Аукціон для Кожного: Чи Треба Українцям Обирати між Економічним Зростанням і Справедливістю

Лекція Тимофія Милованова на семінарі “Мікроекономіка від перших осіб: фірми, ринки та державне регулювання” (24 квітня 2016р.)

Автор:

У своїй лекції Тимофій Милованов розглядає категорії суспільної справедливості та ефективного розподілу ресурсів. В українській традиції ці категорії майже ніколи не сумісні. Однак, на думку Милованова це помилковий підхід: можливі ситуації “win-win”, коли зростають як ефективність, так і справедливість. Однією з таких ситуацій є розподіл прав власності за допомогою аукціонів (порівняно з іншими видами розподілу).

Найважливіше питання економіки – “Як найкраще розподілити обмежені ресурси та блага?” (ключове слово тут “обмежені”). Ще одне важливе питання – “Як найкраще примножити наявні ресурси та блага?” Ця лекція присвячена більше першому питанню.

Тут-таки виникає супутнє питання – “що таке найкраще?” Це поняття економісти розуміють дуже специфічним чином. Зазвичай, ми кажемо, що ресурс розподілений найкраще, коли він розподілений ефективно за принципом Парето. Принцип Парето означає, що неможливо розподілити ресурс таким чином, щоб комусь стало краще, але при цьому нікому не стало гірше. Тобто коли ми кажемо про те, що краще було б підняти зарплати вчителям чи пенсії і знизити корупцію, це не є ефективність за Парето. Тому що це означає відібрати гроші від олігархів і передати їх учителям.

Економісти часто концентруються на ефективності за Парето, простіше кажучи, вони шукають ситуації «win-win», коли всі економічні агенти виграють або принаймні нічого не втрачають. Ми намагаємось думати про реформи таким чином, щоб стало краще всім людям, всім хто є в Україні. Не йдеться про те, щоб комусь стало краще, а комусь гірше, не йдеться про справедливість на кшталт “відібрати гроші від олігархів та повернути їх в економіку”. Йдеться про те, щоб усім стало краще.

Більшість людей із цим не погоджуються, більшість людей уважають, що головним критерієм є справедливість. Цей погляд відрізняється від типового погляду економіста, і через це дуже часто трапляються непорозуміння. Наприклад, розглянемо підняття тарифів. Економісти не намагаються підняти тарифи для того, щоб учителям стало жити гірше. Економісти намагаються підняти тарифи та надати субсидії, щоб субсидії гарантували, що ті люди, які постраждають від зростання тарифів, були захищені, а ті люди, котрі можуть собі це дозволити, заплатили більше, і в нас би знизився дефіцит бюджету, знизилась енергетична залежність від Росії. В результаті непрямо можуть виграти навіть ті люди, які фактично будуть сплачувати більшу ціну за газ.

Таким чином, за можливістю, ми намагаємось побудувати ситуацію, коли буде покращення для всіх. Але для більшості людей це не так, люди не шукають «win-win», особливо в Україні.

Поки я готувався до лекції, я спробував на Fаcebook протестувати українську аудиторію. Нещодавно призначили нових голів «Укрзалізниці» та «Укрпошти», які отримуватимуть дуже високі зарплати. Я не розумію, чому деякі українці проти великих зарплат. Я написав ось такий пост:

myl_post

Якщо ви подивитесь на цей пост, він написаний з точки зору «win-win», (хоча це, можливо, й не очевидно). Як економіст, я думаю про призначення нового керівника таким чином. Якщо в мене є топовий менеджер і він мені коштує $1 000 000, але приносить прибутку на $2 000 000, то це «win-win». Я його візьму на роботу, платитиму йому один мільйон доларів, проте підприємство заробить додатковий мільйон, з якого будуть сплачені податки, які підуть зокрема на зарплату вчителям.

А погляд не економіста (і він теж має право на існування) буде таким:

myl_post_2

Тобто тут ідея така: якщо в армії платять мало, то і менеджерам мають платити мало. І це дуже серйозне питання, це насправді принципове питання, на яке немає простої відповіді.

Неможливо відповісти, чому, наприклад, керівник державної компанії вимагає західну зарплату, коли є люди, які також можуть отримувати західні зарплати, але вони вирішили піти до армії та захищати Україну. Чому, якщо солдат отримує 7 000грн. і може загинути, інша людина має отримувати $1 000 000, коли вона буде працювати керівником державної компанії?

В мене немає чесної, справедливої відповіді на це питання, і тому я вважаю, що економічна ефективність може бути несумісна зі справедливістю. Якщо ми хочемо, щоб працювали ефективні менеджери, можливо, ми маємо їм платити багато. Це породжує несправедливість. Це особливо помітно у країні з високою нерівністю доходів.

Чому сьогодні солдатам платять 7 000-10 000 грн? – Тому що вони дійсно йдуть за ідею, але ще й тому, що в Україні дуже низькі зарплати.

Але якщо ми хочемо залучити західного топ-менеджера, йому потрібно платити західну зарплату плюс премію за ризик, пов’язаний із загальною ситуацією в Україні.

myl_post_3

Подивитися повну версію презентації можна тут: presentation Mylovanov

Тому справедливість не можна шукати, якщо ми хочемо досягнути економічної ефективності. Це наша трагедія, бо рівність собі може дозволити тільки багата країна; якщо країна бідна, то люди, які не можуть себе захистити, будуть бідні. Отже, в Україні справедливість досить часто буде несумісна з ефективністю. І ми маємо вирішити, чи ми будемо боротись за справедливість чи за економічне зростання – на жаль, ці речі досить часто конфліктують.

Втім, можливо переозначити справедливість і спробувати знайти ситуацію «win-win» у конфлікті між справедливістю та економічною ефективністю.

Отже, спробуємо переписати поняття справедливості так, щоб вона не конфліктувала в умовах України з економічним зростанням і з високими зарплатами людей на окремих позиціях. Перш за все, більша ефективність означає, що буде більше економічних благ та податкових надходжень у бюджеті – отже, буде більше можливостей для підвищення рівня соціального захисту, більш рівного розподілу благ. Справедливість має полягати в тому, що є економічне зростання, і результати цього зростання ідуть до людей – зокрема, на зарплати в армії. Якщо ми хочемо платити в армії справді достойні зарплати, ми повинні мати сильну економіку.

Якщо «Укрзалізниця» чи «Укрпошта» будуть прибуткові компанії, то ці прибутки можна бути спрямувати на те, щоб платити гідну заробітну плату бюджетникам, і в цьому є справедливість.

Але більш концептуальний підхід до справедливості може бути в тому, що не кожний може стати таким керівником, який буде отримувати $1 000 000. І в цьому є справжня несправедливість. Тому, що наприклад, я і, можливо, дехто з вас, на жаль, не навчались у Гарварді, Стенфорді чи іншому топовому університеті.  В мене немає можливості працювати на такому рівні, щоб я отримував мільйонні зарплати, тому що я не отримав достатньої освіти. Тому варто розуміти справедливість не як результат, а як можливість досягти такого самого результату. Тобто справедливим буде мати можливість за певний час  стати менеджером такого рівня, щоб отримувати мільйонну зарплату.

Якщо прибуток від гарного менеджера на підприємстві піде на те, щоб підвищити рівень освіти в Україні та надати можливість тим людям, які сьогодні працюють в армії, після неї отримати освіту, яка дозволить їм отримувати таку саму високу зарплату – можливо, це і є справедливість.

Коли ми дивимось на речі статично, ми кажемо, що сьогодні одна людина отримує багато, а інша отримує мало – і це несправедливо. Але якщо ми кажемо, що одна людина отримує багато, вона своєю роботою приносить прибуток, і цей прибуток буде використаний на те, щоб дати можливість іншим людям в майбутньому через освіту стати багатими, – це зовсім інша річ.

Тепер я хочу показати різницю між питанням стосовно зарплат і стосовно того, хто має право на видобуток газу. Я поставив трохи провокативне питання в ФБ:

“Питання про цінності українців. Припустимо, в Полтавскій області знайшли родовище газу. Земля належить місту.

Хто має видобувати газ?”

Більшість людей відповіли, що право на видобуток газу має бути продане на аукціоні.

Чому ж, коли стоїть питання, хто має видобувати газ, більшість відповідає – давайте через аукціон, а коли йдеться про те, хто має, наприклад, керувати «Укрзалізницею», то люди не згодні з тим, щоб це був той, хто виграв на конкурсі, оскільки є найбільш кваліфікованим?

З точки зору економіста це ті самі речі, але мені дуже цікаво, що люди відповідають по-різному на питання про призначення керівника компанії й на питання призначення компанії, яка буде мати права на видобуток. Я намагався зрозуміти причину цього. І я вважаю, що тут також ідеться про справедливість можливостей – адже в аукціоні на видобуток газу може взяти участь будь-хто, а в конкурсі на посаду керівника Укрзалізниці – ні, оскільки не всі мають відповідну кваліфікацію.

Але до чого тут теорія аукціонів? Я вважаю, що справедливість дуже важлива, й питання справедливості не дозволяє нам більш ефективно проводити реформи. Якби люди розуміли, де є справедливість та як її відновити, то реформи пройшли б дуже швидко – суспільство натиснуло б на уряд, і уряд мав би виконати умови суспільства. Але наразі суспільство відчуває конфлікт між економічною ефективністю й реформами, що намагаються запропонувати економісти, й через це виникають конфлікти. На жаль,  справа в тому, що в економістів немає ідеальної теорії справедливих механізмів розподілу благ. Ми не можемо з точки зору теорії відповісти на питання, чому аукціон щодо права видобувати газ справедливий, а висока заробітна плата менеджера, якого відібрали на конкурсі, – ні.

Аукціон – це не єдиний справедливий механізм. Іншим механізмом є лотерея. Вона є справедливою, оскільки кожен має рівну імовірність у ній виграти. Чи є вона ефективною? До 1980-х років уважалося, що так, оскільки, за теоремою Коуза

Якщо система прав власності функціонує добре, кінцевий розподіл прав власності буде ефективним незалежно від їх початкового розподілу.

(Under a well-functioning property rights system, the ultimate allocation will be efficient regardless of the initial assignment of the property rights).

Отже, вважалося, що люди, які отримали права власності на лотереї, торгуватимуть між собою, доки права власності не будуть перерозподілені на користь найбільш ефективних власників. Ця ідея laisses-faire (невтручання держави) довгий час була мейнстримом, Коуз отримав за неї Нобелівську премію. Однак, його ідеї не витримали розвитку економічної думки.

Myerson and Satterthwaite (1983) показали, що теорема Коуза не працює за умов неповної чи асиметричної інформації. Роджер Майєрсон – це нобелівський лауреат, який дуже часто пише для VoxUkraine на тему Конституції, він отримав цю премію за те, що змінив парадигму.

Сьогодні завдяки йому та іншими економістам яки працювали у 1980х (наприклад, Акерлоф) ми  не віримо в ефективні ринки. Втім, ми ще менше віримо в ефективний уряд – отже, ми вважаємо, що неефективні ринки досить часто (але не завжди) кращі за неефективний уряд.

myl_post_4

Подивитися повну версію презентації можна тут: presentation_Mylovanov

Спробую пояснити, чому теорема Коуза не працює за умов неповної інформації, на простому прикладі.

Нехай є два олігархи, які хочуть отримати права на видобуток газу в Полтавській області. Припустимо є дві технології видобутку газу – нова технологія, яка приносить прибуток $1 000 000, та стара, яка приносить прибуток $100 000. Кожен олігарх знає свою технологію, проте не знає технологію суперника, тому з імовірністю ⅓ припускає, що суперник (1) має нову технологію, (2) має стару технологію або (3) не має жодної технології.

Економічна ефективність вимагає, щоб права на видобуток належали олігарху з найкращою технологією. Теорема Коуза каже, що неважливо, кому ми дамо право на використання надр у Полтаві. Якщо ми дамо це право олігарху з новітньою технологією, він видобуватиме газ. Якщо ми дамо таку можливість олігарху без технології, то він просто перепродасть своє право іншому олігарху, в якого є така технологія.

Myerson and Satterthwaite кажуть, що це не буде так працювати, і ось чому:

  • Якщо олігарх без технології запросить за права на видобуток найвищу можливу ціну $1000000, то інший олігарх погодиться купити ці права з ймовірністю 1/3 і його очікуваний прибуток складе $ 333 333 (він отримає прибуток $1000000 з імовірністю ⅓).
  • Якщо ж олігарх запросить за свої права нижчу ціну, $ 100 000, він продасть права з ймовірністю ⅔, і його очікуваний прибуток складе (1/3+1/3)*$ 100 000 = $ 66 666

Отже, олігарх без технології виставить на свої права ціну, за якої він отримає вищий очікуваний прибуток, тобто $1 000 000. Тому з імовірністю ⅔ він не продасть свої права на видобуток. Отже, з ненульовою імовірністю права залишаються у неефективного власника.

Myerson and Satterthwaite узагальнили ці міркування і показали, що в середньому не існує методів продажу, які гарантують ефективність, тобто тут є конфлікт між економічною ефективністю і прибутком агента. Інколи продавці (оскільки не знають справжню купівельну спроможність покупців) ставлять  зависоку ціну на свої товари чи ресурси, і тоді продаж не відбувається – отже, права власності залишаються у неефективних власників.

Що ж відбудеться, якщо у нас буде аукціон? Аукціон досягне ефективності.

Розглянемо найпростіший для розуміння аукціон другої ціни, коли право на видобуток отримує олігарх, що пропонує вищу ціну, а платить він ціну, запропоновану конкурентом. В такому аукціоні оптимально пропонувати ціну, що дорівнює очікуваному прибутку. Чому це так? У нашому прикладі олігарх, що має очікуваний прибуток $1 000 000, пропонує таку ціну і виграє гарантовано, крім випадку, коли інший олігарх пропонує таку саму ціну. Коли ж конкурент пропонує ціну $100 000, то йому все одно, яку ставку робити, адже він виграє і заплатить другу ціну в будь-якому випадку. Отже, в такому аукціоні виграє людина, яка пропонує найвищу ставку, і права власності переходять тому, в кого найкраща технологія.

Тобто аукціони вирішують як проблему ефективності, так і проблему справедливості. Лотереї цього не роблять, оскільки ті, хто отримав права на видобуток через лотерею, можуть не продати свої права іншому, тому тут буде як неефективність, так і несправедливість.

Симетричні аукціони (аукціони, у яких учасники перебувають в рівних умовах) в цілому приводять до ефективного розподілу товару.

Метою моєї сьогоднішньої лекції було показати, що лотереї та аукціони в якомусь плані справедливі, але сьогодні вважається, що аукціони як ефективніші, так і справедливіші. Це пояснює їхню популярність та масове використання у світі протягом останніх 40 років.

Звіт з 2-денного семінару «Мікроекономіка від перших осіб: фірми, ринки та державне регулювання» з фотографіями, відео і конспектом лекцій можна знайти тут.

Лекция Макса Нефьодова “ProZorro: Революция в Госзакупках”

Лекція Володимира Білоткача “З Добрими Намірами, або Чому Уряди Прагнуть Регулювати Ринки і до Чого це Призводить”


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний