Як Covid–19 впливає на демократії? 4 поради задля збереження демократичних традицій

Коментар Анни Білоус, докторки філософії, Кембриджський університет, до статті «Чим COVID-19 може допомогти демократії?» Кирила Пасенюка

Автор:

COVID-19 підкреслює запит на розумні політики та змушує переосмислити важливість локалізації політики. Пандемія не матиме універсального впливу на демократії: в певних контекстах, демократична відповідальність та підзвітність громадянам посилиться, втім перед демократіями світу будуть будуть стояти і вагомі виклики.

Зокрема, демократії мають зосередитись на тому, щоб: 

  • провадити розумну політику стосовно запобіжних заходів і ефективно інформувати громадян про свої політики та дії, що допомагають досягти спільних цілей – зменшення поширення вірусу та розвантаження медичної системи;
  • ефективно і креативно осмислювати імплементаційні виклики, не вдаючись до зловживань владою, включно із недопущенням поліцейського свавілля та посягань на права людини;
  • не радикалізувати політику в часи кризи, намагаючись привернути до себе громадян за допомогою гасел, що розділяють населення за різними соціо–економічними та етнічними показниками.
  • локалізувати свою політику щодо пандемії, застосовуючи таргетовані мірі, а також диверсифікуючи підхід до соціальної допомоги та допомоги бізнесу, залежно від впливу пандемії на сектори та (мікро–)регіони. 

У своїй проникливій статті пан Пасенюк ставить цікаве запитання: чи може пандемія COVID-19 сприяти створенню більш сильних демократичних інституцій? Цей матеріал надає аргументи на користь того, що під час пандемії COVID-19 стала більше очевидною потреба у провадженні науково або емпірично обґрунтованій політиці. В результаті збільшився запит на експертну політику. На основі цього, автор оптимістично стверджує, що COVID-19 перемагає популізм.

Хоча останнє твердження може здатися перебільшенням, особливо зважаючи на ймовірність того, що президента Трампа переоберуть на другий термін, є вагомі підстави вважати, що пандемія COVID-19 підкреслила потребу в доказовій політиці і дозволила громадянам оцінити ефективність політичних втручань урядів. Протягом всієї пандемії COVID-19 став очевидним прямий взаємозв’язок між політичними інтервенціями та їх впливом на охорону здоров’я, економічне відновлення, та добробут громадян.

За нормальних умов електорат рідко сприймає державну політику як однозначно хорошу чи погану. Політики спрямовані на різні групи інтересів і ґрунтуються на певних оціночних судженнях. Їх можна оцінювати за прямими та опосередкованими результатами, але найчастіше ця оцінка є суб’єктивною. Зазвичай прийняті політики важко порівняти з їх альтернативними варіантами (за вийнятком окремих умов, коли уряд погоджуються на проведенні експерименту для з’ясування найкращих опцій політик). Наприклад, у таких питаннях як те чи є система охорони здоров’я у країні державною чи приватною, виділяє держава субсидій чи ні, сприйняття державної політики як доброї чи поганої залежить від позиції особи. Кожна сторона має природні упередження та припущення, які зумовлюють її судження. З реакцією на COVID-19 оцінка політики виглядає інакше.

У випадку COVID-19 різні уряди мають різні успіхи у боротьбі з кризою і це постійно відстежується громадянами. Частково відмінні успіхи країн пояснюються динамікою поширення. Країни, які епідемія охопила першими, експериментували з різними підходами і, природно, не змогли своєчасно вжити необхідних заходів. Успішність реагування на COVID-19 також залежить від того, яка у країні система охорони здоров’я, освіти, поширення технологій, та від інших факторів. Повний перелік факторів на їх вагу ще повинні проаналізувати вчені. Проте вже сьогодні ми дуже чітко бачимо, що громадяни порівнюють свої уряди з урядами інших країн з точки зору того, наскільки добре уряди справляються з викликами пандемії. У цьому сенсі пандемія активізує пряму підзвітність урядів перед своїми громадянами, стимулює перших використовувати поради експертів, глибоко вивчати нагальні питання та реагувати продуманою та симетричною політикою. 

Незважаючи на те, наскільки оптимістичним виглядає вплив COVID-19 на демократичну відповідальність в теорії, на практиці ситуація може виглядати зовсім інакше. Ми бачимо, що популізм часто поширюється в саме у кризові часи, особливо коли люди відчувають себе загнаними у глухий кут і стикаються з високою невизначеністю. Прикладів достатньо — від Угорщини, Греції, Нігерії до США. Звичайно, ми можемо акцентувати увагу на позитивних тенденціях, які виникли у часи пандемії, щоб максимально підкреслити коло можливостей і підсилити ці хороші тренди. Власне, зосередження уваги на потребі у експертних порадах та більшому розумінні доказової політики можна використати, щоб сформувати правильний наратив навколо реакції на COVID-19 та допомогти урядам винести уроки з цього бурхливого періоду. Таке конструктивне мислення дуже допомагає осмислити ситуацію, в якій ми всі раптово опинилися.

Втім, чесно кажучи, практична політика може бути набагато більш складною. COVID-19 навряд чи однаково вплине на всі регіони світу. Більш ймовірно, COVID-19 вплине на демократію та інституції різними — і часто протилежними — способами. У багатьох країнах COVID-19 асоціюється з жорстокістю поліції та зловживанням владою (див., наприклад, Aljazeera 2020 та Guardian 2020). Багато урядів намагалися швидко ввести обмеження, щоб зупинити розповсюдження COVID-19 і не змогли ефективно прокомунікувати свою політику, часто ставлячись до громадян як до нерозумних дітей, які не свідомі власних інтересів і не турбуються про добробут оточуючих. Ці помилки нелегко забути. Швидше за все, державним установам їх ще довго згадуватимуть. Зіткнувшись із абсурдною урядовою політикою (або погано зрозумілою, погано прокомунікованою, або надмірно жорсткою), громадяни будуть менш схильні дотримуватися порад своїх урядів та/або будуть більш схильні порушити ті обмеження, які не розуміють або у які не вірять. Це, ймовірно, посилить так звані проблеми впровадження, особливо коли вертикаль політики і так слабка, а центральні органи влади намагаються просувати свою політику на місцях.

Демократичні цінності також можуть бути під ударом у результаті надзвичайних ситуацій, до яких, безперечно, входить і COVID-19. У типовій кризовій ситуації уряди збільшують контроль над своїми громадянами. Це цілком нормально, враховуючи, що захист громадян є основною метою кожної держави. Однак це часто переходить на крайнощі, і ми бачимо випадки надмірної централізації та, можливо, зловживання владою. В таких випадках громадяни можуть сприймати дії уряду як посягання на права людини та громадянські свободи. Дивлячись на недавню політичну історію, прикладом цього може бути Закон про патріотів, який було введено після 11 вересня в США. Цей законодавчий акт посилив державний нагляд, а також дозволив уряду вимагати особисті записи від третіх осіб, що виправдовується як частина антитерористичної програми (Американський союз громадянської свободи, 2020). Політична історія знає багато інших прикладів подібних тенденцій до обмеження прав людини у середньо- та довгостроковій перспективі в умовах надзвичайних ситуацій. У випадку заходів, пов’язаних із COVID-19, це можна побачити у обговоренні ролі додатків для відстеження соціальних взаємодій для контролю за поширенням вірусу (Reuters 2020).

Ще одна небезпека, яка виникає внаслідок COVID-19, це радикалізація політичного простору. Логіку цього процесу ілюструє явище «етнічного перекуповування» або «етнічних перекупок», яке часто зустрічається у науковій літературі про етнічні партії. Етнічні перекупки — це ситуація, коли етнічні партії виступають перед своєю групою електорату із ексклюзивними політичними платформами, і з часом прагнуть радикалізувати свої політичні гасла, щоб залучити на свій бік більше виборців (Горовіц 1985). Прикладами можуть бути моноетнічні партії, які починають з визначення пріоритетності політичних інтересів певного етносу і з часом збільшують свої політичні обіцянки, щоб досягти більшої лояльності електорату. Це часто змушує моноетнічні партії висувати ексклюзивні претензії (як правило, для того, щоб вирішити питання недовіри та/або втоми свого електорату).

Один з найбільш радикальних історичних прикладів цього феномену — нацистська партія, яка поступово радикалізувала свої політичні наративи, щоб зміцнити владу над етнічними німцями, з часом висуваючи все більш радикальні претензії. Більш пізні приклади включають Сербію та Молдову, про які говорив Кауфман (1996). Ви можете заперечити, що пандемія сильно відрізняється від ситуації радикалізованих претензій на політику в межах багатоетнічних країн. Відповідь — і так, і ні. Хоча контекст інший, явище подібне: ми, швидше за все, побачимо чітку поляризацію виборців за межами соціально-економічних розривів. Залежно від контексту ситуація буде різною, але може трапитися так, що різні групи відреагують на COVID-19 дуже різними політичними уподобаннями. Одні, ймовірно, проголосують за більш централізований уряд чи більше локального контенту, більші обмеження у вільному переміщенні людей, товарів та послуг тощо. Інші, швидше за все, сприйматимуть COVID-19 як аргумент на користь більш глобалізованого світу з прозорим управлінням та меншим простором для закритих національних інтересів. Враховуючи таку ситуацію, важливо, щоб обидві сторони не займалися радикалізацією політичних обіцянок під час і після пандемій COVID-19. Інакше демократичні інституції можуть прийти до посилення міжгрупової напруженості та радикалізації політики.

Мій останній аргумент, мабуть, більш оптимістичний. Так чи інакше, ми всі розмірковували про витривалість установ та громад. Коли ми думаємо про інституційну витривалість — ми часто звертаємось до абстракції, запитуючи себе, наскільки добре наші державні та глобальні органи управління готові до кризи. Як ми бачимо з досвіду пандемії COVID-19, інституції часто є найкращим інструментом для подолання кризових ситуацій. Інституції допомагають планувати все більш структуровано, розподіляти відповідальність та здійснювати широкомасштабну політику, яка відповідає суспільним інтересам. У той же час, із кризою в першу чергу стикаються не установи, а люди. І треба визнати, що основна витривалість існує насамперед на місцевому рівні. Вже певний час теоретики витривалості наголошували на важливості реакції громади на кризу. Дійсно, в умовах потрясінь люди об’єднуються, щоб допомогти один одному, і саме так більшість із нас переживає важкі часи.

У випадку COVID-19 цю стратегію піддають критиці як неможливу для прийняття, оскільки громади «вже не можуть самі забезпечити цю витривалість», а людей потрібно захищати від них самих (Chandler 2020). Я б запропонувала дивитись на це інакше. Витривалість на рівні громад стала навіть більш очевидною. Люди підтримують тих, хто постраждав найбільше, діляться з близькими тим, що мають, включаючи за допомогою перерозподілу незначної соціальної допомоги, яку надає держава, через власні соціальні мережі. Витривалість — це те, як родини намагаються керувати своїм життям у нових умовах, реорганізуючи своє повсякденне життя та піклуючись один про одного. Це також те, як працівники коригують свої витрати та розробляють свої стратегії для виконання своїх фінансових зобов’язань. 

На рівні уряду витривалість або стійкість — це здатність розробити розумний підхід до подолання кризи та підтримувати людей та громади, які цього найбільше потребують. Все це вимагає локалізованого розуміння політики. Одним із прикладів реакції COVID-19 є уряди, що локалізують карантинні заходи для запобігання поширенню COVID-19, пристосовуючи їх до місцевого контексту чи навіть конкретних соціальних мереж (Guardian 2020). Як говорили Коростелева та Петрова (2020), ми спостерігаємо «нову парадигму стійкості, що спирається на людяність, витривалість та колективну віру в краще майбутнє». Що ми можемо винести з цього? Я думаю, що в умовах екзогенних потрясінь, таких як COVID-19, політики стануть більш локалізованими, і це справедливо. Вони повинні більше зосереджуватися на точкових втручаннях, на турботі про найголовніше, а не на те, щоб нажитися з гучних історій. Це не означає, що політики гарантовано стануть менш популістським, але якщо ми маємо більший попит на розумну місцеву політику з боку національних урядів, це сприятиме підтримці здорової місцевої відповідальності та концентрації на проактивних заходах на відміну від перекладу вини та перебільшення власних перемог.

Демократії вийдуть з цієї кризи сильнішими лише в тому випадку, якщо будуть з повагою ставитися до громадян, своєчасно та доступно комунікуватимуть свою політику та підтримуватимуть громади, що постраждали від кризи. Зрештою, більшість кризового тиску падає на плечі окремих людей. Ці люди — всі ми — гідні кращого: підтримки у подолання невизначеності та поглинані ризиків, поваги та розуміння з боку наших урядів. Наші демократії стануть більш стійкими, якщо ми локалізуємо політику, але не радикалізуємо її, і якщо ми повіримо, що люди можуть зробити кращий вибір, за умови, що матимуть достовірну інформацію. Коли громадяни розуміють ситуацію та отримують змістовну підтримку, вони можуть зробити правильний вибір. Вибір, який не заснований на страху за майбутнє, який не пов’язаний з радикальною політикою, не виправдовує порушення прав людини або звинувачує інших у всіх бідах, які нам доведеться пережити. Тільки за таких умов ми можемо очікувати відходу від небезпечної політики емоцій до політики розуміння.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Sorry, Comments are closed!

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний