Уривок з книжки Томаса Рікса «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу»

Журналіст Томас Рікс прослідкував, у чому полягає феномен величності Черчилля й Орвелла, як вони прийшли до визнання, яких помилок встигли наробити та про що застерігали майбутні покоління.

Такі дві різні постаті — прем’єр-міністр, який гідно провів Велику Британію крізь жахи Другої світової, та письменник, автор культової антиутопії «1984». Вони ніколи не бачилися та жили цілком різним життям, однак, у них більше спільного, ніж здається. Обидва були авантюрними, сміливими та сповненими ідей, які випереджають час, — і обидва стали як ніколи актуальними в наші дні. Ділимося уривками з книжки, яку презентувало видавництво «Лабораторія».

****

Уранці в п’ятницю, 1 вересня 1939 року, ще до того як достигла пшениця, німецька армія вторглася в Польщу.

За два дні, о 9 годині сонячного недільного ранку 3 вересня, британський уряд звернувся до Берліна з останнім попередженням: якщо Німеччина не відмовиться від вторгнення в Польщу, Британія і Франція будуть змушені оголосити їй війну. Об 11 годині термін ультиматуму сплив. За 15 хвилин прем’єр-міністр Чемберлен виголосив звернення до нації по BBC, оголосивши, що Британія та Німеччина перебувають у стані війни. Щойно він завершив промову, завили сирени повітряної тривоги. Чемберлен не приховував розпачу. «Це сумний день для всіх нас, але для мене — найсумніший, — казав він. — Усе, заради чого я працював, усе, на що сподівався, усе, у що вірив протягом усієї своєї політичної кар’єри, зруйноване». Це цілком відповідало дійсності, але, мабуть, не надто доречно звучало в тій ситуації. Бо наразі проблема була значно серйознішою за особисті переживання чи політичне майбутнє Невіла Чемберлена. На кону була доля Європи і, можливо, усього світу.

Черчилль розумів це. Згодом, згадуючи, як того дня чекав на можливість виступити в Палаті громад, він пригадував, що відчував «…спокій духу — я усвідомлював властиве мені своєрідне піднесене відчуження від людських і особистих справ». Коли він звівся виголошувати промову, то спробував передати це відчуття парламентарям, Черчилль обрав упевненіші, чіткіші інтонації, ніж прем’єр-міністр. «Ідеться не про битву за Данциг чи Польщу. Ми б’ємося за порятунок цілого світу від жахів нацистської тиранії і за захист усього найсвященнішого для людства. Це війна не за панування чи звеличення імперії, не за матеріальні здобутки; війна не за те, щоб позбавити якусь країну місця під сонцем чи можливостей розвитку. За своїм внутрішнім єством це — війна за встановлення на непорушних підвалинах прав людини; це — війна за утвердження й відновлення людської гідності». 

Джордж Орвелл, можливо, і не повірив би Черчиллевим словам, але він, безумовно, погодився б із принципами, що були викладені, а надто з останнім реченням про права й місце особистості.

****

Як і Черчилль, Орвелл у перші повоєнні роки попереджає про величезні небезпеки, які й досі існували у світі попри те, що нацистів було розгромлено. Черчилль у своїй промові про залізну завісу в березні 1946 року говорив про світ, де «влада держави реалізується без обмежень диктаторами або згуртованими олігархічними групами, які діють через посередництво привілейованої партії і політичної поліції». Він вірив, що «тінь упала на землю, яка ще нещодавно була осяяна перемогою союзників… Від балтійського Шецина до адріатичного Трієста залізна завіса впала впоперек континенту».

Орвелл також бачив тінь цієї завіси, що протягнулася на захід. Він передбачав майбутнє й прагнув попередити, що ця його модель не спрацює, принаймні для людей, які, так само як і він, високо цінували недоторканність приватного життя й свободу слова. Він кілька років розмірковував про проблеми зловживання владою в повоєнній Європі. У 1941 році письменник попереджав: «Настав час тоталітарної держави, яка не дозволяє і, мабуть, не може дозволити індивіду жодної свободи. Коли заходить мова про тоталітаризм, негайно згадують Німеччину, Росію, Італію, але я вважаю, що ми мусимо визнати, що цей феномен пошириться по всьому світу».

Орвелла лякало те, що всемогутня держава не лише заборонить людям висловлювати певні думки, але також може зробити наступний крок і вказуватиме їм, що саме слід думати.

****

«Свобода — це можливість сказати, що два плюс два буде чотири. Якщо це можливо, то з цього випливає все інше».

Вінстон цього не знає, а Орвелл не каже, але його роздуми цілком монтуються до найбільш британської з усіх філософських традицій: традиції емпіризму Джона Локка і Девіда Юма. Точніше кажучи, тоталітарна держава примушує Вінстона почати мислити як Джон Стюарт Мілль, інтелектуальний спадкоємець Локка і Юма. Одна з найвідоміших робіт Мілля, «Про свободу», надрукована в 1859 році, є роздумами про те, як зберегти особисту свободу, коли зростає влада держави. Цей пророчий нарис починається із заяви

Мілля про те, що предметом його дослідження є «природа й межі влади, що її суспільство здатне правоможно здійснювати над індивідом». Це, веде він далі, «питання, яке рідко порушують і заледве колись обговорюють узагалі, але яке… незабаром, можливо, буде визнане життєво важливим питанням майбутнього». У самому серці свободи знаходиться царина індивідуального, «внутрішня царина усвідомленого… свободи свідомості… свободи думки й почуття».

****

Черчилль і Орвелл були свідками того, як суспільство уникало визнання злету Гітлера й недоліків комунізму, й бачили, як небажання визнавати ці факти послаблює реакцію людей на насильство. Навіть стикнувшись із безпосередньою воєнною загрозою, панівний клас у Британії був неспроможний продемонструвати силу волі й захистити свій ліберально-демократичний спосіб життя. Радянська загроза після Другої світової була складнішою проблемою, але потребувала принаймні побачити сталінський комунізм як є — вбивча тоталітарна ідеологія, яка знищувала свободу людини не лише говорити, а й навіть думати, що для таких сильних і неординарних мислителів, як Черчилль і Орвелл, було справдешніми тортурами.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Sorry, Comments are closed!

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний