Геостратегічні Ігри Навколо Слова «Інвестиції» у Криму

Рідван Барі Уркоста аналізує плани місцевої самопроголошеної влади щодо підвищення інвестиційної привабливості регіону та перспективи міжнародної економічної співпраці Криму за теперішніх умов

Автор:

У статті ми порушимо деякі питання, які важливі для розуміння ситуації з інвестиціями та зовнішньою торгівлею в окупованому Криму. Зокрема, розглянемо, наскільки суттєво нинішня ситуація відрізняється від періоду до окупації, проаналізуємо плани місцевої самопроголошеної влади щодо підвищення інвестиційної привабливості регіону та перспективи міжнародної економічної співпраці Криму за теперішніх умов.

Частина перша: Інвестиційна політика в Криму до окупації

Від самого початку кримської кризи питання інвестицій у Крим стало одним із найжвавіше обговорюваних серед прибічників «возз’єднання» півострова з Росією. Ця проблема випірнула ще в лютому 2014 року, коли на територію Автономної Республіки Крим вторглися всесвітньовідомі російські «зелені чоловічки». І невдовзі самопроголошений місцевий уряд пообіцяв, що кримський інвестиційний рай уже не за горами. Для вирішення питань військово-стратегічного характеру під час анексії Криму були призначені Ігор Стрєлков, Олександр Бородай та низка інших, а славетна трійка – С. Аксьонов, В. Константинов і Р. Теміргалієв – взялася за обґрунтування правомірності «возз’єднання» Криму з Росією на місці. Водночас місцевому населенню наобіцяли золоті гори та велетенські, як російські, так і зарубіжні інвестиції у півострів. Публікувалися дослідження про те, що нібито за українського правління Крим був затягнений у системну корупцію та цілеспрямовано перетворений на дотаційний регіон.

Міжнародна відповідь на анексію Криму була гостро негативна, її засудили західні країни та міжнародні організації, такі як ОБСЄ, Рада Європи та ООН. 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 68/262 на підтримку територіальної цілісності України. Далі були міжнародні санкції проти Російської Федерації за те, що та порушила територіальну цілісність України, а також проти проросійських кримських лідерів. Міжнародні санкції практично заборонили будь-яку інвестиційну діяльність у Криму, але донині ці санкції не змусили ані російську, ані самозвану кримську владу змінити свою політику.

Загальні характеристики інвестиційної політики в Криму до окупації

Питання залучення прямих зарубіжних інвестицій стало актуальним після старту програми ЄС «Ініціатива спільної співпраці в Криму» у 2010 році. У її межах стартувало декілька проектів, зокрема «Урізноманітнення та підтримка Кримського туризму» та «Просування прямих зарубіжних інвестицій у Севастополь» – обидва у 2012-му.

Окрім ЄС, інвестиційну привабливість регіону розвивало Американське міжнародне агентство USAID у проекті «Місцеві інвестиції та національна конкурентоспроможність». Метою програми було «покращити [кримське] ділове та інвестиційне середовище шляхом налагодження роботи дозвільних центрів з єдиним вікном та сприяння ключовим галузям у виведенні кримських товарів і послуг на ширші ринки».

Ці проекти стартували в Криму з двох причин. Перша –  це російсько-грузинська війна (серпень 2008 року), в якій Кремль розпочав свою агресивну політику «захисту прав російських громадян». Тоді багато європейських столиць, а також Вашингтон чітко зрозуміли, що мирне і поступове «приборкання норовливого» не працюватиме (тут і тут). Другою ж причиною стало підписання Харківських угод 21 квітня 2010 року, коли Росія отримала згоду від режиму Януковича на продовження базування свого Чорноморського морського флоту на території Криму до 2042 замість 2017 року, в обмін на знижку на газ.

Після російсько-грузинського конфлікту в 2008 році Крим і Севастополь бачили чимало дипломатичних місій. У Сімферополі та Севастополі побували не лише посли та експерти з різних європейських країн, а й представники міжнародних організацій. Наприклад, у 2008-му Крим відвідали посли Чехії, Словаччини та Угорщини. Наступного року – представники дипломатичних місій Канади, Угорщини, Словаччини, Чехії та Японії. Також потрібно взяти до уваги, що Кримська Автономна Республіка була фактично звичайним адміністративним об’єктом із суто символічними автономними правами, і тому візити декількох дипломатичних місій за рік виглядали екстраординарно важливими.

Після підписання Харківських угод у квітні 2010 року кількість дипломатичних місій значно зросла – Крим відвідали посли Туреччини, США, Канади, Німеччини, Франції, Норвегії, Литви та Словаччини, а також місії з Шотландії, Данії, ЄС, Вишеградської групи, ОБСЄ, міністр закордонних справ Швеції та представники різних країн ЄС.

Слід зазначити, що кожен офіційний візит містив у собі інвестиційний компонент і кожна дипломатична місія прибувала з унікальною інвестиційною пропозицією. Наприклад, шведський уряд та ЄБРР зголосилися допомогти у створенні сучасної  індустріальної установки для очистки стічних вод у Криму.

Після російсько-грузинської війни у 2008 році Брюссель і Вашингтон звернули особливу увагу на Чорноморський регіон. За допомогою інвестицій та підприємницької діяльності європейських і американських підприємців ЄС та США намагалися «укорінити» і закріпити свою присутність у Криму й Севастополі.

Цікаво, що в 2009 році після новини про бажання США відкрити консульство у Сімферополі депутати кримського парламенту зайняли жорстку позицію щодо цієї можливості. Ініціатива ЄС «Східне партнерство» запрацювала у Криму з тієї ж причини – встановлення тісніших зв’язків між ЄС, Східної Європою та країнами Південного Кавказу (дивіться тут і тут).

Пілотні проекти, розпочаті Європейським Союзом у Криму, мали далекосяжні політичні цілі. ЄС хотів співпрацювати з кримською владою, незважаючи на те, що європейські компанії чітко усвідомлювали корупцію української бюрократії, зокрема кримської політичної та економічної «еліти», яка переважно походить із різних злочинних груп. Одним із найяскравіших прикладів є нинішній лідер самопроголошеної республіки Сергій Аксьонов: він вийшов на політичну сцену з кримських кримінальних угруповань.

Проект «Просування ПЗІ у Севастополь» опинився у складнішій та неоднозначнішій ситуації, ніж проекти, реалізовані в інших частинах півострова. У Криму представники будь-якого проекту ЄС могли звернутися за порадою та співпрацею до вже діючих організацій, таких як Програма розвитку ООН у Криму, Міністерство міжнародного співробітництва Канади тощо. У Севастополі це був перший та єдиний проект, адже питання інвестиційного розвитку в регіоні стало розмінною монетою для місцевої політичної еліти, яка успішно сповільнила процес реалізації проекту [2].

У Севастополі головною проблемою для реалізації проекту була повна байдужість влади й бажання все приховати. Крім того, проект критикували проросійські чиновники та керівники на місцях.

Пілотні проекти в Севастополі та Криму так і не були завершені через анексію півострова в лютому 2014 року, і в результаті нових геополітичних реалій декілька років напруженої роботи експертів стали нікому не потрібними. І все ж варто оцінити саму появу концепції таких проектів. Адже їхні позитивні результати були очевидні.

На жаль, нова окупаційна влада має своє розуміння інвестиційної політики й працює над інвестиційними стратегіями, стандартами та програмами, цілковито відмінними від тих, що їх розробляли українські фахівці за допомогою міжнародних інвесторів.

Перш ніж приступити до викладу та аналізу російської політики в Криму, ми коротко подамо інвестиційну статистику Криму й Севастополя до окупації.

ПЗІ у Севастополь та Крим

Наприкінці 2013 року обсяг прямих зарубіжних інвестицій у Севастополь становив 191,1 мільйона доларів США, що на 22,6% більше, ніж на початку 2013 року. Сукупний обсяг ПЗІ на душу населення становив 499,7 долара (малюнок 1).

Рисунок 1. Динаміка сукупних прямих зарубіжних інвестицій (31.12.2013), тисяч доларів США

Джерело: Соціальні та економічні статистичні дані Севастополя

Джерело: Соціальні та економічні статистичні дані Севастополя

Інвестиції надходили в місто з 33 країн. Основними джерелами ПЗІ були Кіпр (насправді Україна) та Російська Федерація (малюнок 2).

Малюнок 2. Розподіл сукупних ПЗІ за країнами-інвесторами

Джерело: Соціальні та економічні статистичні дані Севастополя

Джерело: Соціальні та економічні статистичні дані Севастополя

З погляду залучення іноземних інвестицій Крим був у першій десятці серед регіонів України. На 1 жовтня 2013 року ПЗІ сягнули 1540 мільйонів доларів США (загалом починаючи з 1994 року). ПЗІ на душу населення становили 786,3 долара. За січень–вересень 2013-го іноземні інвестори вклали у Крим 110,2 мільйона доларів.

Малюнок 3. ПЗІ в Крим у 2003–2013 роках, мільйонів доларів США

graph3

За останніми даними, впродовж 2014 року кількість малих і середніх підприємств у Криму скоротилася майже вп’ятеро – зі 120 до 25 тисяч. Тим самим ціна, яку платить Крим Росії, зростає, адже що нижча економічна активність регіону, то більша його залежність. Хоча втрата Криму забрала лише 1,3% ВВП України, в бюджетному сенсі автономна республіка була бенефіціарною одиницею – і тепер її субсидує Російська Федерація. Водночас невизнання Криму відлякує будь-яких міжнародних та російських інвесторів. Крим має всі шанси перетворитися на «чорну діру» для російської економіки. Після чергових санкцій проти кримських компаній в грудні 2014 року багато підприємств  змушені були залишити півострів або виживати в умовах санкцій.

Частина друга: Інвестиційна політика Росії в Криму в період міжнародної ізоляції

На початку грудня 2014 року президент Російської Федерації у своїй промові до народу висловив шокуюче «виправдання» російської анексії Криму: «Саме тут, у Криму, у древньому Херсонесі, чи як називали його руські літописці, Корсуні, прийняв хрещення князь Володимир, а потім охрестив і всю Русь». Фактично, цими словами Володимир Путін показав не лише громадянам Росії, але усьому  світові, що він готовий заплатити максимальну ціну за Крим.

До початку кримської кризи Росія могла фінансувати квазідержави, які вона створила (Придністров’я, Абхазія та Південна Осетія), і ці витрати не були тяжким тягарем для її економіки. Після приєднання Криму державна фіскальна політика щодо васальних територій буде детально переглянута. «Федеральна програма соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим та Севастополя до 2020 року», прийнята 11 серпня 2014 року, вимагає для фінансування Криму 681,2 мільярда рублів (понад 18 мільярдів доларів), що є значно більшою сумою, ніж обсяг загального фінансування інших васальних держав. Кримський бюджет на сьогодні становить 35 мільярдів рублів, тоді як економічна вигода від захоплення Криму для Росії полягає лише у зникненні платежів за базування Чорноморського флоту в Севастополі, а це 100 мільйонів доларів США (нині це близько 6 мільярдів рублів) на рік.

За деякими оцінками, Південна Осетія у 2008 році отримала понад 34 мільярди рублів, а Абхазія – 16 мільярдів рублів. Безповоротні надходження з Росії становлять близько 90% бюджету Південної Осетії та близько 40% бюджету Абхазії. Влітку помічник російського президента Владислав Сурков заявив, що уряд готовий збільшити допомогу вдвічі, але це рішення було тактичним рішенням, а точніше виглядало як спроба «купити» договір про дружбу і взаємну допомогу Росії та невизнаних республік (дивіться статтю).

Кримська ейфорія, або так звана кримська весна, поступилася місцем суворій реальності ізоляції Криму від континентальної України та міжнародної спільноти. Крим не виробляє достатньо електрики, води, молочних та сільськогосподарських продуктів, що унеможливлює життя на півострові без України. Передноворічні відключення електрики  продемонстрували, наскільки Крим залежний від України, адже саме звідси півострів отримує більш ніж 80% своєї електроенергії.

Для безперебійного постачання продуктів із материка кримська влада подовжила термін дії спрощених правил митного декларування товарів, що ввозяться з України до червня 2015 року, тому так званий перехідний період не закінчився запланованого 1 січня 2015-го. До того ж Україна активно працює над тим, щоб морська блокада півострова здійснювалася в повному обсязі. На думку українських експертів, головна стратегічна мета Києва – щоб Росія не могла залучати військово-морські судна з-за кордону, а використовувала тільки свої ресурси, яких просто не достатньо для того, щоб завершити передачу військової техніки та інших речей на півострів.

В економічній сфері результати кінця 2014 року були слабкою втіхою для Кремля і влади кримських сепаратистів. На тлі різних видів гарантій того, що Крим є «інвестиційним  раєм», останні статистичні дані показують сумні перспективи. На додаток до розриву економічних зв’язків із континентальною Україною найбільш значущим негативним чинником стали ефективні санкції Європейського Союзу, США та інших країн.

Санкції розвіяли ідеалістичні перспективи «кримської весни» про світле й легке майбутнє і про те, що Захід не вживатиме рішучих заходів проти анексії. Крім того, авторизація російської банківської системи значно ускладнює процес наближення Криму до російських стандартів. У першій половині 2014 року ситуація була на межі катастрофи, коли зі 180 працюючих банків і 1000 банківських філій функціонували лише два – «Морський» та «Чорноморський банк реконструкції та розвитку» (дотепер багато фінансових угод здійснюється готівкою). Лише в кінці 2014 року кілька дрібних банків поступово зайшли на територію Криму. Проте це не полегшило ситуацію, і в результаті санкцій США, починаючи з грудня 2014-го, міжнародні оператори Visa Inc. та Master Card Inc. не можуть проводити тут свої операції.

Щоб виокремити вплив санкцій на інвестиційну та економічну активність у Криму, спочатку нам потрібно визначити інші важливі чинники, що формують економічну та інвестиційну ситуацію в 2015 році:

  • падіння курсу рубля;
  • вплив санкцій на економіку Росії;
  • падіння цін на нафту;
  • економічний спад у Росії, що неминуче призведе до заморожування позитивного політичного галасу навколо Криму, і, отже, Крим із символу «величі» Росії може перетворитися на символ економічного спаду й зниження загального добробуту;
  • тривалий економічний спад у Криму. За останніми даними, промислове виробництво в Севастополі знизилося більш ніж на 80% порівняно з минулим роком;
  • соціальна нестабільність у Криму, викликана різким зростанням безробіття.

Незважаючи на ці тривожні фактори, кримська влада намагається переконати населення, що «все добре», але водночас вживає «облогову лексику». У відповідь на санкції губернатор Севастополя заявив, що нікого не боїться і що «берег Росії починається у Севастополі. Сьогодні ми повинні захищати нашу країну».

Слід визнати, що кримський та російський уряди розуміють важке становище і намагаються вийти з нього за допомогою економічних і податкових пільг для іноземних та російських інвесторів. Ось найважливіші рішення, прийняті в Москві:

  • створення міністерства у справах Криму, тоді як Україна створила лише департамент у справах Криму, де працювало кілька співробітників;
  • створення «вільної економічної зони» на 25 років, з можливістю подальшого продовження. Відповідно до нового закону, інвестори будуть забезпечені правом користування спрощеним візовим режимом, а також низкою нульових митних тарифів;
  • залучення інвестицій за допомогою таких інститутів, як «Агентство стратегічних ініціатив» і «Ділова Росія»;
  • залучення іноземних інвесторів із країн, що не ввели санкції: Китаю, Індії, Туреччини (Анкара не приєдналася до санкцій), Південної Кореї і навіть Зімбабве. За словами посла Росії в Туреччині, турецькі підприємці зараз уже частково присутні в Криму;
  • обіцянка реалізації великих інвестиційних та інфраструктурних проектів, таких як «Кримська кремнієва долина»  чи «Кримське Монако»;
  • просування Криму на зарубіжних ринках, зокрема у Перській затоці та Індії. Під час візиту Путіна до Індії російські ЗМІ повідомили, що кримська делегація нібито підписала меморандум про взаєморозуміння з індійською компанією «Індійсько-кримське партнерство».

Усі ці заходи вказують на те, що Кремль шукає шляхів вирішення кримської залежності від  російського бюджету. Хоча слід зазначити, що глобальні проекти на кшталт «Керченського мосту» чи «Кримського Монако» так і залишаться обіцянками.

Висновки

Швидше за все стратегічна мета окупації Криму – його використання як військової бази. Без доступу до материкової частини України постачати усе потрібне на півострів надзвичайно важко.

Інвестиційний розвиток Кримського півострова є геополітичним питанням для Європейського Союзу, Сполучених Штатів та Росії. У той час, як ЄС і США намагалися застосовувати «м’яку політику» стосовно Криму, Росія зіграла сміливо, лише випадково уникнувши застосування сили під час кримської окупації.

У геополітичному плані Кримський півострів від початку своєї писаної історії належав до середземноморської культурної ойкумени (греки, римляни, візантійці, турки). Навіть за правління татар Крим політично схилявся до Півдня, але його зв’язок із середземноморською цивілізацію урвався 1783 року, коли Російська імперія анексувала Крим і збудувала на цій землі військові та військово-морські бази. Відтоді Крим став військовим і туристичним місцем, закритим для зовнішнього світу. Тільки у складі незалежної України Крим отримав якусь надію на відновлення своєї колишньої важливості на міжнародній арені. Але 2014 року до Східної Європи повернулися забуті привиди історії.

Примітки

[1] Polikanov, Dmitry “Russia and NATO: The Taming of the Shrew”, Military Technology; 2010, Vol. 34 Issue 1.

[2] Залучення ПЗІ у Севастополь. Поточний звіт № 3. Звітний період: квітень–вересень 2013 року.

[3] Програма розвитку інвестиційної діяльності Севастополя у 2014 році, 25.11.2013, № 511-OD.

Тиждень Криму

Кримський Трикутник: Куди Зникають Вантанжівки з України (Юрій Городниченко (Каліфорнійський університет, Берклі) та Олександр Талавера (Шеффілдський університет), співзасновники та члени Редколегії VoxUkraine)

Кримське Питання Без Відповіді. Що Робити зі Стратегією? (Михайло Мінаков, доктор філософських наук, президент Фонду якісної політики, Тимофій Милованов,Університет Піттсбурга, співзасновник VoxUkraine)

Як Китайський Уряд і Французькі Консерватори Допомагають Росії Підривати Режим Нерозповсюдження Ядерної Зброї (Андреас Умланд, доктор філософії, старший науковий співробітник Інституту євро-атлантичного співробітництва в Києві і головний редактор книжкової серії «Радянська та пострадянська політика і суспільство»)


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний