Україна скоріше бідна країна, але [офіційно] належить до країн із більш-менш рівними доходами населення. Таким чином, для зниженні рівня бідності увагу необхідно приділяти політикам, які сприяють економічному зростанню. Політики перерозподілу від багатих до бідних повинні бути спрямовані лише на тих, хто живе в умовах крайньої бідності.
Україна – бідна держава. Багато людей в Україні живуть у бідності. Що може зробити уряд задля вирішення цієї проблеми?
Загалом, існує два шляхи виведення людей з бідності. Перший шлях – відібрати гроші у багатих і віддати їх бідним. Це називається перерозподілом. Його інструменти – податки та соціальна підтримка, така як пенсії, субсидії та інші виплати. Другий шлях – стимулювання економічного зростання, що зробить багатшою і країну, і, як наслідок, її людей. Зростання має бути інклюзивним, тобто воно має створювати можливості для громадян отримувати від нього вигоду.
Підхід перерозподілу має сенс тоді, коли існують і багаті, і бідні. Якщо ж практично всі є бідними, тоді єдиним шляхом залишається економічне зростання.
Парадоксально, але факт: Україна переважно використовує підхід перерозподілу. На соціальну підтримку витрачається найбільша частина державного бюджету. Але офіційна статистика відносить Україну до найменш нерівних країн світу за коефіцієнтом Джині. Якщо це правда, тоді підхід перерозподілу є марним. Оскільки майже всі є однаково бідними, податки та субсидії створюють диспропорції та сповільнюють економічне зростання. Таким чином, уряду необхідно забути про підхід розподілу й зосередитися на створені можливостей для сталого економічного розвитку.
Звичайно, існує питання якості даних. Більшість експертів погодиться з тим, що офіційна статистика помиляється, і що в Україні існує суттєва нерівність. Але це лише посилює вищезазначений аргумент – якщо держава не може вирахувати реальний дохід і багатство своїх громадян, тоді її політики з перерозподілу будуть неефективними й неправильними.
Тому одне із головних завдань уряду України полягає в тому, щоб зібрати кращі дані про багатство громадян. Можливі підходи — від (нарешті) проведення перепису населення до огляду та перевірки доходів за допомогою адміністративних документів. Проте в середньостроковій перспективі уряд України, скоріш за все, продовжуватиме ухвалювати соціально-політичні рішення базуючись на дуже малій кількості даних.
Враховуючи обмеженість даних, одним із підходів може бути розділення політики перерозподілу та політики зростання. Політики перерозподілу можуть зосередитися на виведені людей з крайньої бідності. Уряд може встановити чіткий набір перевірених критеріїв для визначення людей, які перебувають за межею крайньої бідності, і цілеспрямовано надавати їм виплати та соціальну підтримку. Решта політик може зосередитися на забезпечені кращих можливостей в освіті, професіоналізації, доступі до капіталу для створення можливості для кращої державної, комерційної чи самозайнятості. Такі політики будуть боротися з нерівністю шляхом зменшення нерівності можливостей. Щоб бути ефективними, політики повинні забезпечити стимули для учасників інвестувати у розвиток своїх можливостей.
Таким чином, якщо коротко, можливий підхід до розробки політики буде базуватися на:
- Покращенні процесу збору та аналізу даних про стан розподілу доходів і бідність, щоб зробити обґрунтований вибір політики.
- Зміщення фокусу з політики, спрямованої на перерозподіл, дисбаланси та стагнацію на політику, що підтримує сталий економічний розвиток.
- Створення ряду політик, ціллю яких є виведення людей з крайньої бідності.
- Створення політик, які можуть покращити можливості для працевлаштування та самозайнятості через освіту, професіоналізацію, кращий доступ до капіталу та інших ресурсів.
Прикладами політики економічного зростання можуть бути підтримані державою програми професіоналізації для дорослих; підтримка бідних родин залежно від освітніх досягнень їхніх дітей; надання невеликих грантів для початку власного бізнесу тощо. Політики більш високого рівня мали б зменшити перешкоди для створення та адміністрування власного бізнесу, скоротити правові та макроекономічні ризики. Тому що найбільше страждають від інфляції саме бідні люди.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
