Як Маріуполь зникає у чорній дірі дезінформації

В оповіданні Едґара По старий чоловік розказує про Мальстрем — велетенський вир, чорну діру у норвезьких морських водах, що затягує мореплавців. Здається, на маріупольському узбережжі є свій Мальстрем — невпинний вир дезінформації, що все глибше затягує маріупольців без надії на порятунок. Уляна Супрун – агентка ЦРУ, Сорос таємно керує Україною, а американські лабораторії проводять експерименти над українцями: згідно з нещодавнім опитуванням, більшість маріупольців вірять у ці, здавалось би, маргінальні теорії змови.

Більшість українців навряд можуть осягнути глибину цієї чорної діри і уряд, схоже, не усвідомлює масштаб проблеми. Безперервний потік дезінформації, що вливається в місто десятиліттями, призвів до небезпечної ситуації, коли місто на передовій війни Росії з Україною має відверто антизахідні погляди. Опитування з’ясовує, наскільки маріупольці вірять у різні місцеві та загальноукраїнські фейки та теорії змов, щоб осягнути вразливість місцевого населення до дезінформації та зрозуміти, наскільки глибоко фейки вкорінились у місті.

Опитування проводилось у рамках спільного проекту Норвегії та України, що фінансується Дослідницькою радою Норвегії (проект 287267 «Українські міста на лінії геополітичного розлому: міська ідентичність, геополітика та міська політика») та базується на репрезентативній вибірці 1251 жителя Маріуполя віком понад 18 років. Отримані результати були зважені згідно із віковим та ґендерним складом міста. За додатковою інформацією звертайтесь до керівника проекту Майкла Джентіле. 

Тіньовий уряд: Джордж, Уляна та Білл

Маріупольські землі – родючий ґрунт для теорій змов та російських наративів. Демонізація Джорджа Сороса у російських медіа (а також у деяких різко правих виданнях у США та центральній Європі) перетекла і в український простір в першу чергу завдяки проросійським медіа, що контролюються Віктором Медведчуком. Виглядає так, що спроби різних медіа та організацій розвіяти антисоросівську пропаганду (Радіо Свобода, Дзеркало Тижня, Детектор Медіа, Вокс Україна), на широку аудиторію в Маріуполі ніяк не вплинули. 

Діаграма 1 показує, наскільки жителі міста погоджуються з ключовими твердженнями російської пропаганди на місцевому та національному рівнях. Понад дві третини респондентів погоджуються, що «Україною керують зовнішні сили на кшталт організацій Сороса чи Ґейтса». Кожен четвертий повністю погодився з таким твердженням. Не погодились із теорією зовнішнього управління лише 8%. Діаграма 2 показує, що старші респонденти найменш схильні не погоджуватись із таким твердженням. Проте навіть серед молодших та освіченіших маріупольців більшість вважає, що Україною керує «тіньовий уряд». Що ж, міф про соросят у Маріуполі дуже популярний.

Уляна Супрун, колишня в.о. Міністра охорони здоров’я України, американка українського походження, пережила численні інформаційні атаки поки очолювала міністерство. Ці атаки не змогли усунути її з посади, проте імідж пані Супрун сильно постраждав.

Така необхідна, проте непопулярна, медреформа була легкою ціллю для дезінформації. Американське походження пані Супрун стало очевидною точкою для атаки. 74% маріупольців погодились, що Уляна Супрун отримала посаду в уряді, бо «так хотіли американці» і менше 10% не погодились із таким твердженням (цілком не згодні були лише 1.7%!). Кейс пані Супрун показує, що теорії змови не обов’язково ваблять старше покоління: молодь у Маріуполі вірить у те, що американці призначили пані Супрун не менше, ніж їхні дідусі й бабусі.

«Спасибо, дорогой Ринат Леонидович»

Олігарх Рінат Ахметов лишається ключовою фігурою у Маріуполі для місцевої політики та дезінформації. Він активно використовує свої медіа, щоб проштовхувати власні політичні проєкти та впливати на громадську думку. Підхід працює: Вадим Бойченко, кандидат від Метінвеста, став абсолютним лідером на нещодавніх місцевих виборах, набравши дві третини голосів.

Така всеохопна підтримка кандидата від Ахметова не дивує з огляду на те, що майже дві третини маріупольців вірять, що металургійні підприємства міста (Азовсталь та комбінат ім. Ілліча) фінансують міську інфраструктуру (дитсадки, громадський транспорт тощо). Так було в радянські часи, але вже багато років це не так. Проте символічні вкладення Метінвесту у місто, які чудово висвітлюються місцевими медіа, що контролюються Ахметовим, та стратегічно розкидані по Маріуполю таблички Метінвесту дійсно можуть створити враження, що металургійні підприємства опікуються містом і є його справжніми господарями. Лише 28.9% не погоджуються з таким твердженням, а серед тих, кому за 70, тільки 17.5%. Тобто більшість батьків, які ведуть своїх дітей до садка, не знають, що це не Рінат Леонідович розщедрився, а платники податків.

Російсько-українська інформаційна війна

11 травня 2014 року так звана «ДНР» організувала у більш-менш контрольованому нею Маріуполі референдум про незалежність регіону. На референдумі ідея про незалежність «отримала» всеохопну підтримку, але саме «волевиявлення» засудили як в Україні, так і поза нею. Звісно, референдум вважати легітимним ніяк не можна. Проте у Маріуполі так думають далеко не всі: 40.5% вважають його законним (а якщо порахувати тих, хто відмовився відповідати, набігає аж 45.7%) і лише 28% вважають його нелегітимним. Ще 26.3% дали задню, сказавши, що їм важко відповісти. Загалом вражаючі 72% маріупольців не здатні дистанціюватись від події, що очевидно мала на меті підірвати українську державність. Тим часом лише 14.5% цілком не погодились із тим, що референдум був законним. Ймовірно, саме цю частку можна вважати умовною «проукраїнською» меншістю у місті.

Одразу після обстрілу Східного мікрорайону Маріуполя у січні 2015 року ОБСЄ прийшла до висновку, що обстріл здійснювався з територій контрольованих «ДНР» (OSCE 2015). Потім з’явились докази причетності до обстрілу російських військових (Bellingcat 2018). Навіть за таких умов у іміджевих матеріалах фонду Ахметова про те, як Рінат Леонідович допомагав жертвам обстрілу, відповідальна сторона не вказується зовсім, наче артилерійська атака була просто випадковим природним явищем. Тим часом російські медіа або прямо звинувачують українські війська, або граються у «дві сторони» кажучи, що Україна звинувачує «ДНР», а ті звинувачення відкидають. Дезінформація навколо обстрілу була радше спрямована на те, щоб розмити факти, а не створити фейк з нуля.

Опитування показує, що такий підхід був надзвичайно успішним. Третина маріупольців не знає, кого винуватити, а лише 12.8% не погоджуються (і тільки 6.1% цілком не погоджуються) з тим, що Україна сама обстріляла своє місто. Іншими словами, принаймні 57.2% (включно з тими, хто відмовився відповідати, що зазвичай вказує на проросійські погляди*) вірять, що місто обстріляли війська, які мають його захищати. Реальне число таких людей, ймовірно більше, тому що частина з них ховаються серед тих, кому було «важко відповісти». Проте наратив про обстріл Маріуполя ЗСУ менш популярний серед молодших респондентів: серед тих, кому 18-29 років, кожен четвертий не погоджується із цим твердженням. Загалом, із шести неправильних тверджень з опитування відповіді на твердження про обстріл Маріуполя найбільше відрізняються за віком респондентів. 

Коронавірусна дезінформація

Пандемія коронавірусу призвела до світової «інфодемії»: теорії змови про походження та цілі нового вірусу поширились як лісові пожежі на псевдоновинних сайтах та в соцмережах, а в Україні і в медведчуківських медіа (див. наприклад тут). Хай там як, але маріупольці менш схильні вірити у ці сумнівні теорії, якщо порівнювати зі старими радянськими фейковими наративами. Наприклад, лише 15% вірять, що коронавірус придумали західні спецслужби, щоб послабити ворогів. Натомість у місті охочіше вірять у теорії, які просувалися тут роками: майже половина маріупольців (48.3%) погоджуються, що «американські лабораторії проводять медичні експерименти над українцями» і лише 24.6% з таким твердженням не погоджуються. Як і у випадку із тіньовим урядом Сороса й Ґейтса та обстрілом Маріуполя, вік має значення, проте все одно такі теорії змови популярні серед усіх вікових груп.

Висновки

Популярність антизахідних та до певної міри антиукраїнських хибних наративів та теорій змов у Маріуполі викликає щонайменше тривогу. Це явище поширюється не лише на тих, хто зростав у радянські часи, хоча ця група дійсно охочіше погоджується із певними хибними твердженнями. 

Ситуація, що склалась, має багато причин. Серед них, очевидно, і те, що місцеві медіа охоплені Ахметовщиною, маріупольці продовжують дивитись російське телебачення та сумнівні національні медіа, що контролюються Медведчуком. Попри зусилля окремих завзятих журналістів, ахметовські медіа відверто ігнорують російську пропаганду у місті і ніяк не докладаються до протидії її небезпечним наративам. 

Критично необхідною у такій ситуації є зміна медіа-раціону місцевого населення у поєднанні з рішучою протидією місцевої влади пропаганді – наприклад, дезінформації, що оповила обстріл Маріуполя у 2015 році. Проте результати місцевих виборів 2020 року лишають мало надій на реакцію місцевої влади.

Фінансування

Це дослідження профінансоване Дослідницькою радою Норвегії (проект 287267 «Українські міста на лінії геополітичного розлому: міська ідентичність, геополітика та міська політика»).

Джерела