Україна: Фінанси війни

Підтримка війни в суспільстві досить висока. 63% українців вважають, що Україна повинна боротися за Донбас

REUTERS

Автори:

Україна переживає дуже важкі часи. На тлі інших проблем агресія з боку Росії в Донецькій і Луганській областях, мабуть, першорядна: вона забирає тисячі людських життів. Крім того, війна завдає величезної шкоди економіці України. 20 грудня 2014 року Президент Порошенко повідомив, що кожен день антитерористичної операції (АТО) на Сході України обходиться державі в 100 млн грн. В рамках нещодавно затвердженого бюджету на 2015 рік планується виділити 90 млрд грн на оборону (приблизно 5% ВВП України).

Незважаючи на деякі успіхи в стримуванні конфлікту, цілком ймовірно, він буде тліти протягом тривалого часу до свого вирішення, і, таким чином, може коштувати країні ще сотень мільярдів гривень. Яким чином Україна повинна фінансувати ці витрати?

Існує три основних джерела фінансування військових витрат: друкування грошей (сеньйораж), збільшення податків і запозичення.

Найлегший варіант для уряду – це друкування грошей, тому що він не вимагає отримання прямого дозволу від виборців. Він міг би бути ефективним на ранніх стадіях розвитку конфлікту і в помірних кількостях. Це може приймати також непрямі форми, такі як, наприклад, фінансова репресія, коли уряд встановлює «стелю» процентних ставок і обмежує здатність громадськості інвестувати в будь-які цінні папери крім держборгу. Звичайно, надмірне використання цього джерела спровокує зростання інфляції і знецінення валюти. Найбільш яскравий приклад такої надмірності – Німеччина після Першої світової війни. Для виплати репарацій німецький уряд призупинив обмін національної валюти на золото і почав друкувати гроші зі зростаючою швидкістю. В кінцевому підсумку, на протязі 6 місяців 1922 року ціновий прожитковий мінімум виріс в п’ятнадцять разів, і економіка впала. Після такого сумного прикладу сеньйораж дуже рідко використовується в якості джерела фінансування військових витрат після Другої світової війни, за винятком Республіки Корея під час Корейської війни (1950-1953) і Республіки В’єтнам під час війни у В’єтнамі (1965-1975).

Економісти розходяться в думках щодо оптимального співвідношення податків і позикових коштів для фінансування війни, оскільки кожен з цих джерел має свої плюси і мінуси. Наприклад, позики доступні в найкоротші терміни, і часто не лягають негайним тягарем на платників податків, в той час як сбoр податків вимагає часу, і в більшості випадків нові податки повинні бути схвалені голосуванням. Багато відомих економістів внесли свою лепту в цю дискусію. Адам Сміт у своїй знаменитій книзі “Дослідження про природу і причини багатства народів” рекомендував збільшити запозичення під час військового часу. На відміну від цього, Артур Пігу припустив, що в екстрених випадках уряди повинні використовувати не тільки запозичення, але і гроші платників податків. Джон Мейнард Кейнс вважав, що військові витрати повинні фінансуватися за рахунок підвищення податків і примусових депозитів.

Розелла Капела (2010) проаналізувала особливості урядового фінансування військових витрат між 1823 і 2003 рр. Вона зробила кілька висновків. По-перше, багаті країни (з більш високим рівнем ВВП на душу населення) з більш ефективними державними секторами, швидше за все, будуть фінансувати такі витрати за рахунок оподаткування. Це також справедливо і для держав, що мають за плечима досвід високої інфляції. При цьому, ні тип державного управління, ні тривалість конфлікту не впливають на рішення про фінансування військових витрат за допомогою оподаткування. По-друге, менш імовірно, що демократичні країни стануть друкувати гроші для фінансування війни, але сеньораж може бути доречний в разі затяжного військового конфлікту. Нарешті, запозичення також можуть послужити кращим вибором фінансування війни, якщо вона триває протягом тривалого часу.

В іншому дослідженні, Капела (2012) вивчає джерела фінансування військових витрат США під час війн в Кореї і В’єтнамі, фінанси Росії і Японії в російсько-японській війні, і Великобританії – в Кримській і Другій світовій війні. Капела стверджує, що військові зусилля фінансуються за рахунок податків у разі істотної підтримки війни серед населення, високих інфляційних побоювань і ефективного бюрократичного апарату для збору податкових надходжень. Уряду воліють вдаватися до зовнішніх позик, тільки коли власні валютні резерви вичерпані.

У той час як оптимальне поєднання джерел фінансування часто стосується довгострокових аспектів, для України зараз важливі саме короткострокові макроекономічні наслідки фінансування війни. Робота Лі Оганіана (1997) – відмінне кейс-стаді, яке ілюструє різницю між борговими та податковим фінансуванням. Оханіан порівнює макроекономічні наслідки для США двох війн: Другої Світової Війни (була профінансована в основному, за рахунок випуску боргових зобов’язань) і Корейської Війни (була профінансована практично повністю за рахунок балансування бюджету через підвищення податків на капітал і зарплату). Порівняння макроекономічної статистики наведено в Таблиці 1. Щорічні темпи зростання виробництва були приблизно на 3,3% вище під час Другої Світової Війни. Моделювання також підтверджує цей результат – застосувавши політику фінансування Другої Світової Війни і Корейської Війні, можна було б отримати помірне зростання добробуту. Таким чином, боргове фінансування має більший стимулюючий ефект, ніж фінансування за рахунок податків.

Таблиця 1

Корейська Війна Друга Світова Війна
(1950-53) (1941-45)
Зростання реального виробництва  5.1%  8.4%
Рівень інфляції 0.4%  9.6%
Стандартне відхилення в прирості грошової маси  0.03% 2.5%
Державні витрати, відхилення від тренда  29.0% 124.0%
Середній рівень податків на капітал: під час війни  62.6% 60.2%
Середній рівень податків на капітал: до війни 51.5% 43.8%
Середній рівень податків для робітників і роботодавців: під час війни 19.8% 17.5%
Середній рівень податків для робітників і роботодавців: до війни 16.2% 8.7%

Які уроки може отримати Україна з результатів дослідження? У 1990-х Україна пережила гіперінфляцію – це працює проти використання друкарського верстата для фінансування війни. Щоб отримати дохід від емісії грошей (сеньйораж), уряд повинен друкувати гроші за курсом, який перевищує очікування домашніх господарств і підприємств. Оскільки інфляційні очікування в Україні невизначені, знадобитися дуже високий рівень інфляції, здатний створити інфляційний сюрприз (тобто, інфляція, яка перевищує очікування приватного сектора). Ефективність фінансових репресій буде дуже обмежена через високої доларизації і тінізації економіки і відкритого доступу до зарубіжних фінансових ринків для основних економічних гравців.

Підтримка війни в суспільстві досить висока. 63% українців вважають, що Україна повинна боротися за Донбас. Тому податкове фінансування виглядає політично здійсненним. Однак, щоб зібрати достатній обсяг податків у короткий проміжок часу, Україні потрібна ефективна бюрократична машина. А зараз, на жаль, можливості держави збирати податки вельми обмежені через корупцію, неефективне  податкове адміністрування і бюрократичні процедури. Крім того, підвищення податків може ще більше послабити економіку України, яка і так перебуває у глибокій рецесії.

Таким чином, запозичення, особливо зовнішні, виглядають найбільш привабливим варіантом. У короткостроковій перспективі, цей підхід є менш шкідливим для економіки, ніж інші форми військового фінансування. Уряд може отримати кошти швидко. Таке фінансування з меншою ймовірністю буде витісняти інші державні витрати – на охорону здоров’я, освіту і т.д.

Отже, якщо уряду необхідно фінансувати військові витрати і одночасно підтримувати економіку, кейнсіанство, озброєне борговим фінансуванням може стати виходом для України.


Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний