Слово і діло. Аналіз передвиборчої програми Юлії Тимошенко

Що Тимошенко каже про демократизацію, боротьбу з олігархами, тарифи та зовнішню політику і наскільки її обіцянки реально втілити

Юлія Тимошенко

depositphotos / andrei310

Автор:

Юлія Тимошенко стала першою серед усіх потенційних кандидатів, хто розпочав свою президентську кампанію. Згідно з оцінками різних українських громадських організацій, вона вже витратила на неї більше за інших. Однак Тимошенко є лідером більшості передвиборчих рейтингів і має хороші шанси перемогти в другому турі президентських виборів, який відбудеться у третію неділю квітня.

Результати референдуму з Брекзіту й виборів президента США 2016 року змушують нас обережно ставитися до передбачувальних можливостей соціологічних опитувань. Однак, оскільки Тимошенко посідає високе місце у президентських рейтингах, важливо проаналізувати шість ключових сфер її передвиборчої програми аби зрозуміти, яку політику вона впроваджуватиме, якщо її оберуть главою держави. До цих сфер належать:

  1. Прихильність до демократизації України.
  2. Обмеження впливу олігархів.
  3. Зниження цін на газ і комунальні послуги.
  4. Підтримка інших реформ, погоджених із МВФ.
  5. Продовження однополярної чи повернення до мультивекторної зовнішньої політики.
  6. Відновлення Будапештського меморандуму й залучення до нього Китаю.

По-перше, є побоювання, що Тимошенко – як і популісти США, Польщі, Угорщини та інших країн – не має прихильності до демократичної системи.

У 2008-2009 роках Тимошенко і колишній президент, а на той час лідер «Партії регіонів», Віктор Янукович вели переговори щодо створення коаліції, яка б внесла зміни до Конституції, щоб обирати президента в парламенті й продовжити термін роботи парламенту, тим самим надавши можливість домінуючим партіям Тимошенко й Януковича довше залишатися в парламенті й керувати країною.

Побоювання її спроб сконцентрувати владу відображається в обговоренні її пропозицій щодо конституційних змін. В аналітичній статті Ростислава Аверчука для VoxUkraine ідеться:

«На пострадянському просторі справді спостерігається схильність до зосередження влади у президентських системах із переходом до автократії та пригніченням розвитку парламенту і політичних партій. Проте запропонована Тимошенко «канцлерська» система, ймовірно, зосередить владу набагато сильніше, ніж це, принаймні формально, можливо у будь-якій президентській системі. Зрештою, лідер партії, що матиме гарантовану більшість у парламенті, фактично стає народно обраним головою держави – і не існуватиме жодного іншого сильного центру політичної влади, який би ефективно перевірив її повноваження».

Аналітик VoxUkraine продовжує: «В результаті, якщо ідеї Тимошенко будуть реалізовані, політична влада може не поступатись за концентрацією «суперпрезидентським» системам Білорусі, Казахстану та Росії. На противагу аргументам Тимошенко, цій конкретній системі беззаперечно бракуватиме стримувань та противаг».

По-друге, хоча майже всі українські партії (навіть комуністи й націоналісти) традиційно отримують фінансування від олігархів, під час виборів усі вони виголошують антиолігархічні гасла. Навіть Петро Порошенко говорив про «деолігархізацію». У перших розділах свого «Нового курсу» Тимошенко неодноразово звинувачує «кланові олігархічні системи» у створенні економічних проблем в Україні. Проте «олігархічні системи» ледве згадуються у розділі, в якому мали б надаватися рішення цих проблем.

Враховуючи важливу роль, яку «Новий курс» приписує впливу олігархів, дуже дивує відсутність будь-якого докладного обговорення шляхів вирішення цієї проблеми. Навіть якщо ми залишимо цю критику осторонь і припустимо, що вирішення проблеми неявно включені у запропоновані дії, детальніший розгляд програми розкриває той факт, що Тимошенко не пропонує чітких кроків, які б знизили вплив олігархів у країні.

Заради того, щоб олігархічна система змінилася на соціально-орієнтовану ринкову економіку, яку підтримує «Новий курс» Тимошенко, повинна бути впроваджена перехідна фаза. Будь-які реформи, спрямовані на обмеження ролі олігархів, у цій фазі, ймовірно, зустрінуть жорсткий опір з їхнього боку. Тимошенко уникає відверто обговорювати необхідних заходів і контрзаходів у боротьбі із олігархами як у «Новому курсі», такі в публічних заявах. Це знижує довіру до її обіцянок.

По-третє, на відомих білбордах Тимошенко обіцяє знизити ціну на газ і комунальні тарифи вдвічі. Зрозуміло, що високі тарифи, низькі зарплати та пенсії й інфляція становлять для виборців другу за значущістю проблему після війни на Сході України. «Ми знизимо ціну на газ удвічі, і це рішення стане першим кроком нового президента. Відповідно, так само буде знижено тариф на теплопостачання і гарячу воду, що буде означати суттєве зниження видатків населення на комунальні послуги», – сказала Тимошенко в ефірі програми «Право на владу» на телеканалі «1+1». Проте, ця сфера перебуває в компетенції уряду, а не президента, тому, якщо її оберуть, Тимошенко не зможе виконати цю обіцянку (хіба що їй вдасться успішно впровадити зміни до Конституції).

Навіть якщо припустити, що Тимошенко здатна впливати на ціни на газ (або через зміну її конституційної ролі, або через створення парламентської коаліції), вона пропонує лише один спосіб реалізації цієї передвиборчої обіцянки. А саме – за рахунок збільшення обсягу внутрішнього видобутку газу й подальшого продажу його населенню за нижчою ціною. Однак вона не пояснює, як уряд збирається змусити приватні компанії продавати власний газ за ціною, нижчою за ринкову. Державна компанія «Укргазвидобування» могла б збільшити видобуток газу, але якщо вона продаватиме його зі знижкою, це виглядатиме як недобросовісна конкуренція в очах приватних компаній із видобутку газу. Іншим способом зниження вартості комунальних послуг може стати збільшення державних субсидій «Нафтогазу». МВФ та інші МФУ будуть дуже критично ставитися до цих кроків, оскільки це стане поверненням до ситуації 2013 року, і це буде коштувати державі набагато більше, ніж субсидії, якими зараз забезпечуються бідні домогосподарства.

Хоча зниження ціни на газ і комунальні тарифи є однією з ключових обіцянок передвиборчої кампанії Тимошенко, невідомо, як вона збирається її виконувати.

По-четверте, фракція партії Тимошенко «Батьківщина» найгірше підтримує реформи серед усіх п’яти проєвропейських парламентських фракцій.

Сама Тимошенко посідає 330 місце з 423 серед депутатів за балом підтримки реформ. «Батьківщина» разом із «Опозиційним блоком» і «Радикальною партією» продемонстрували найнижчий рівень підтримки реформи децентралізації – однієї з найважливіших реформ, що впроваджується з 2014 року.

Чи посилить Тимошенко свою реформаторську позицію в разі обрання?

Критикуючи умови МВФ, Тимошенко та її партія «Батьківщина» підтримують членство України в ЄС. Однак США і ЄС пропонують фінансову допомогу країні тільки після того, як вона домовиться про співпрацю з МВФ, тому критика однієї організації й підтримка іншої з вуст Тимошенко суперечать одна одній. З 2014 року ЄС надав Україні мільярди євро у вигляді кредитів і грантів, а минулого року виділив 600 млн євро для підтримки макроекономічної стабільності в країні. МВФ погодив виділення пакету допомоги Україні обсягом у 3,9 млрд доларів наприкінці 2018 року.

Її риторика, спрямована проти МВФ, доповнюється ізоляціоністськими заявами. Тимошенко заявила, що «Україні слід покладатись виключно на власні сили, а не на поради ззовні».

Водночас ізоляціонізм і закритість до порад іззовні прямо суперечать задекларованим цілям Тимошенко й «Батьківщини» щодо приєднання до НАТО і ЄС. Протягом процесу приєднання до цих міжнародних організацій потенційний член повинен провести детальні реформи і дозволити Брюсселю висувати жорсткі вимоги для впровадження змін і реформ у внутрішніх справах країни-заявника.

Суперечливі заяви Тимошенко, безумовно, викликають питання до її зовнішньополітичної стратегії.

Шосте питання стосується пропозиції Тимошенко залучити Китай до переговорного процесу із врегулювання конфлікту на Донбасі, що спричинила неабияке занепокоєння під час її візиту до Вашингтона у грудні минулого року. Китай, який непохитно захищає власні територіальні права на Сіньцзян, Тибет і Тайвань, у питанні Криму підтримав Росію. Залучення Китаю до переговорів – частина програми Тимошенко з відновлення та розширення дії Будапештського меморандуму 1994 року з метою досягнення миру на Донбасі. Однак, як я вже писав раніше, запропонована Тимошенко формула «Будапешт плюс» зовсім нереалістична.

Навіщо Тимошенко просуває ідею долучити до переговорів Китай – країну, яка в ООН завжди або голосує в унісон із Росією або утримується, однак із 2014 року жодного разу не підтримала Україну й не засудила російську військову агресію?

Тимошенко – не єдина кандидатка на виборах президента України із привабливими обіцянками й суперечливими позиціями. Однак саме вона наразі посідає одну з провідних позицій у рейтингу президентських кандидатів, маючи добрі шанси на перемогу, тому нам слід вивчити її пропозиції ще до дня виборів.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний