, то хоч і не можна на 100% виключати таку ймовірність, але відповідальність за це нестимуть також і депутати. Адже це вони відповідно до законодавства мають затвердити остаточний список партнерів ГТС.

Міф №5. Після Стокгольмського арбітражу ГТС буде приносити Україні $3 млрд щорічно

Маніпуляція

«Після рішення Стокгольмського арбітражу ГТС має приносити Україні майже 3 млрд доларів доходу на рік – це стільки, скільки витрачається на оборону України! <…> (А передача ГТС) означає, що 3 мільярди доларів більше не буде доходом, яким розпоряджається держава»

Рішення Стокгольмського арбітражного суду по справі «Нафтогаз-Газпром» не стосується щорічного доходу від транспортування газу. Рішення передбачає одноразову виплату Газпромом $2,56 млрд компенсації за порушення зобов’язань щодо обсягів транзиту в минулому. Ще $500 млн Нафтогаз зекономить від зниження контрактної ціни на закупівлю газу на 2018-2019 роки і заплатить на $1,8 млрд менше за газ, придбаний у 2014 та 2015 роках.

Щодо доходів ГТС, то, за словами голови Нафтогазу Андрія Коболєва, вони справді  2017 року можуть скласти близько $3 млрд. При цьому оборонний бюджет України минулого року теж був на рівні $3 млрд (89 млрд грн за курсом 29,3 грн/дол). Але знову ж таки: одноразова плата за арбітражем не стосується щорічного доходу від ГТС. Дохід від транзиту газу українською ГТС у 2012-2013 рр становив близько $4 млрд на рік, а в 2014-2016 рр – близько $2 млрд. на рік.

Якщо ГТС буде передана компанії з управління, то Україна і надалі отримуватиме дохід від транзиту газу, але в меншому обсязі – частина цього доходу буде виплачена як дивіденди керуючій компанії (до 49%). Водночас сам дохід може бути більшим, якщо керуюча компанія наростить прибутки від ГТС, зробивши її більш ефективною.

Міф №6. ГТС відбирають у держави попри відповідний закон

Маніпуляція

«У 2007 році депутати цього залу заборонили маніпуляції з ГТС 430 голосами. Одноголосно! Парламент знав, що це відповідальність перед народом і зробив все, щоб не допустити таких речей. Я прошу вас не дати можливості забрати в України найціннішу власність»

Такий закон справді ухвалили 2007 року. Називається «Про трубопровідний транспорт». Ним заборонялося відчужувати право власності на основні фонди ГТС.

Але зараз цього і не відбувається: ГТС залишається у власності держави. Йдеться про входження в капітал керуючої компанії ГТС. Про необхідність відокремлення ГТС від Нафтогазу ми писали вище.

Головне фото: depositphotos.com / palinchak

VoxCheck — це незалежний фактчек-проект, який фінансується міжнародними донорськими організаціями (National Endowment for Democracy, PACT та ін.), а також за кошти сотень українських доброчинців.

З березня 2018 року VoxCheсk є підписантом Кодексу етики Міжнародної мережі фактчекерів інституту Poynter.

Хочете, щоб VoxCheck перевірив політика? Напишіть нам!

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний