100 днів Донбасу. Що Зеленському вдалося змінити на лінії розмежування, а що – ні

П’ята річниця підписання перших Мінських угод 5 вересня співпала з першими 100 днями Донбасу за президентства Зеленського. Новообраний президент неодноразово підкреслював, що прагне досягти миру у виснаженому боями регіоні.

depositphotos / palinchak

Автор:

Щоб оцінити ефективність заходів, запроваджених новим президентом, у тексті використано щоденні звіти ОБСЄ. Результати за літо 2019 року розчаровують. Автор вважає, що відсутність механізму контролю за недотриманням зобов’язань, швидше за все, є головною перешкодою на шляху до перемир’я і пояснює, чому миротворча місія ООН на лінії зіткнення необхідна в її подоланні.

Є давній вислів «немає нічого постійнішого за тимчасове». Війна в Донбасі, що почалася з організованого бойовиками збройного заколоту у Слов’янську, перетворилася на траншейну війну, що триває вже понад п’ять років. Хоча це не єдиний виклик, з яким стикається Україна, опитування напередодні виборів президента показали, що українці вважають конфлікт у Донбасі ключовою проблемою. 

Володимир Зеленський скористався цими настроями, публічно натякаючи на можливість закінчити війну в період свого президентства. Він сам наголосив 8 липня: «Я дуже хочу надіятись, що за рік у нас вже не буде цієї війни». Проте щоб швидко отримати результат, діяти треба теж швидко. У серпні минуло 100 днів з приходу Зеленського до влади, і це чудова нагода перевірити, як команді нового президента вдалося змінити ситуацію на лінії розмежування в Донбасі. 

Між словом та ділом

Хоча до створення 29 серпня нового уряду можливості нового президента були обмежені, команда Зеленського все ж намагалася впровадити заходи, що потенційно могли покращити безпеку на лінії розмежування. Найбільш значущими були: 

Таблиця 1. Найбільш значущі ненасильницькі події, що впливають на ситуацію на лінії розмежування, при адміністрації Зеленського

Дата Подія
29 червня 2019 Завершено відведення військ зі Станиці Луганської 
29 липня 2019 Набуває чинності повторно укладена угода про припинення вогню
5 серпня 2019 Зміна військового керівництва, призначено нового командуючого Збройних сил
7 вересня 2019 Обмін полоненими між Росією та Україною

З цих чотирьох подій реальний ефект на ситуацію на лінії розмежування могло мати повторне підписання угоди про припинення вогню. При минулій владі таких повторних підписань було багато, але всі вони виявилися недовговічними. Тому якби нова влада змогла принаймні зменшити кількість порушень заборони на використання важких озброєнь, це вже стало б значним покращенням. 

Щоб проаналізувати, чи були дії нової влади ефективними, автор дигіталізував звіти Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ (СММ) про дотримання сторонами режиму припинення вогню. До звітів входять дані про кількість порушень перемир’я, які були побачені членами місії ОБСЄ особисто або зафіксовані за допомогою камер та безпілотних літальних апаратів.

Звіти ОБСЄ є не єдиним джерелом даних щодо порушень перемир’я. Аналогічні дані надають прес-центри уряду (Операція Об’єднаних сил та Міністерство оборони України) та сепаратистів.  Хоча кількість порушень, зафіксованих ОБСЄ, не збігається з цифрами, що озвучують сторони конфлікту, а у якості звітів часто сумніваються місцеві жителі та журналісти, у цьому тексту для розслідування використано саме звіти ОБСЄ. Незважаючи на їхні недоліки, автор вважає звіти ОБСЄ найбільш надійних з наявних джерел інформації через незаангажованість організації, постійну присутність членів місії у зоні конфлікту (і у зонах, що контролює Україна, і у зонах, підконтрольних сепаратистам), а також встановлений процес збору інформації з самого початку конфлікту. Потрібно зауважити, що звіти ОБСЄ фіксують більше порушень перемир’я порівняно з даними Операції Об’єднаних сил. 

Кожне спостереження у звіті СММ містить інформацію про кількість зафіксованих порушень, тип доказів, місцезнаходження та — коли це визначено — тип зброї, з якої стріляли. Зібрані дані містять 235 днів спостережень, починаючи з 8 січня 2019 року і закінчуючи 30 серпня того ж року з поділом на порушення з використанням важкої та стрілецької зброї, де класифікація проводилася наступним чином:

Таблиця 2. Класифікація порушень з використанням стрілецької/важкої зброї

Категорія Стрілецька зброя Важка зброя
Результат Постріли, вибухи, спалахи, невідомі та інші порушення Вибухи, снаряди, дулові спалахи, повітряні вибухи, ракети

Що кажуть цифри

Якщо підсумувати всі порушення за кожен день, отримуємо такий розподіл за часом: 

Рисунок 1. Кількість порушень режиму припинення вогню в Донбасі на день.

Джерело: щоденні звіти Спеціальної моніторінгової місії ОБСЄ, підрахунки автора

 

Рисунок 1 дозволяє вивести ряд загальних висновків щодо динаміки конфлікту на Донбасі. По-перше, повного припинення вогню за аналізований період не відбулося ані за Порошенка, ані за Зеленського; загальний мінімум було зафіксовано 10 серпня — 79 порушень (74 з використанням стрілецької зброї та 5 з використанням важкої зброї). По-друге, довгі періоди ескалації траплялися так само рідко, як і довгі періоди деескалації. Як правило, інтенсивність «стрибала» від ескалації до деескалації та навпаки. Якщо взяти збільшення/зменшення інтенсивності конфлікту на 33% як орієнтири для ескалації/деескалації, можна було б нарахувати 65 епізодів (зміни з дня на день) підтримання статусу-кво, 110 епізодів поступового переходу і 56 епізодів швидкого переходу від деескалації до ескалації чи навпаки.

Деталі підрахунків

Oдин епізод — це одна комбінація з дня на день. Ось стилізований приклад з темпами зростання, розрахованих щодо попереднього дня:

День 0: Початкова величина

День 1: 10% збільшення – Статус-кво

День 2: 40% збільшення – Ескалація

День 3: 60% зменшення – Деескалація

День 4: 15% збільшення – Статус-кво

Відповідно до моєї класифікації, ми маємо:

2 епізоди статус-кво

2 епізоди поступового переходу (День 1 — День 2, День 3 — День 4)

1 епізод різкого переходу (День 2 — День 3)

З урахуванням наслідків обрання нового президента, графік показує змішані результати. Хоча обидві сторони стверджують, що перемир’я було майже одразу порушене, ми бачимо різке зменшення кількості порушень після повторного підписання перемир’я 21 липня. Проте період відносно незначних бойових дій з 100-300 порушеннями на день протримався не довше двох тижнів. 6 серпня – у день, коли було вбито чотирьох українських моряків – кількість порушень перетнуло межу 400. Наступного дня ця цифра майже сягнула 500. Відтоді інтенсивність конфлікту знову почала посилюватися до рівня перед підписанням угоди.

Проте це стосується в основному важкої зброї, оскільки угода 21 липня менше вплинула на порушення з застосуванням стрілецької зброї.

Рисунок 2. Розподіл порушень заборони на важке озброєння

Примітка: «42Д» означає «42 дні». У випадку «Порошенко після перемир’я»  період не враховує перші 10 спостережень стадії після повторного підтвердження з 29 грудня по 8 січня.  Джерело: щоденні звіти Спеціальної моніторінгової місії ОБСЄ, підрахунки автора.

 

Рисунок 3. Розподіл порушень заборони на використання легких озброєнь за періодами.

Примітка: «42Д» означає «42 дні». У випадку «Порошенко після перемир’я»  період не враховує перші 10 спостережень стадії після повторного підтвердження з 29 грудня по 8 січня. Джерело: щоденні звіти Спеціальної моніторінгової місії ОБСЄ, підрахунки автора

 

Як показує наведений вище рисунок, верхня межа квартирного діапазону порушень з застосуванням важкої зброї після перемир’я не перевищує середнього значення періоду до повторного підписання за Зеленського. Хоча кількість порушень з використанням стрілецької зброї зменшилася, розповсюдження та попереднє розповсюдження все ще значно збігаються. Цей результат близький до тренду часів уряду Порошенка під час останнього повторного підписання угоди про припинення вогню 29 грудня 2019 року.

Чи є вихід

Зараз адміністрація Зеленського, вірогідно, зіткнулася з проблемою дотримання зобов’язань: бажання порушити угоду для досягнення миттєвої вигоди. Щойно одна з сторін відводить війська, спірна територія лишається без захисту, а отже, опонентові легше захопити її. 

Неможливість зупинити активні бойові дії на лінії розмежування — явище, характерне також для вирішення конфліктів в інших країнах, що воюють. Історія конфліктів по всьому світу за останні сто років показує, що мирне вирішення конфліктів — це радше виняток. Більш того, навіть у таких випадках мир зазвичай триває недовго: війна розпочинається знову ще до того, як висохнуть чорнила на мирній угоді. 

Домовитися про мир з сепаратистами заважають дві ключові перепони. 

По-перше, незважаючи на те, що сепаратистами керують з одного центру, немає гарантій, що виконання угоди не зірвуть особи чи сторони, які використовують війну для власного збагачення чи влади на місцевому рівні. Друга проблема – це несиметричний розподіл сил на користь української влади після завершення конфлікту. Сепаратисти розуміють: щойно вони складуть зброю, ніщо не заважатиме збройним силам (особливо у країні зі слабкими інституціями) відмовитися від виконання попередньо досягнутих угод.

Таким чином, угоди про припинення вогню без залучення зовнішньої сторони по суті є нестабільними. Хоча ОБСЄ виступає посередником у переговорах між сепаратистами та українським урядом, його мандат обмежений. ОБСЄ не може ані карати за порушення режиму припинення вогню, ані встановити контроль над озброєнням. Оскільки змусити сепаратистів відмовитись від їхніх запасів зброї у найближчому майбутньому навряд чи можливо, переговори в рамках тристоронньої групи виглядають не вельми перспективно. 

На щастя, є і непрямі засоби впливу. І у цьому сенсі миротворча місія ООН є життєздатною альтернативою, оскільки забезпечує максимальний рівень легітимності та надійності обом сторонам конфлікту та міжнародній спільноті. А саме легітимність миротворчих сил у буферній зоні — а не гвинтівки та кулі — підвищує вартість захоплення території після відведення збройних сил, а отже, вирішує проблему дотримання угод. 

Хоча питання миротворців ООН порушувалося вже неодноразово, багато кому здається, що на практиці це не спрацює. Але тут все залежить від припущень щодо справжніх стратегічних цілей Москви. Якщо невизнані республіки потрібні Кремлю як засіб для постійного впливу на український уряд, тоді миротворча місія нічим не допоможе. Але в цьому випадку будь-які переговори є безглуздими, і дипломатія не є правильним інструментом вирішення конфлікту.

Також можна припустити, що російський уряд справді зацікавлений у зупиненні конфлікту. Тоді більш вірогідно, що Москва намагається уникнути сценарію, аналогічного тому, що був реалізований у Сербській Країні, коли урядові сили знесли сепаратистів, незважаючи на присутність місії ООН. 

У такому випадку виходом для усіх сторон конфлікту може стати поетапне введення миротворчої місії — почати з лінії розмежування і поступово поширювати її далі на Схід. Тоді сепаратисти та Москва не будуть боятися миттєвої військової операції  — варіант, що інколи озвучували (1, 2, 3, 4, 5) у контексті конфлікту, а Київ зможе поступово відновити контроль над кордоном з Росією та визначити правила для пост-конфліктного переходу. 

Звісно, такий підхід важко реалізувати технічно: це буде, мабуть, найбільша миротворча операція в історії ООН — як за обсягом сил, так і за територією спостереження. Також є ризик застрягти на першому етапі, так і не дійшовши до відновлення контролю над кордоном. Проте у такому випадку Україна завжди зможе відкликати свою згоду і повернутися до попереднього розкладу сил. Якщо ж Москва відмовиться від пропозиції, це вдарить по репутації Росії, а не Києва. 

Цей підхід вимагає компромісів від усіх зацікавлених сторін. Але у тому і полягає сенс дипломатії — пошук можливих компромісів. Оскільки навіть у Росії є люди, що в цілому підтримують цю ідею, є шанс, що дипломати зможуть досягти більшого. Якщо Зеленський та його команда справді хочуть покласти край війні, вони повинні принаймні спробувати використати цей шанс, інакше обстріли триватимуть. Як і зараз. 

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний