Як Україна Зможе Ефективно Використати Два Роки Свого Членства в Раді Безпеки ООН

На фоні анексії Криму та війни на Донбасі обрання України у якості непостійного члена Ради Безпеки ООН на період з 2016 по 2017 рік може надати їй додаткові дипломатичні інструменти для відновлення свого суверенітету

Автор:

На фоні анексії Криму та війни на Донбасі обрання України у якості непостійного члена Ради Безпеки ООН на період з 2016 по 2017 рік може надати їй додаткові дипломатичні інструменти для відновлення свого суверенітету. Утім, ефективність цих інструментів буде напряму залежати від побудови певної стратегії їх використання, заснованій на чіткому розумінні прав та повноважень України на цій посаді.

Засідання Ради Безпеки ООН 15 жовтня 2015 року було особливим для українців. Саме у цей день було прийнято рішення про включення України до складу непостійних членів Ради Безпеки, починаючи з 1 січня 2016 і до кінця 2017 року. Ця новина була миттєво висвітлена майже в усіх передових українських ЗМІ, викликавши певну гордість громадян за свою країну. Але суспільний резонанс тривав недовго. З кожним днем про цю подію згадувалося все менше і на момент написання цієї статті (кінець грудня) я не знайшов жодного,бодай, віддаленого відголоску в українських ЗМІ про це надбання. І логічно постає питання: “Чи правильно українські політики розуміють всю важливість появи додаткового дипломатичного інструменту в своїх руках або вважають його лише короткочасним іміджевим здобутком?”

Щоб дати відповідь на це питання варто згадати, що Рада Безпеки – це один із найважливіших органів ООН, на який, згідно статті 24 Уставу ООН, покладено “головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки” [1]. До нього входять п’ять постійних членів (Китай, США, Російська Федерація, Франція, Великобританія) та 10 непостійних членів, які функціонують не більше двох років і потім на їх місце приходять інші країни. Механізм обрання непостійних членів побудований за регіональним принципом, тобто кожний географічний регіон світу у Раді Безпеки мусить представляти мінімум одна країна. У цьому році Україна була єдиним кандидатом від регіону Східної Європи, тому її обрання не було дивним. Враховуючи це, не можна сказати, що входження до складу Ради Безпеки є великою перемогою вітчизняної дипломатії, утім, такий статус, безперечно, підвищує імідж України у світі і серед власних громадян. Але разом із підвищенням іміджу для України дійсно з’являються додаткові важелі впливу на світовій арені. Як зазначав екс-дипломат, голова Фонду “Майдан закордонних справ” Богдан Яременко: ” Насправді, членство у Раді Безпеки – дуже специфічний і складний до використання професійний інструмент. І він може дати якісь позитивні результати, якщо ним правильно користуватися… ” [2].

Давайте розглянемо, як саме Україні варто користуватися цим “професійним інструментом” аби ефективно вирішити свої безпекові проблеми. Спочатку виокремимо ті нормативні документи, які визначають права і повноваження країн, що входять до складу непостійних членів Ради Безпеки. Це, по перше, Устав ООН, Тимчасові правила процедури Ради Безпеки та довідники по методах роботи і по практиці Ради Безпеки [3]Враховуючи повноваження, якими наділяють непостійних членів вищенаведені установчі документи виділимо наступні цілі, на яких має зосередитися Україна аби ефективно використати два роки свого членства у безпековій організації.

  • Домагатися реформування структури Ради Безпеки ООН і механізму прийняття рішень. Сприяти тому, щоб дискусія навколо цього питання ніколи не згасала.

Питання реформування структури Ради Безпеки ООН ще у 2004 році підняв тодішній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Тоді ж про свої претензії на крісло постійного члена Ради Безпеки почали вголос говорити такі країни як Індія, Бразилія, Японія, Німеччина, Індонезія та інші. І дійсно, такі амбіції з боку цих країн не можна назвати безпідставними. Вони на сьогоднішній день мають величезний вплив щонайменше у своїх регіонах, а деякі з них і у всьому світі загалом. І один з проявів цього впливу простежується в розвиненій економіці, що забезпечує високий рівень ВВП. В нижченаведеній таблиці видно, що за обсягом ВВП Японія та Німеччина випереджають аналогічні показники трьох постійних членів Ради Безпеки, Індія та Бразилія також випереджають Російську Федерацію.

Таблиця 1. ВВП країн – постійних членів Ради Безпеки та країн – кандидатів на цю посаду за даними Світового Банку (2014 р.) ) [4]

Як Україна Зможе Ефективно Використати Два Роки Свого Членства в Раді Безпеки ООН

Але, незважаючи на це, всі п’ять країн-постійних членів Ради Безпеки зобов’язані своїм статусом тим, що вони зробили найбільший внесок задля перемоги у Другій Світовій війні. Проте, статус держав-переможців на сьогодні вже не є таким сильним аргументом, що виправдовує їх постійне членство у Раді Безпеки.

Коли ми говоримо про статус постійних членів Ради Безпеки, то переважно маємо на увазі їхню основну перевагу у порівнянні з іншими країнами – це право вето. У різні часи були випадки, коли члени “п’ятірки” використовували це право задля захищення власних позицій та інтересів на противагу загальносвітовим [5]Але випадок блокування РФ резолюції щодо розслідування причин авіакатастрофи малайзійського боїнга повністю зводить нанівець прихильність Ради Безпеки принципам миру та безпеки. Тож є необхідним обмежити або навіть скасувати це право у конкретних випадках.

Статут ООН, що був прийнятий у 1945 році, добре віддзеркалював картину тогочасного світу, включивши до вищого ешелону п’ять найпотужніших і найвпливовіших держав того часу (серед країн – переможців у Другій світовій війні) заради загальної безпеки. Але за останні 70 років світ радикально змінився, постали нові центри сили, з’явилися нові загрози. І пояснити те, як ефективно справлятися з новими викликами, може лише нова парадигма міжнародних відносин [6]Задля роздмухування цієї вкрай важливої дискусії Україна може заручитися підтримкою Японії та Єгипту, які разом з нею також будуть представлені у складі десяти непостійних членів Радбезу і яких також не зовсім влаштовує сучасна структура Ради Безпеки. Згідно зі статтею 108 Уставу ООН для того аби внести у нього зміни треба, щоб за них проголосувало не менше 2/3 членів Генеральної Асамблеї, включаючи п’ять постійних членів Ради Безпеки [1]. Очевидно, що це зробити буде нелегко і лише розуміння всіма країнами, що ці зміни будуть краще сприяти загальносвітовій і конкретно безпеці кожної країни змусять їх щось міняти. Отже, Україна повинна стояти в авангарді пропаганди цих змін, щоб, в першу чергу, засудити акти агресії РФ проти себе і не допустити подібних випадків у майбутньому.

Наступна ціль витікає з першої:

  • Домагатися визнання Російської Федерації (далі РФ) стороною конфлікту на Донбасі, регулярно збираючи та представляючи докази цього на розгляд Ради Безпеки та інших органів ООН.

Досягнення цієї цілі офіційно позбавить РФ права вето, тому що згідно з пунктом 3 статті 27 Статуту ООН “… сторона, що бере участь у конфлікті, повинна утриматися від
голосування при прийнятті рішення…” [1] Іронія ж полягає у тому, що РФ не визнає себе учасником конфлікту на сході України і активно використовує своє право вето (його мають усі п’ять постійних членів Ради Безпеки) аби блокувати прийняття будь-яких резолюцій з цього питання. Більше того, інші країни та міжнародні організації не дуже поспішають офіційно визнавати РФ агресором бо бояться розлютити “ведмедя”, який, відчувши, що втратив все, буде готовий на будь-що [7]. Тож Україну очікує нелегке завдання переконати інших суб’єктів міжнародних відносин у тому, що не варто проводити політику “умиротворення агресора”, а краще називати речі своїми іменами. А тому, реалізуючи свої повноваження непостійного члена Ради Безпеки Україна повсякчас повинна демонструвати свою стійкість, завзятість та наполегливість, щоб вирішити це питання.

  • Вимагати скликання Радбезу та ініціювати прийняття резолюцій при будь-якій ескалації конфлікту на Донбасі або виникненню додаткових загроз на території анексованого Криму. Порушувати і вносити до порядку денного питання, у яких зацікавлена.

На основі статті 2 Тимчасових правил процедури Ради Безпеки ” Голова скликає засідання Ради Безпеки на вимогу будь-якого члена Ради Безпеки” [3]Не треба зволікати з використання цього правила бо в нашій безпеці ніхто не може бути зацікавлений більше, ніж ми самі. Якщо буде потрібно, то Україна мусить ініціювати скликання екстрених засідань чи не кожного дня. Така активність в очах світової спільноти буде яскравим свідченням того, що Україна ніколи не змириться з окупацією своїх східних регіонів, так само як і з анексією Криму, і буде робити все, аби відновити свій суверенітет і зробити свій внесок у посилення безпеки всього світу. Своєю впевненістю та непохитною позицією Україна може надихнути інші країни активніше підтримувати нас у цій нелегкій справі.

Також, на основі пункту 3 статті 28 Уставу ООН “Засідання Ради Безпеки можуть відбуватися не тільки в місці перебування Організації, а й у всякому іншому місці, яке, на думку Ради, більше сприяє його роботі” [1]Про це ж мова йде і у правилі 5 Тимчасових правил процедури Ради Безпеки. У разі ескалації конфлікту на Донбасі Україна може ініціювати скликання екстреного засідання Ради Безпеки на своїй території. Це не обов’язково мусить бути Київ, а краще, якщо це будуть прифронтові міста, наприклад, Маріуполь або міста, що межують з Кримом. Безумовно, такі засідання будуть символічним проявом підтримки України світовою спільнотою і зможуть підбадьорити наш національний дух, а особливо дух бійців, що відстоюють нашу свободу. Також це дасть можливість всім членам Ради Безпеки ближче ознайомитися з усіма нюансами війни на Донбасі і на мить відчути те, що відчуває більшість українців – постійну небезпеку. На відміну від інших питань, що може виносити Україна на розгляд Ради Безпеки, питання, що стосується місця проведення засідання вважається процедурним, а тому до нього не може застосовуватися право вето, згідно статті 27 Статуту ООН [1], тож аби рішення було прийняте, за нього повинно проголосувати дев’ять із п’ятнадцяти будь-яких членів Ради Безпеки.

  • Наполягати на створенні спеціальної комісії при Раді Безпеки, яка б займалася збором доказів участі РФ у конфлікті на сході України згідно статті 28 Уставу ООН[1] або навіть допоміжного органу Ради Безпеки щодо всіх питань, пов’язаних з безпекою України.
  • Залучити якомога більше держав і міжнародних організацій для спільного пошуку механізму притягнення винних за збитий малайзійський боїнг до відповідальності.
  • Захищати інтереси країн своєї регіональної групи.

Україна входить до групи східноєвропейських країн. Ця група включає в себе 23 держави і лише одна з них може бути обраною у склад непостійних членів Ради Безпеки. І цього разу саме Україні випала честь представляти свою групу серед десяти інших непостійних членів Ради Безпеки.

Східноєвропейський регіон має багато безпекових проблем окрім війни на сході України. Сюди можна віднести, і періодичні порушення повітряного простору Латвії та Литви літаками РФ, і невирішений Нагірно-Карабаський конфлікт між Азербайджаном та Вірменією, і питання сприяння РФ Абхазії та Південній Осетії у сепаратизмі та нехтування національним суверенітетом Грузії тощо. Тож справедливо буде помітити, що для того аби мати тривалий вплив Україні потрібно захищати не тільки власні інтереси, а й інтереси групи країн, які вона представляє. Також це безцінний досвід взаємодії з Європейським Союзом бо десять країн з цієї групи є його членами.

І проявляючи характерну для Європи солідарність Україна тим самим буде потроху інтегруватися в європейську спільноту і набиратися досвіду взаємодії та будувати хороші відносини.

Отже, Україні вперше за останні 15 років випала можливість бути у складі доволі авторитетного органу ООН, що відповідає за світову безпеку.  І символічно це сталося саме в той момент, коли безпека стала для нашої країни дуже актуальною. Можна довго думати збіг це чи ні, можна взагалі скептично відноситися до можливості Ради Безпеки якимось чином вирішити нелегкі безпекові проблеми України. Але ніщо так не приводить до результату як активні дії. І якщо Україна буде, принаймні, переслідувати цілі, описані у цій статті, і щось робити для цього, то позитивні зрушення у питанні відновлення суверенітету довго не забаряться.

Стаття здобула спеціальний приз конкурсу MindSketch за грудень

Примітки

[1] Статут ООН [Електронний ресурс]. 

[2] Новини, 16.10.15, ТСН [Електронний ресурс]. 

[3] Офіційний сайт Ради Безпеки ООН [Електронний ресурс].

[4] Світовий Банк [Електронний ресурс]. 

[5] Проекти резолюцій, не прийняті в результаті голосування постійних членів проти них на відкритих засіданнях Ради Безпеки [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://research.un.org/en/docs/sc/quick

[6] Report of the International Law Commission on the work of its 53rd session // Yearbook of the International Law Commission. 2001. V. II. P. 2. New York: UN, 2001. GAOR 56th session. Supplement N 10(A/56/10)., 55с.

[7] Contemporary Practice of the United States Relating to International Law / Ed. by S. D. Murphy // American Journal of International Law. 1999. V. 93. –  2-е вид. – 471—472 с.


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний